Розділ №3. Психолог-стриптизер

Ніщо не змушувало так битися серце від щирих почуттів, як підйом на двадцять другий поверх з самого ранку. Роблячи третю зупинку десь між одинадцятим та дванадцятим, я дивилася на скажене лице Лайта та подумки з нього сміялася. Подумки — бо ноги вже тряслися від навантаження, а в дорозі мало що могло трапитися, треба було ще якось дожити до останнього поверху. 

От схопить інфаркт, і хто мене рятуватиме тоді? На швидку допомогу ніякої надії, бо вона поки доїде сюди, то пройде ціла вічність. А ще, не дай Боже, лікарі зрозуміють, що ліфт не працює, то взагалі скажуть долетіти якихось лишніх десять метрів до неба та спочивати з Богом. А якщо таки знайдеться якийсь скажений псих, то він мене на тій каталці не втримає один, і полечу я вже не на хмаринки, а сходами аж до самого вестибюлю! Ще, не дай Боже, керівник  дізнається, що я тут помираю в робочу зміну, то  взагалі воскресить та змусить підійматися назад з поламаними ногами. Так що ні, сваритися з колегами ніяк не можна було. А то потім не буде навіть  кому добити, щоб не мучилась після чергового нервового зриву. 

— До цього мене в університеті не готували, — стомлено пробуркотів Лайт, підбираючи довге волосся в гульку. На блідій шкірі виступив піт, а в розлючених очах читалося чітке бажання вбивати. А казав, що не скажений псих. От так йому і вір після цього. — Скажи мені, що це одиничний випадок, будь ласка!

— Якби ж то! Ти взагалі чим думав, коли переводився до цієї контори? — поцікавилася, качаючи попу, ноги та витримку. —  Там же в Делірії  була служба психологічної підтримки лишень на другому поверсі, та й без відключення світла.

— Тебе хотів частіше бачити, — чоловік глузливо скривив лице  та почав розстібувати свіжовипрасувану сорочку. З-під неї стали виднілися накачані груди та сильні плечі. Такі красиві, що я аж задивилася, попри жахливу втому. — Магістратура закінчилась, магічна присяга знялась, так що тепер я можу сам обирати, де мені жити. А то ця батьківська магічна опіка мені вже в печінках сидить.

— І що, зараз ти набагато щасливіший? — не менш іронічно запитала, розглядаючи блискучий голий торс поруч з собою. — Психолог-стриптизер! Та твої клієнти будуть слину пускати, коли побачать.

— Якщо! — уточнив він. — Їм ще треба буде доповзти до мого кабінету! А там, повір мені, тектиме не слина, а піт в три струмки, — посміхнувся Смайлз, та торкнувся своєю сорочкою мого спітнілого чола на черговому прольоті. Від цього особистого руху щось всередині мене стиснулося і я поспішила відсторонитися, аби серце не стало передчасно. — Сама не хочеш скинути футболку?

— І як ти собі це уявляєш? — розсміялася. От збоченець! Він же чудово знав, що під нею нічого не було. Я ж так і не заїхала додому, переодягнутися. — "Рекламна акція! Дойди до вісімнадцятого поверху, розв'яжи свої проблеми та отримай безплатний гарний краєвид на роздягненого психолога та місто з висоти драконячого польоту".

— Я взагалі дивуюся, що ваша контора ще не збанкрутилася з цими відключеннями. Я ще не дійшов навіть до двадцятого, а вже перехотів тут працювати.

— Це така хитра схема, — пояснювала йому. — “Сходинковий природний відбір”, як він є. Якщо клієнти таки доберуться, то точно мають серйозні проблеми.  Ні — значить не так вже й погано їм було. Знаєш, скільки дивних скарг відсіялося з початком війни?

— Уявляю.

Розмова поступово затихла та змінилася хоровими стогонами та лайкою. Акустика тут була чудова, працівників теж вистачало, того можна було чудово слухати, хто і що думав про це місце. А думали вони багато та гучно. Одні мріяли спалити будівлю, але потім згадували, що тут стоїть магічний захист і власне тому ні пожежі не станеться, ні магічного підйому ліфтом не відбудеться, ні прильоту в будівлю. Інші кричали, що звільняться, як тільки дістануться до крісла. Цього вже моя витримка не змогла слухати спокійно і я почала кричати їм у відповідь, що кабінет директора на останньому поверсі. Десь внизу почулася жіноча лайка та завивання.

— Це ще що! — вирішила добити нещасну та додати, — Треба буде взяти виписку в бухгалтерії на першому поверсі. Потім на останньому поставити в ній штамп і занести знову на перший! Звідти знову на двадцятому написати заяву на перевірку державного майна, яке було на робочому місці. Поставити  в бухгалтерії на першому поверсі підпис, написати заяву на виплату останньої зарплати й знову до директора піти, щоб завірити її.

— Ти серйозно? — шоковано запитав Лайт, витріщивши очі. Знизу почувся крик та шум від чогось важкого, що покотилося сходинками.  — Тепер хоч зрозуміло, чому ти досі не звільнилася...

— Я тобі більше скажу! Секретарка в декреті, тому його ще й не виловити! Всі сміливці, які таки змогли дістатися до останнього кола пекла, так і не змогли застати боса на робочому місці. Так що доведеться побігати разів сорок і то якщо повезе. 

— Ваш директор геніальний псих... — прошепотів Лайт. Не погодитись було неможливо.

Двері на наш поверх виглядали ніби святилище. З них майоріло яскраве біле світло, котре манило до себе, подібно входу до раю. Нарешті діставшись до них, я виснажено вповзла в коридор та здивовано витріщилася на стіл рецепції. Здивовано, бо міс Оул бігала довкола нього в сльозах  та перевертала купу теки. А знизу, перед стійкою, сидів розлючений мокрий чоловік з пістолетом у руках та срібним значком слідчого на грудях. 

— Міс Седнес?! — крикнула секретарка, хапаючись за серце та шоковано падаючи на стілець. — Вас же викрали!

— Хто? — не зрозуміла нічого, розглядаючи не менш здивованого чоловіка, який  пронизував мене вбивчим поглядом. 

— Напевно я, — прошепотів Лайт з-за моєї спини. — Твій Недобитий скоріш за все перелякався, коли не додзвонився вчора. Ти ж телефон не взяла з собою. 

— Та він мене дома мав чекати... — протягнула, недовірливо підбираючи слова. — Крістіан такий зайнятий, що навряд чи підняв би свою пухнасту дупу з-за ноута.

— Які подробиці... — скривився Лайт, нахмуривши брови та шепочучи на моє вухо. — Він що, перевертень?