Паралелі трьох Я

Пам'ятаєте я говорив що основне завдання психіки людини це підтверджувати власне існування. Так от є питання на які неможливо дати однозначну відповідь. Ну тобто таку відповідь можна дати, але через деякий час дане питання появляється знову. Це так як із турботою про тіло. Скільки раз не їж, через деякий час голод знову підносить питання про харчування. І вирішити його раз і назавжди, неможливо. Це є окремий вектор який кладе перед мозком проблему турботи про тіло. 

Другим таким самим питанням яке немає відповіді є перебування людини серед інших людей. В сучасному світі людина розділяє простір з іншими людьми, тому у плануванні своїх дій мозку доводиться враховувати існування інших людей і вибудовувати свої дії уже враховуючи цей фактор. 

Ну і третім глобальним питанням для людини є перебування на самоті. Саме у цьому стані вступає у дію те що належить самій людині. Тут неважливі стандарти соціуму, які є актуальними коли людина знаходиться серед інших людей, і також тут неважливе задоволення потреб тіла. Бувши на самоті людина перш за все прислуховується до себе. Тут є важливим сама людина і її особисте: бачення, відчуття, вподобання, вибір. Тільки те що належить лишень їй.

Але поверх цих всіх питання є головне питання життя людини. "Чи дійсно я існую". Де кожна дія є відповіддю на нього. 

Так от для коректної роботи психіки і адекватного сприйняття інформації відповідно реальності. Потрібно внутрішньо розрізняти ці 3 основні вектори по яких іде мислення. І пишучи розрізняти я маю на увазі будувати думку в рамках одного вектору. Якщо людина зголодніла і є потрібність у прийнятті їжі. Їжа і її приймання можна віднести до турботи про тіло, а це у нас тваринний вектор. А що роблять тварини у таких випадках? Ідуть фізично по їжу. Ті що харчуються травою йдуть в пошуках трави, ті які харчуються м'ясом. шукають тих кого з'їсти. Так от і людині потрібно це питання вирішувати фізично. Зайнявшись приготуванням їжі, відвідати холодильник, а вже у більш глибоких аспектах цього вектору мислення це питання вигоди та матеріального блага, для того, щоб мати велике джерело ресурсу, для турботи про власне тіло. Життя в ситості та комфорті. 

 У дечому кардинально відрізняються ті задачі які ставить перед собою психіка по вектору соціального мислення. По цьому вектору відбувається обмін емоціями людини з іншими людьми. Це є важливий нюанс. Бо закладений у психіці для того, на мою думку, щоб людина могла будувати свою взаємодію між людьми орієнтуючись на фактор обміну енергіями та емоціями які наповнюють людину. Це дає можливість зблизитись один з одним і не бути чужими. Але основна функція цього вектору мислення це можливість орієнтуючись на те які емоції дає людина, і які емоції отримує у відповідь, від взаємодії з іншими. Сформувати свої уподобання і те що неприємно.

 Наприклад третьокласниця Іра направлялася у свій клас на уроки, і там окрім неї вчилися ще 18 дітей, але дружила вона тільки з двома, Олею і Лесею. Та найкраща подруга це Оля, здавалося що з нею можна говорити про все на світі. 

Вектор соціального мислення явно створений, щоб зробити людину щасливою. Мені важко впевнено описувати можливості цього вектору, бо сам я тільки починаю його для себе відкривати. І подібно дитині вивчаю, а що це таке і пробую той плід що дає робота психіки по ньому. Але окрім того мені довелося спостерігати за життям людини яка повною мірою мала розвинутий цей вектор, і навіть з допомогою нього намагалася вирішити питання які потрібно вирішувати по інших векторах мислення. Я бачив як вона через побудову відносин із людьми, намагаючись сподобатись, і їй це вдавалося, мала на меті отримати блага для комфортного життя. А це блага які знаходяться по вектору Я тваринне. І хоч вона подобалась людям, усі говорили яка вона хороша та ніхто не ділився з нею своїми матеріальними благами. Від чого вона придумувала різні сценарії, щоб розіграти роль жертви та через співчуття отримати від соціуму блага для комфортного життя. Для того, щоб задовольнити запити які були по вектору я тваринне. Звісно такі маніпуляції не зробили її життя щасливим. Хоча вона могла просто прийняти той рівень комфорту який у неї був, а соціальний вектор мислення використати на те, щоб спілкуватись із колом друзів які їй приємні. І отримувати задоволення від цього обміну енергіями та емоціями, тим самим відчуваючи певну близькість. На проти ж вона спілкуючись зі своїм колом знайомих, спостерігала як вони просувалися то вектору комфортних умов для життя. Переселялися у кращі квартири, отримували більші зарплати, а вона залишилась на тому рівні що і була, а то опускалась нижче. І спілкуючись із ними вона поверталася у своє недостатньо успішне життя, в порівнянні із друзями. І бачивши їхній успіх вона по факту бачила докір собі у, тому що у неї цього немає. І намагалась виправити умови свого комфорту із того що вона добре вміла. Обміном енергіями та емоціями. Тільки емоції вона транслювала сильні, і планка була висока. Вона вимагала від чоловіка забезпечити їй комфортні умови високого рівня, мінімум як у людей, а то навіть і краще. Та він би дав їх те що вона хоче якби міг це зробити. Але він не міг. Бувши зануреним у тягар невирішених питань власного життя він заробляв працюючи на роботі те що йому давали. Якби він мав, він дав би їй все, та він не мав. І взагалі не дуже і хотів. Його життя його влаштовувало, він вибирав плисти по течії. І головне це не розхитувати човен, робити так щоб не втомитись, добре поїсти та лягти поспати.

І в результаті ніякого покращення комфорту у неї не наступило. Вона уже не могла ходити в гості та бачити як добре і в достатку живуть її друзі, в той час, як в неї такі погані умови. Та злість яку вона відчувала до них, вона забороняла собі виразити, як і не могла прийняти те що це її провина. Вона ж робила все що треба, готувала їсти для чоловіка, турбувалась про нього, прала йому речі, доглядала краще всіх. А він. Де моє житло, де мій рівень комфорту? Чого в інших це є, а в мене немає… Говорила вона собі. Ні я то все робила, і люди бачили що я все правильно робила. Не то що ти. Ти, ти в усьому винен! Це через тебе ми нічого не маємо. І це приниження що я відчуваю, усе це твоя вина. Я більше не хочу так жити.