Розділ №4. Проклятий залізничний переїзд тьоті Клави

"Як день зустрінеш, так його і проведеш". Чудові слова, які описували все, що я думала з приводу слідчого, дитячої витівки Смайлза та усіх клієнтів, які таки зуміли дістатися на останній поверх  у цей божевільний день. Але особливо вибирати не доводилося, тому я робила так, як і більшість чудових психологів — увесь день  співчутливо хилитала головою та розпитувала про наболіле. Зрештою, робота психолога саме  в цьому і полягала.

Чергова клієнтка виявилася схожою на ляльку, яких продають у місцевих крамничках. Вона була багато одягнена, гарно нафарбована та не відрізнялася від них нічим суттєвим. З першого погляду було видно, що дівчина прийшла сюди не через бідність, трагічне кохання чи ще щось. Навряд чи вона взагалі знала про це хоч щось. Тому я не стала шукати їй проблеми та вирішила просто дочекатися, поки вона сама мені розповість про них. 

— Він мене зовсім не розуміє! — драматично мовила блондинка, яка зуміла магічним чином дістатися сюди на десятисантиметрових шпильках й навіть не задихатись. Їй богу, навіть щоки не почервоніли! Не те що я — червоний буряк, після кожного забігу. — Подивіться, яка я слабка і беззахисна! Мені важко добиратися до офісу, сил взагалі ніяких немає! А він мені не хоче автівку купити...

— Та що ви ка-а-жете, — протягнула, згадуючи, як міс Ран з'явилася на п'ять хвилин раніше зазначеного часу та увійшла до кабінету ніби модель на показі. — А що за офіс?

— Неподалік від мого дому, дизайнерська студія на першому поверсі торгового центру. Може чули "Сто відтінків рожевого"? — задумливо протягнула вона, а я тільки зараз помітила, що одягнена вона була дійсно ніби фламінго. 

— Чула, але не заходила, — протягнула, розуміючи, що мені такі студії не по кишені. Там одна її кофтинка певно коштувала як половина мого кабінету. І я не думаю, що міс Ран усвідомлювала, наскільки це багато. — А ви не пробували пояснити вашому чоловікові, що вона вам потрібна для роботи? Можливо, він зрозумів би вас, якби ви поговорили з ним про це.

— Я казала, але він відповів, що поки на права не здам — він не купить.

— Тоді здайте, в чому ж проблема? — розгубилася я. Розумний чоловік же. Навіщо машина, якщо ти не вмієш нею керувати? — Чи ви їздити не вмієте?

— Вмію. Але там теорію треба здати та практику. А ви бачили ті питання? Так я вам зараз розповім! — з ентузіазмом почала Ран, поки мої брови повільно, але вірно здіймалися від подиву. Схоже ця тема їй дійсно сильно наболіла. Що ж там такого могло бути? — "За скільки метрів від бордюру можна побудувати кіоск?", як ви гадаєте?

— Стійте, а до чого там будування  кіоску? — не зрозуміла я хід думок блондинки. 

— Це ви спитайте тих, хто придумав ці питання! На хіба мені, як водію, будувати кіоски? — розпалювалася барбі, бурхливо жестикулюючи руками. А в мою голову нарешті закралася думка, що проблеми з головою не у неї, а в когось іншого. — Далі ще краще! "Що робити, якщо ви доїхали до залізничного переїзду і бачите яскраве світло, котре летить на вас?". От що б ви відповіли?

— Що це потяг їде, і я маю почекати, доки він закінчить рух. А що не так? Наче ж усе логічно?  — спитала, дивлячись, як жінка стала заливатися сміхом від моїх слів.

— А правильна відповідь — сигналити бабі Клаві, щоб вона своїх пофарбованих неоновою фарбою кіз забрала з дороги. Бо якщо я хоч одну переїду, то вона з мене сама шашлик зробить! — тріумфально вигукнула блондинка та ткнула пальчиком в збірник.  — І це дослівно! Так у правилах дорожнього руху прописано! Бо колись стався такий інцидент — потяг з рейок з'їхав через її домашніх улюбленців. Уявляєте?! І таких питань там понад п'ятсот!

— Ви зараз серйозно? — дивувалася. Як же чудово, що права мене ніколи не цікавили, а то так і збожеволіти можна було.

— Добре, нехай є такі виключення, — доброзичливо погодилася, що в чомусь таки вона мала рацію. — Але ж певно є і нормальні питання, які можна зрозуміти логічно?

— Ви так думаєте? — міс Ран дістала з сумочки ще один товстий том правил, облизала палець і почала цитувати. — Питання п'ять — "Чи можете ви переїхати через пішохідний перехід о восьмій годині ранку, дорогою з одностороннім рухом у два з половиною метри, якщо справа від вас велосипедист, зліва самокатник, а  зверху відьма на мітлі?"

— Чом би й ні? Пішохода ж самого немає.

— А дзуськи! В нас єдиний пішохідний перехід на дорозі з одностороннім рухом — це той самий злощасний переїзд тьоті Клави! Його так і назвали на її честь! І о восьмій годині на ньому пасуться її дресовані кози! — наставляла мене блондинка, неначе бувалий інструктор. — Щобільше! Відстань до самокатників, відьом та велосипедистів, має бути аж метр! І єдине, куди я можу поїхати, поки вони з усіх боків мене оточили — під землю! І то, якщо там ніякого підземного чудовиська немає.

— І що тоді робити в такій ситуації? — поцікавилася, уважно розглядаючи це чудо, розуміючи, що для таких питань вона ще досить адекватно на все реагує. 

— Зачиняти машину і йти на обід, — буркнула жінка, а я розсміялася від її жарту. На що вона здивовано подивилась на мене своїми зеленими очима та здійняла брову вгору. — А чого ви смієтеся? Я, між іншим, процитувала вам правильну відповідь!

—  Як це? — не зрозуміла знову та витріщилася ще більше. 

— А так це! — сплеснула вона долонями. — Бо кози пасуться до дев'ятої години. Потім їде потяг. І якщо він знову не з'їде з рейок, щоб обминути козочок тьоті Клави, то проїде станцію через пів години. А там у кіз вже за розкладом  прогулянка до тринадцятої години. Потім ще один потяг проїде,  і тоді у вас буде вікно в годину, щоб проїхати це прокляте місце. Бо потім у них обід аж до шостої! І, щоб ви знали, в цьому році додали маршрут через цей переїзд!

— Вони що, зовсім здуріли??? — шоковано видихнула. — Там же застрягнути можна на весь день!

— Дай боже просто застрягти. Але ж цей переїзд знаходиться на гірці! Під дев'яносто градусів! А машина для здачі не повнопривідна й котиться назад! В неї двигун не витягує такі знущання! — обурювалася красуня. — І наче цього мало, коли доходить час  до проїздів в цю священну годину, на цьому бісовому пішохідному переході стоїть черга в кілька кілометрів! І всі підпирають один одного настільки щільно, що якщо хоч один пустить гальмо, то всі ці машини поїдуть вниз.