Розділ №12. Швидка кінчина від клавіатури

Дерев'яні двері різко відчинилися, не встигнувши навіть закритись після міс Айс. Я здивовано підняла брову, після такого ентузіазму, дивуючись, звідки в цього цікавого чоловіка стільки сил після підйому на двадцять другий поверх. З такою квапливістю, його в мій кабінет могла довести або особиста драма, яка вимагала термінового вирішення, або ж праведний гнів, який треба було на когось вилити. Дивлячись на яскраво зелені  очі, котрі не могли знайти собі місця, я все ж таки віддала перевагу першому варіанту.

— Добрий вечір, містер Вісперс. Сідайте, — мило привіталась, посміхаючись високому статному чоловіку. Як тільки він вмостився на кріслі, я продовжила, — Кави?

— Ні, дякую. В мене і так вже в очах рябить від енергетичних напоїв. Весь день довбався в кодах, як в жіночих думках... — протягнув він, виснажено відкидаючись на спинку та дивлячись у стелю. — Навіть не знаю, що важче — знайти баг в тисячі програмних завдань, чи виправдатись перед особою жіночої статі. Схоже делітнутись — це найкращий  варіант.

— Чого ж ви так песимістично? З кодом я вам точно не допоможу, а от з жінками можу. Я, так би мовити, програміст вашої психіки, — спробувала перевести на жарт.

— Сподіваюся, кращий за мене? — скептично здійняв він брову уверх та поправив окуляри з величезними діоптріями. — А то я до нещодавнього часу теж думав, що кращий у своїй області по всій імперії. А довбусь з клятим кодом вже другий день!

— А що за код такий? — поцікавилась, щоб сконцентрувати його на роботі. — Не працює?

— Як вам сказати... Краще б не працював! — аж плеснув у долоні містер Дей та потер перенісся. — Вчора чинив одній дамі через віддалений доступ прокляту програму, написав код, а він взяв та й запрацював! Тільки при цьому зніс їй до біса обліковий запис і вся її робота зникла! А я взагалі не розумію, що я не так прописав...!

— ...а в якій фірмі ви працюєте? — понадіялася на величезний збіг. Десь на краю думок подумалось, що всі збіги то чийсь підступний план.

— Та в фірмі одній, яка займається скаргами, — відмахнувся чоловік, ніби це була взагалі дрібниця, але ж я то знала, що то була головна деталь в цій розповіді! Це ж той самий гад, через якого Найт залишилась без зарплати! І як мені тепер їм обом в очі дивитись? — Коротше, я цей код стільки довбав, що вже з розуму став сходити! Мало того, та дівчина ще й стала мене переслідувати! Підняла особисті справи мого відділу і керівнику дзвонила! І от як мені тепер перед нею виправдовуватися?

— А ви не  намагалися просто попросити вибачення? І, наприклад, повернути акаунт чи компенсувати кровно зароблені гроші? — тактовно натякнула про наболіле для Найт. — Я чогось впевнена, що  якщо ви повернете втрачені гроші тієї дівчини, вона забуде про все на світі, що ви натворили.

— Ой навряд чи...там така маніячка, що в мене вже око сіпається, — мовив містер Вісперс та пересмикнув плечима, ніби намагаючись скинути з себе це дурне відчуття. — Я її жодного разу не бачив, не чув, але цей впертий ентузіазм мене просто знищує! Це ж треба було додуматися пробивати адресу через бухгалтерський відділ майнової власності. Вона вичислила мій комп'ютер і майже знайшла, куди мені керівництво доставило його. Їй богу психована!

Слухати скарги містера Дея було досить смішно, враховуючи те що я вже чула версії обох сторін конфлікту. Збоку вся ця ситуація нагадувала мені сварки молодого подружжя, котре замість того, щоб просто поговорити про проблему,  било тарілки та ховалося один від одного. З якогось боку це було досить комічно. Найт дійсно нагадувала впертого маніяка, який ні перед чим не зупиниться задля досягнення своєї цілі. А з іншого, я могла її зрозуміти, бо після доби суцільних скарг мозок просто починав кипіти. А якщо за це ще й не отримувати зарплатні, через яку ти терпів усе це...картинка вимальовувалася досить неоднозначна.

— Тоді що ви плануєте робити з цим далі? — спокійно запитала, розуміючи, що вони обидва були надто впертими, щоб визнати свою вину та шукати компроміс.

— Я? — на мить задумався програміст, роздивляючись мене здивованим поглядом, ніби я не розуміла простих істин. — Код правити, звичайно ж! Ну їх в баню, цих жінок. Я хоч і маю чудовий інтелект, але ж їх розумом не зрозумієш. Дохла справа.

— До-о-обре, — протягнула, трохи не розуміючи ситуації. — Тоді для чого ви прийшли сюди? Я, на жаль, не вмію програмувати, щоб допомогти вам знайти ваш баг.

— Мені й не треба. Просто випишіть якісь заспокійливі ліки чи методики, а то клавіатура з писком каченят вже не допомагає. І гумова фігурка директора компанії теж не допомагає.

— А що ви робите з нею? — здивовано запитала. Невже замість боксерської груші використовував?

— А там, коли стискаєш, очі викочуються з орбіт і вона крякає так, ніби зараз помре. Я після кожного врізання фінансування чи затримки зарплати, тільки так і скидав стрес. Навіть колегам замовив. Чудова річ, хочете, дам посилання на інтернет-магазин?

— Ні, дякую. Я ще сподіваюся на надійність моєї нервової системи.

— А я ні. Бо після шостого форс-мажору з додаванням якогось функціонала на сьогодні ж, моя нервова система у двійковому коді шле цього невротика. Навіть не знаю, що ще може допомогти.

— А ви спробуйте перемкнутися з цієї задачі, на якусь іншу. Сходіть вигуляйте пса, чи себе вигуляйте в якийсь театр. Вам потрібно відпочити, — мовила універсальний рецепт розв'язання багатьох проблем всіх живих істот. — Добряче так відпочити, щоб вам перехотілося всіх вбивати та розбити клавіатуру об голову керівника.

— О-о-о! — протягнув Дей Вісперс, щасливо прикриваючи очі. — Ви ніби мої думки прочитали. Я стільки разів мріяв так і зробити, але зрештою відступав.

— Не вистачало духу? — скептично запитала, дивлячись, як він всоте потер перенісся.

— Та що ви, це такі дрібниці! — махнув рукою програміст, роздивляючись мого здохлика на столі, ніби якесь доісторичне чудо.  — У мене просто одна клавіатура до ноута коштує, як десять ваших комп'ютерів. Мишка десь так само. Шкода до чортиків стільки грошей витрачати на таку дурну забаганку.