Розділ №10. Образливо до кінчика носа

Холодний екран телефону заспокоював нерви. Дивлячись прогноз погоди та попередження про магнітну бурю на кілька днів, мені хоч стало ясно чому сьогоднішні клієнти були такими емоційними. Спочатку та історія про "Кобелину", а зараз  прийшла моя подружка та клієнтка, яка працювала в технічній підтримці одного з відомих місцевих магазинів. Тільки якщо міс Прайс надавала перевагу ромашковому чаю та боксуванню, то Найт просто влетіла немов фурія у кабінет та направилась до шафи. Минулого разу вона  залишила в ній  собі пляшку вина на чорний день, бо її чекала додаткова зміна. Певно вона таки доконала її.

— Ти собі уявляєш? — почала вона, по домашньому скидаючи туфлі, забираючись на крісло з ногами та відпиваючи з горла. — Цей гад завис!

— Як я люблю твоїх гадів, Найт... — простогнала від конкретності скарг. Вона ходила до мене вже з пів року і досі починала свої розповіді здалеку. Але я так і не навчилася класифікувати її “гадів” по інтонації. Схоже, що це була місія, яку мені ніколи не виконати. — У тебе їх на роботі кожен день по кілька сотень. Можна трохи конкретніше?

— Та комп'ютер! — буркнула чорнява дівчина, продовжуючи заспокоювати свої нерви й збуджувати мої. — Я якраз вирішувала скаргу  дуже проблемної клієнтки, як він тупо завис. А там така фурія, що без літра гном'ячого самогону, перекладача та комп'ютера реально не розбереш нічого.

— А перекладач тобі для чого? — трохи не зрозуміла, до чого він там був. Її контора не працювала на іноземний ринок, а в нас всі говорили однією мовою.

— А я тобі зараз покажу, — мило протягнула вона, вручаючи свій телефон. — Тримай і читай в голос.

Недовго вагаючись я взяла його до рук і спробувала почати, але запнулася після першого ж речення та стала по літерах розбирати написане:

"Я си заказала сього чорта, щоб наладити сій писок зметалом. А воно та й єдна бідишна просрочкою, та й ше писок мені як жаливом обдало! Я й айда йойкати, а мені те ваші нейдуйдаві сунюги та й всю кров видудлили в підтримці! Ви там шо, ушаліли? Шлях би вас трафив! Не підтримка, а фрас!"

І тут я зрозуміла той нещасний комп'ютер, який завис на цьому листуванні, бо я сама добряче зависла лише від одного цього повідомлення. А таких там було з пів сотні.

— О, бачу, ти усвідомила нащо мені перекладач, — іронічно протягнула Найт, кумедно смикаючи бровами. Потім глянула на мій втомлений погляд та вирішила змилуватись. — Так ось, цей гад завис!

— Ти так обурюєшся, ніби сама не зависла була, — стала на захист нещасного. Там би хто завгодно завис. — В чому тобі техніка завинила? Не вона ж тобі шифрує скарги. На клієнтку краще б жалілася.

— А справа не в тому, — махнула вона рукою  та провела кінчиками пальців по чашці з вином. — Я ж навіть зраділа, що він завис. Подзвонила технічному обслуговуванню, щоб вони мені дистанційно зробили щось...

— Тільки не кажи, що вони теж зависли! — посміхнулася, уявляючи, як якісь програмісти теж стали хреститися після прочитаного.

— Та ні, ці скажені певно подумали, що клієнтка якийсь магічний вірус наклала на операційну систему і вони не додумалися ні до чого кращого, як знести її разом з  моїм обліковим записом! — злилася дівчина, поправляючи довге волосся. — А в мене від нього не залишилося жодного пароля! Хто взагалі запам'ятовує пароль на програмі в робочому акаунті?

— То ж добре, не доведеться розбирати скаргу, — спробувала перемкнути її на оптимістичне закінчення проблеми.

— Добре? В мене до нього був під'єднаний робочий секундомір, за допомогою якого мені зарплату нараховували! І я через тих  телепатичних гадів втратила зарплатню за десять днів! — щиро обурювалася Найт, ніби дитина надуваючи щоки. —  А мені ці десять днів уві сні приходили! Я там таких скандальних клієнтів заспокоювала, що вони мені виїли всю з'їдену нервову систему! І це лише за годину першого дня! А їх десять було! По дванадцять годин!

— І що тепер робити? — засмучено запитала. Уявилось, що це я втратила зарплату за десять днів, аж плакати захотілося. — Може якось відновити?

— Та як ти відновиш мозок тим, в кого його немає? — приречено мовила дівчина й відкинулася на крісло. — Довелося залишити все, як є.

— І що, ти дійсно спокійно прийняла це? І навіть не розгромила офіс? І не побила лиця тим програмістам? — скептично підняла брову. Ні, у святість цієї жінки я не вірила. Принаймні не після подібного точно.

— Не побила, — з жалем вимовила вона. — Просто не змогла знайти. Вони ж не на базі нашого офісу сидять.  А так, по своїх будинках. А мій особистий кошмар схоже зрозумів, що я шукатиму його, і запаролив базу даних усіх програмістів. Певно він там головний серед них чи що...Ех... Власне, ситуація така, що хоч пий, хоч плач.

— Все налагодиться, Найт.

— Ага. Рано чи пізно... —  сумно протягнула вона та відпила ще свого заспокійливого. —  Не хочеш зі мною випити? Посидимо в барі, відпочинемо. Пом'янемо мій робочий акаунт не злим, тихим словом.

— Давай, — погодилася. Мені теж не завадило б відпочити від роботи. А то з цим усім навіть поспати не вдається нормально. —  Чує моя душа, що ти підеш до свого керівника додому і почнеш вимагати список всіх працівників того відділу, якщо не скинеш стрес. З тебе станеться.

— Не піду, — надула щоки Найт, складаючи руки на грудях. Ця поза говорила красномовніше за всі слова, тому що... — Він як відчував, що це станеться і зранку від'їхав у ділове відрядження про щось там домовлятися з інвесторами.

— Так і знала! — переможно посміхнулася.

— Та ти мене знаєш вздовж і поперек! Знайшла чим пишатися… —  буркнула вона та підперла щоку долонею. —  Краще скажи мені, що з цим робити тепер. Образливо до кінчика носа!  І ніяк не можу заспокоїтись...

— Що-що? Іди додому, переодягайся, а я закінчу з клієнтами та підемо тебе відволікати. Сама ж знаєш, що тебе попускає лише від конячої дози спиртного чи караоке. Будемо лікувати твою нещасну душу всіма можливими способами, раз дати по пиці нема кому.