Розділ №13. Двоє непробивних клієнтів

Робочий день закінчився досить таки швидко та спокійно, як для магнітної бурі. Зібравши свої речі та з горем навпіл спустившись униз, я викликала таксі та відразу ж поїхала до Найт. Повертатися ще й додому не було ніякого сенсу, а так, хоч зекономила свій час, сили та грошей на таксі. Всю дорогу до бару я думала, як буде правильніше вчинити — сказати їй про того програміста чи змовчати з огляду на етику. Зрештою професіоналізм переважив і я заходила в будівлю з єдиним бажанням — відпочити від виснажливого дня.

«Нічна фурія» мало чим відрізнялася від інших барів. Тут грала гучна музика, танцювали відвідувачі та пили дивакуваті напої, які готував бармен. Пробратися між нелюдів на підпитку виявилося ще тим квестом —  то кентавр на ногу наступить, то захмелілі змії медузи горгони лізуть цілуватися. 

Коли я нарешті добралася до стійки, Найт вже була під градусом та залицялася до якогось нещасного чоловіка, косо підморгуючи скляними очима. Нещасного, бо я знала, що йому нічого не світило крім єдиної палкої ночі та винесеного мозку на ранок. Такою вже була ця жінка — вона не хотіла жодних серйозних стосунків. Їй “вистачало робочих істерик від клієнтів, щоб ще слухати їх дома”. Зрештою, я з цим змирилася, як і її залицяльники.

Спокійно підійшовши до солодкої парочки, я вже хотіла було просто вкрасти подругу від чергової неприємності на її дурну голову, але мало не спіткнулася, бо побачила того самого програміста. Чи то він серйозно вирішив відпочити на тому світі, чи то сама доля вирішила зіштовхнути їх лобами та подивитися, в кого ж він міцніший. 

— О, бачу ви теж вирішили відпочити, — щасливо мовив містер Вісперс, тримаючи Найт за долоню та не менш п'яно посміхаючись їй. В зелених очах блищало якесь тепло, а може просто лишній літр спиртного. Хоч би що там було, але це мені зовсім не подобалося. — А я тут зустрів одну прекрасну панянку.

— О, Се-е-ем! Значить ти теж знаєш його? — щасливо протягнула та сама панянка та гикнула. Я на мить заплющила свої очі, тільки б не виразитись нецензурно, потім зробила глибокий подих і спробувала заспокоїтися. — А чого ти не познайомила нас раніше?

— Бо ми тільки сьогодні познайомилась, — буркнула у відповідь та нахилилася до подруги, додаючи шепочучи на вухо. — І він тобі точно не підходить. Навіть не думай затягнути його в ліжко!

— Так, Найт! — щасливо підтвердив мої слова програміст, поки я намагалася відвадити цю бестію від нещасного чоловіка. Але схоже, що вона йому настільки запала в душу на фоні чергового коктейлю, що він теж нічого не тямив. — Ця чудова жінка звела нас разом, наче ліву та праву кнопку мишки...

— Комп'ютерної та живої... — тихо буркнула у відповідь, поки ця машина кохання заводилась все сильніше.

— Наче принтер і люблячу руку, яка вмикає його живлення!

— Скоріше вже б'є кулаком, коли до цього принтера не доходить, що він має друкувати... — знову не втрималась та вставила свої п'ять копійок на вухо подрузі.

— Наче Вордсдоки та автозбереження! Щоб жодна літерка не пропала! — щасливо продовжував містер Вісперс, ніяк не вгамовуючись. Його кістляві пальці повільно тягнулися до Найт, навіть не догадуючись в яку пастку лізли. 

— Вам би цього автозбереження точно не завадило! А то ніякого інстинкту виживання нема! — не витримала я та додала так, щоб він почув. — Можливо варто вже розходитись? Пізня година, треба поспати.

— Сем, ну чого ти така злюка? — надула губи Найт, навіть не усвідомлюючи, з якої халепи я її намагаюсь витягнути. Ні, натомість вона допивала ще один напій та тягнулася своєю довгою ніжкою до свого майбутнього горя. — Ти тільки-но послухай, як Дейчик поетично каже, що нас звела сама доля! Правда якимись дивними термінами, але я ж теж не свята!

— О-о-о, ти точно не свята, але поки що не настільки ще грішна, як можеш стати на ранок. Послухай розумну дурепу і йди спати, — вмовляла її відставити коктейль та просто йти додому, поки не сталося невідворотного.  

— Чого б це мені так рано йти? Я ще досить твереза! — крикнула вона та стала тягнутися своїми загребущими пальчиками до Дея. Той, своєю чергою теж не зволікав і вже потягнув свої губи до тих самих пальчиків. — Подивись, який він інтелігентний!

— А ти не думала, чого він такий? Чого в нього на лиці окуляри з величезними діоптріями? Ким він працює? Може він взагалі маніяк якийсь! — вправляла подрузі розум, намагаючись сповідувати професійну етику. — Ти про нього ні чорта не знаєш.

— Чому це? Я знаю, що він високий, красивий, романтичний. Який же з нього маніяк? Ти ж знаєш, ще ніякий маніяк ніколи не зрівняється зі мною. Чого мені боятися? — мило перераховувала вона, наближаючи катастрофу. — Я, якщо що, сама не краще.

— Про що це ви...? — запитав чоловік, дивлячись на нас вже мутними очима. Його тонка душевна організація програміста не витримувала вірусних думок Найт. — Який же може бути з цієї милої дівчини переслідувач? Ви тільки-но подивіться в її чесні очі! Вона ж і мухи не образить, не те що людину!

— А ви не муха і не людина, щоб бути таким безстрашним. Ви хто за професією? — намагалася я підвести клієнта до потрібної відповіді, щоб він сам зізнався. — Вже забули?

— Та звичайний я роботяга, чого ви докопалися до моєї роботи? Вона мені й так в печінках сидить. Всі нерви з'їла.

— Пра-а-авильно, — щасливо протягнула я, обіймаючи Найт за руку, бо вона вже хилиталася. — А чого вона з'їла половину вашої печінки?

— Бо мій керівник — нуб-лінивець! Поки дасть задачу, то вона вже по термінах так прогорає, що доводиться все вирішувати в темпі скаженого кролика. А в мене левел майстерності ще не доріс до рівня бога. Як я йому маю знайти баги в системі за годину? Ще й проєкт нової функції розробити на вечір. Нуб шкідливий!

— От! — щасливо вигукнула, тримаючи Найт за руку, але вона замість того, щоб слухати свого красеня, зайнялася більш важливими речами й допила напій. Коли її жага відразу отримала додатковий приплив сили, дівчина повернулася до нагального — до спокушання свого кавалера.  — Щоб тебе, Найт...! Які ж ви непробивні! Що ти, що він!