Контакт із собою

І в силу цих сильних емоцій які психіка дитини заблокувала для себе. І був утрачений певний контакт із собою. Що рівно тому самому що і контакт із реальністю яка відбувається насправді. І це призводить до певного утворення напруження. Яке створене для того, щоб захистити людину від усвідомлення неприємних їй висновків. Точніше ці висновки настільки неприємні, а емоції які за ними стоять настільки важкі, що людина здатна протягом багатьох десятиліть, а то і цілого життя, робити все для того, щоб втекти від них. І паралельно очікуючи що мати чи батько, які так чинять, у скорому часі змінять свою поведінку, і будуть діяти так що не викликатиме сумніву у, тому що вони люблять свою дитину, і їм нічого у цьому не мішає. 

Якби банально це не звучало, але усе базується навколо найціннішого ресурсу у житті людини. Це є любов. Але любов не як глибоке емоційне переживання, а як присутність і тілом і душею із дитиною. Велика відкритість у цьому спілкуванні і чесність. Із обов'язковою довірою. Це саме любов як близькість у безпосередньому контакті з дитиною. 

Відсутність такого контакту, призводить до того що дитина відчуває ці перепони між її абсолютною любов'ю до мами та батька, і тими перепонами які мішають батькам віддавати таку ж любов дитині. І часто ці перепони озвучуються батьками у вигляді причин того чого я зараз не можу провести час із тобою, своєю дитиною. 

Бажаючи цієї близькості, в міру свого дорослішання дитина починає діяти так щоб допомогти не люблячій матері чи батькові у тій проблемі яка постійно мішає близькості між ними. При цьому покладаючи на це масу сил і зусиль. Не говорячи вже про час який може тривати десятиліттями, аж до моменту коли дитина віддавши всі свої зусилля так і не отримує близькості із матір'ю чи батьком. У цей депресивний момент піддається сумніву її стратегія поведінки та весь сенс життя за яким ця людина керувалася дотепер. При правильній допомозі, пропрацюванні істинних причин які призвели її до такого стану в якому вона зараз перебуває. Є хороший шанс побудувати нове щасливе подальше життя.

Так от всі ми чиїсь діти. І так чи інакше були під впливом тієї близькості яка була із батьком чи матір'ю. Або тієї близькості якої не було із батьком чи матір'ю, і своїм бажанням отримати цю близькість. І добре якщо виконавши свої справи, батьки знаходили час побути з дитиною сприймаючи її та бувши повною мірою присутні у цьому спілкуванні. 

Якщо ж між батьком чи матір'ю стояла причина яка була постійною перепоною у цьому контакті. То цілком вірогідно що це суттєво повпливало на поведінку дитини і той стиль життя який вона обрала як протидію цій причині. 

І першим завданням на шляху до контакту із собою і своїми справжніми бажаннями, є відділення дій які спрямовані на те, щоб зробити не люблячу маму щасливою, для того, щоб нарешті отримати її щиру любов. Це є важливо. Оскільки усі ці дії ніяк не служать на благо життя людини, бо основний їхній мотив криється поза рішенням і емоціями самої людини. Не можна заставити когось полюбити себе, не бувши при цьому самим собою. І вся любов яка буде отримана від того що дитина діє в спосіб, щоб привернути увагу мами, чи батька, буде сприйматися як тільки як та любов що потребує певних зусиль і певної поведінки від дитини. І поведінка ця потрібна перш за все матері, яка без цих дій дитини, не проявляє уваги та любові до неї. А сама дитина лиш робить все щоб наблизитись до тої, яку так сильно любить. При цьому часто ігноруючи свої власні уподобання, на користь уподобань не люблячої матері, щоби отримати увагу від неї до себе, і хоч якусь дозу близькості. Натомість якби цій дитині не потрібно було б поводитися певним чином задля уваги матері, а лиш отримувати цю увагу і любов просто діючи за власними бажаннями і інтересами, які є адекватні тій реальності яку дитина споглядає, і тому розумінню яке у неї є. Тоді і розвиток її особистості був би більш природним і гармонійним. Без порушень контакту із собою і тим світом який її оточує. І щоб відновити цей контакт, потрібно задати собі правильні запитання і чесно з глибиною поринувши у них, щоб дати правдиву дорослу оцінку тим мотивам які керують людиною зараз. Я мав би написати що варто це робити у присутності спеціаліста, бо емоції які можуть при цьому вирватись можуть бути настільки сильними що залишатися у цей момент на самоті та без підтримки є небезпечно для людини. 

При цьому є важливо віднестися до себе у цей момент із теплим доброзичливим співчуттям. По новому усвідомивши ті події які із вами відбулися.

Мені пригадується історія одного хлопчика який народився у сім'ї де в нього була мама і тато, а потім з'явилися брати і сестри, і він вже був не сам один. Їх було декілька. А його мати була нарцисична, і не давала йому тої любові якої він так хотів отримати. А із появою братів і сестер він втратив і увагу матері. Можливо все не було б так сумно якби його батько міг компенсувати ту увагу і любов якої йому так не вистачало. Але його батько багато працював і не особо мав вільний час, щоб присвятити його для сина. А із появою нових дітей, де кожне із них потребувало їсти та матеріальних благ. Такого часу у батька практично не залишилось, як і сил емоційно бути присутнім.

 У результаті для цього хлопчика будь-яка увага від матері уже сприймалася як певний акт любові. Та досягнути її було не так аж просто, все-таки конкуренція. Де кожен із дітей бажав того ж. Йому як народженому першим і старшому з усіх був делегований обов'язок доглядати за дітьми та забавляти їх. 

У моменти коли матері не було поряд. І все спілкування його із мамою стало будуватися через виконання цього нав'язаного обов'язку. Так хлопчик ріс, все забавляючи своїх сестер і братів, паралельно вимагаючи від них дисципліни та послухання йому. Коли він справлявся і менші були чемними, мати сприймала це як за належне. Та от коли хтось щось утнув із братів чи сестер, вина лаяла в першу чергу на нього.

 У результаті за ним в дорослому житті закріпилася модель поведінки направлена на забавляння і контроль людей з якими він спілкується. Якщо дивитись зі сторони, він весь такий веселий, відкритий, готовий поділитися чим має, усе для того, щоб всі були щасливі та веселі. Він може подбати про те що буде їсти компанія яку він у себе збере, він буде розказувати їм різні смішні історії та підливати алкоголь у їхні склянки. Зібравши їх без приводу якогось святкування. А просто так разом посидіти, поговорити. Він ніби нянька їм, у будь-який момент готовий все лишити і кожному із них допомогти.