Розділ №9. Всі люди психи

Тихе цокання годинника повільно заспокоювало скажене серцебиття після  чергового подвигу з покоренням вершин. Я дивилася на його стрілки напівзаплющеними очима і подумки перебирала в голові якісь слова, але слів не знаходилося.  Тому я  повільно перевела погляд на клієнтку та зробила глибокий подих. Весь вигляд цієї жінки нагадував кане-корсе, котрому показали шмат м'яса та раптово відібрали. Я не знала, що у неї зараз відбувалося в голові, але відчуття, ніби вона готова була зараз роздерти когось на шматочки. 

— Так що у вас сталося, міс Прайс? — доброзичливо запитала та посунула чашечку заспокійливого чаю ближче. Красуня випила її одним махом, а потім перевела кровожерливий погляд  на мене.

— Всі люди — психи! — гаркнула вона. Я здивовано здійняла брови на таку відвертість, хоча й подумки погодилась з цими словами. — А чоловіки — ще й Кобелини трапляються! Хоча жінки не краще...

— То хто ж вам все-таки псує життя? — не зрозуміла я, до кого в неї були претензії.

— Люди! — впевнено мовила міс Прайс, налила собі ще одну чашку антистресового  чаю і знову випила одним духом. Певно треба було туди якогось сильнішого заспокійливого додати, а то цього не вистачало. — Навіть не знаю з чого почати...

— Почніть з головного, а там розберемося, хто ж у вас більший псих, — спокійно промовила, навіть не здогадуючись, яку скриньку Пандори я відчинила цими словами.

— Моя подруга одружилася з Кобелиною. Мало того, що одружилася, так через нього вона ще й завагітніла! І народила йому доньку! — обурено почала свою розповідь клієнтка, бурхливо жестикулюючи та показуючи міміку того самого кобеля. Судячи з виразу обличчя, він виявився сумішшю пришибленого мопса та чихуахуа.

— А "Кобелина" то стан душі, чи він дійсно перевертень? — поцікавилася в проміжку між черговою чашкою чаю.

— То діагноз! При якому, по хорошому, треба каструвати! А знаєте чого? — запитала вона, не даючи мені вставити й слова. —  А я вам скажу! Бо цей гад мало того, що презервативи проколов та не дав зробити їй аборт в сімнадцять років, так через рік завів коханку і ту теж оприходував!

— Святі… — вирвалося з мене.

— Психи! — закінчила думку жіночка, а потім додала ще впевненіше. — Всі вони! А знаєте чого? Бо він жив на дві сім'ї вісім років! І я не знаю, хто в цій ситуації більший псих!

— Та схоже, що кобель ваш... — невпевнено протягнула і зрозуміла, що мені заспокійливого теж треба, а то таблетка може не допомогти.  Не хотілося б з самого ранку назад телепортуватися до Лайта. — Хоча як можна було стільки років нічого не помічати...? В голові не вкладається.

— От і у мене не вкладається. А вона ж його мало не на руках носила. Шкода, що не донесла таки...до ями могильної, — іронічно промовила вона. — Я досі не розумію, чому її не бентежило, що він кожен тиждень зникав у відрядженнях. Вісім років підряд, як за графіком! Та це ще що, вона то хоч дурна, її лиш пошкодувати можна, а того гада...

— А чого він не розлучився з нею відразу? Ну буває, розійшлися шляхи, розлюбили один одного. Навіщо це тягнути далі? — не розуміла логіки того пришибленого.

— А в нього еротичні фантазії під хвостом грали! Хотів донечку та синочка, — передражнювала клієнтка,  — кролик інкубаторний! Та йому пачкою презервативів по морді треба надавати.

— А що з тією коханкою? Вона що, теж не здогадувалася стільки часу, що він на дві сім'ї живе? — аж цікаво стало, як таке взагалі можливо.

— А вона знала! Знала, народила йому дитину і її все влаштовувало. Навіть те, що той гад приводив дітей погратися разом. Власне, донька і здала їх. Їй було шкода маму, — протягнула міс Прайс, хитаючи головою від розчарування. — Я вам більше скажу, цей кнур запропонував їй жити втрьох!

— Тільки не кажіть мені, що вона погодилась! — вимовила я, сподіваючись, що цей світ ще не настільки з'їхав з глузду..

— Ви що? Та яка ж ненормальна на таке погодиться? Такого навіть в книжках не буває... — обурилась міс Прайс та смикнула себе за довгу косу, перебираючи хвіст між пальцями. —  Послала вона його лісом. Боялась, звичайно, що не витягне дитину сама, але пішла на роботу, живе у мене. Я допомагаю, чим можу. Не чужі ж люди...

— Тоді що вас непокоїть?

— Гад той і непокоїть. Він же, як розійшовся з нею, завів собі ще одну дурепу для повноти мрії. Ба більше! Та виявилася ще більш пришибленою! Кобель зі своїм братиком споїв її, використав, а вона на ранок вирішила залишитись з ними, бо їй сподобалося. І тепер в тій божевільні любовний чотирикутник! І син, котрий дивиться на це все.

— Ну і... — змовчала, щоб не виразитись міцніше. Випила ще одну таблетку заспокійливого і спробувала вирівняти дихання. Ні! Таке в голові точно не вмоститься.

— Ще і який! І цей перевертень тепер через судове рішення домагається, щоб донька на вихідні приходила! Та я його власними руками придушити хочу! А мені кажуть, що я "надто гостро реагую"...

— Та я, чесно кажучи, дивуюсь, як ви взагалі це змогли настільки спокійно прийняти, щоб говорити тут зі мною, а не бити його палкою по голові прямо зараз...

— О, то все чай з ромашки! —  посміхнулася жіночка та спокійно видихнула повітря.

— Він вам що, реально допомагає? — скептично здійняла брову, дивлячись на чергову пусту чашку.

— Після двох годин боксування груші з приклеєною мордою того ірода — так. А якщо ще зранку подвійну дозу заспокійливого вип'ю, то взагалі вбивати його не дуже то й хочеться, тільки каструвати... От скажіть мені, як це  все прийняти? — засмучено запитала міс Прайс та стомлено потерла скроні. — Він же ще й на днях замовив платну статтю, де розказав, який він нещасний був у стосунках, що був вимушений завести коханку. Я то повикидала всі газети в районі, але...

— Вона побачила ту статтю...? — запитала, дивлячись, як перекосило клієнтку. Стало так шкода їх, що аж серце стислося. Щоб ті продажні журналюги пережили все те, про що вони пишуть!