Розділ №18. Нав'язливі думки та ревнивий кіт

Тихі стіни моєї квартири викликали спокій та сум. Певно телепортація таки відібрала в мене останні сили, бо поки я дісталася дому, бажання щось робити зникло остаточно. Та й жити теж. Тому я повільно переодягнулася у домашню піжаму та вмостилися у своє ліжко, прикриваючи очі. Десь поруч почулися тихі кроки та величезний пухнастий клубок заліз до мене на ліжко, втикаючись носом у мій живіт.

— Я думала ти не любиш, коли тебе торкаються? — тихо мовила, згадуючи, як взагалі познайомилася з Крістіаном.

— Так ти мене і не торкаєшся, це я тебе лапаю. А точніше — заспокоюю, — викрутився фамільяр та став буцати мене лобом. — Так що давай, погладь свого пухнастого красеня та пожалійся йому на життя, а то ти щось зовсім розкисла.

— Якісь у тебе подвійні стандарти, — хмикнула, обіймаючи кота неначе подушку. Було так приємно мати когось, хто б просто так обіймав мене.  — А про життя...? До мене тут якось раптово стало доходити, що мені подобається Лайт. І це настільки зводить з розуму, що...

— Хвили-и-иночку, — протягнув фамільяр, сідаючи на ліжку та відразу підіймаючи свій пухнастий хвіст уверх. — Як це він тобі може подобатись? Ти бачила який він бородатий?

— І що з того? — втомлено запитала, шукаючи відповіді на свої питання та гладячи кота по спинці. — Ти он теж волохатий, але нічого, це не заважає тобі бути красенем.

— До-о-обре, один — один, — змирився Кріс, що волохатістю мене не пройме. — Але він же худий, як скелет! Як ти з ним спати збираєшся? Смайлз же такий твердий, що жах! Ти між його кісточками зібралась моститись?

— Кріс, єдине, що я поки що планую — це відпочити та поговорити з ним нормально, а не гаркаючи, як пітбуль.

— Одне одному не заважає. Ми ж спимо разом, — ніби нічого й не розуміючи знову завів Кріс. — І дивись, як ми чудово підходимо один одному. Куди нам третього?

— Ти як собі це взагалі уявляєш? Ти, я і Смайлз в одному ліжку? — шоковано промовила, намагаючись викинути з голови цю картинку. Але виходило надто погано. Все марилося, як ми спимо в обіймах. —  Подумай своєю головою, Крісе. Ти ж не простий кіт, а фамільяр.

— То що, мене тепер через це не можна любити?! — ображено надув щоки Кріс. —  Чи може проженеш, раз знайшла собі кавалера?!

— Я що дурна? Міняти ідеального кота на сумнівного чоловіка? — розсміялася, щоб якось витягнути жильця з поганих думок.

— М? — розгубився він, аж смикаючи вухами.

— Кажу, що не віддам тебе нікому. І ні на кого не збираюсь міняти тебе.

— Навіть за гору рибки?! — здивовано запитав Кріс, дивлячись у мої очі з надією.  — Навіть за море молока?!

— Навіть за них.

— Щось надто просто, — підозріло став приглядатися кіт, вишукуючи підводне каміння. — А якщо за смажену картопельку?

— І за неї не віддам, — втомлено ще раз повторила, сподіваючись таки донести свою позицію. — годі вже допитувати.

— А за справний ліфт на роботі?! — переможно викрикнув кіт, коли в мене аж око сіпнулося від болючої теми. — Я так і знав!

— Ну ти палку не перегинай... Сам же підіймався на двадцять другий поверх, знаєш що це таке. А я, щоб ти знав, так кожен день підіймаюсь. Чи ти хочеш, щоб я тебе таки проміняла на щось?

— Ні, ні, ні. То я так жартував. З ліфтом дійсно вийшло неправильно, — відразу ж дав задню сусід  по квартирі, показуючи текстовий редактор в телефоні. —  Ти спи собі, а я піду проду писати. В мене ще стільки справ, стільки справ...

— А все — пізно. Тепер лежи поруч і страждай!

Крістіан на диво замовк та став щось роздивлятися на екрані, змирившись зі своєю долею. Через кілька хвилин його на мій подив вирубило, а я все ще продовжувала  машинально  гладити буркотуна по голові, щоб відволіктися від нав'язливих думок про одну довгу шевелюру. Тільки от виявилося, що були речі, котрі не можна було вилікувати котячим муркотінням. І схоже, закоханість була однією з таких речей.

Через годину легше не стало теж. Рятувало лише заспокійливе та рахування книг з босіками на Крісовому телефоні. Коли босіки закінчились, я стала рахувати мільярдерів, яких чомусь теж виявилося дуже багато. Ні, я звичайно розуміла, що наш народ хоче жити багато, але дивлячись на десятки однотипних назв, мені здалося, що автори вирішили створити щасливу історію для всіх верств населення. Кого там тільки не було: «Мільярдер для бухгалтерки», «Мільйонер для моделі», «Багатій для прибиральниці».Можна було подумати, що нелюди мріяли не про кохання, а лише про гроші.

Через деякий час багатії теж закінчились та в бій з безсонням пішли вагітні. Краще б я їх взагалі не бачила! Чого? А того що мій внутрішній психолог з величезним стажем роботи просто впав у істерику, не гірше Кріса! Він просто звірів, читаючи анотації та цитати  з тих "перлин". До нього навіть теоретично не доходило, як тиха мишка могла з першого разу випадково закохати в себе розкішного котяру. Потім переспати ще з трьома. І завагітніти невідомо від кого двійнею! Таке відчуття, що ті морди геть не чули про засоби контрацепції.

Але ще гіршим виявилося поєднання багатіїв з дітьми. Читаючи, як десятки мільярдерів раптово з бабіїв заразилися вірусом перевиховання і ще раптовіше захотіли дітей мене пронизувала праведна злість. У голові відразу згадалася та сотня жінок, яка приходила до мене в сльозах та жалілася на своїх кобелин. Тільки чомусь в реальності ті чоловіки спочатку вмовляли жінок на дітей, а потім чогось залишали їх одних, тікали з коханками, навіщали раз в рік своїх “спадкоємців”, та не виплачували аліменти навіть через судові постанови.

В якийсь момент я стільки всього прогортала, що мої нерви остаточно здали. Я вискочила з ліжка та пішла на кухню попити чаю. На годиннику світилася третя година ночі. Магічний чайник швидко нагрів воду, поки я кидала в чашку пакетик та цукор. І я вже взяла була в руку чайник, щоб налити кип'ятку, аж раптом почувся голос сусіда:

— «Ой у лузі червона калина, похилилася. Чогось наша славная дівчина зажурилася» — гучний бас гнома змусив мою тверду руку затремтіти й пролити на себе кип'яток.