Розділ №2. Бульйон з психолога

Клуби пару здіймалися від води, огортаючи велику кімнату туманом. Я дивилася, як останні шматочки моєї нещасної витримки разом із картопелькою потопали у воді та не могла ніяк заспокоїтися. Вони були настільки дорогоцінними для мого шлунку, що мені бракувало лексикону, аби культурними словами описати свої емоції. Замість цензурних слів із  живота вирвалося буркотіння, ніби висловлюючи замість мене все, що я думала про цю ситуацію.

Засмучений погляд піднявся від картопельки угору, прямо на панорамне вікно з видом на... Інсейн. Височенна будівля на двадцять з копійками поверхів уперше за останній рік була схожою на боже благословення, хоча б тому, що я не перенеслась в інше місто до Лайта, а залишилась у своєму. Поставало логічне питання, яке я і задала цьому бородатому напівголому красеню:

— Що ти забув у Інсейні, Смайлзе? — нарешті перевела погляд на винуватця мого феєричного нещастя, з якоюсь ностальгією згадуючи своє особисте прокляття.

— Я тебе теж радий бачити, Самер, — посміхнувся чоловік, взяв зі стільця рушник та ігноруючи мій стомлений погляд загорнув у нього свої стегна. — Взагалі-то, у Флеймсі зруйнувалася наша контора і мене перевели працювати сюди. Тільки он приїхав. Думав подзвонити тобі, як вилізу з ванної, запросити на вечерю, але вечеря з тобою прийшла до мене сама.

— Ага. Тільки тепер в мене не смажена картопелька, а двадцять літрів дієтичного супу на бульйоні з психолога. Як думаєш, якщо я його з'їм, мені перехочеться вбивати людей після робочого дня? — задумливо протягнула, згадуючи, як певний час пила заспокійливі, аби не гаркати на клієнтів.

— Не думаю, красуне. Я ж теж психологом працюю. Поки варився у ванній, уявляєш скільки дурних ситуацій увібрала в себе аура води? — відверто глузував він, роздивляючись мене в рушнику. В животі знову загуркотіло, видаючи мій голод та злість на саму ситуацію. — Давай одягнемося, поки не прийшла доставка їжі. Поговоримо нормально, вперше за останні п'ятнадцять років. А то я навіть не впізнав тебе. Он, яка вимахала гарна.

— Гарна...? — здивовано запитала, згадуючи як зранку замальовувала свої рідні синяки під очима, щоб людей не лякати.

— Жінка в одному рушнику не може бути страшною! Навіть така буркотлива, як ти! — розсміявся Лайт, — Але давай тебе вдягнемо, а то я відриваюся від нагального на прекрасні краєвиди. 

Смайлз проігнорував мою задерту брову та повів мене у свою кімнату за речами. Його квартира чимось була схожою на мою — такі ж чорні стіни, такі ж прості меблі та мінімум речей. Не дарма наші батьки казали, що ми з ним схожі як дві краплі води. Он, пройшло п'ятнадцять років з останнього разу як ми бачились наживо, але нічого не змінилося. Він все ще любить наді мною жартувати, а я все ще намагаюсь ігнорувати його дитячі підколи. 

 Витягнувши з шафи свою теплу чорну байку та спортивні штани, чоловік вручив мені їх та поліз шукати щось собі. Його речі все ще були розкладені стопками, ніби-то їх лишень дістали з валізи, але навіть так він не міг відразу знайти собі одяг, аби переодягнутися. І як він міг розбиратися з бардаком в чужих головах, якщо навіть не міг розібратися з непорядком у власній шафі?

— Знав би, що ти до мене з'явишся в такому вигляді, привіз би з собою ще менше речей і дивився б на тебе в одному рушнику всю ніч, — знову підколов цей нахабний бородач, а потім помітив мій скептичний вираз обличчя та додав. — Чи краще було  написати тобі любовного листа, як той твій Брейн Лавлі?

— Ти будеш поминати того покидька до кінця моїх днів? — нахмурилася, згадуючи, як колись закохалася в милу валентинку із зізнанням в коханні. А потім виявилося, що  на мене побилися об заклад із друзями. — Повір мені, я і досі ненавиджу всіх чоловіків, які намагаються залізти до мене в душу чи в тарілку з їжею.

— Навіть мене? — Лайт по дитячому надув свої пухкі губи й ображено склав руки на грудях.

— Та який же ти чоловік, Лайте? — розсміялася та швидко переодягнулася.

— Бородатий, Самер! Бородатий! Он, дивись, яку красу заради тебе відрощував, щоб ти в мені чоловіка побачила! Чи тобі мало було у ванній часу, щоб впевнитись в тому, що я не змінив стать? Так я можу ще раз показати, хочеш? — глузливо буркотів Смайлз, підморгуючи мені бровою. — Ти все одно не знайдеш собі кращого за мене.

— А от і вже знайшла, уяви собі! — сказала чисту правду, щоб трохи позлити його. — Він красивий, як бог! Працьовитий! Добрий! І обіцяв не віддавати мене жодному чоловіку!

— Це ще хто??? — шоковано запитав Лайт, але нашу розмову перервав дзвінок у двері. — Зараз заберу їжу і ти мені все викладеш про свого недобитого “бога”,  а то додому не відпущу.

Чоловік  пішов відчиняти двері кур'єрові, а потім повернувся з пакунком та повів нас на кухню. Увесь час, що ми накривали на стіл та їли, він не зводив з мене свого зацікавленого погляду. То тут, то там, я ловила на собі його теплі погляди, ніби він згадував про щось хороше. Ми не бачилися з ним досить довго, але до мене тільки зараз дійшло, наскільки я за ним скучила. З нашими робочими графіками та цим дурним прокляттям, зіставити відпустки міг лише якийсь маг рівня "бога". І то, просидів би над цією задачею кілька місяців. Бо то в нього море клієнтів, то в мене, то осіннє загострення, то весняне, то війна, а то просто жити не хотілося і Меркурій не в тій фазі.

— Так що там в тебе за недобитий гад з'явився? — запитав Лайт, поїдаючи бургер, ні краплі не соромлячись свого напівроздягненого виду. — І що головніше, чому я про це дізнався лише зараз?

— Чому це відразу "недобитий гад"? — запитала я, не розуміючи звідки він взяв, що я когось б'ю. — Він дуже інтелігентний, начитаний, працьовитий. А шевелюра взагалі неперевершена! Навіть у тебе не така густа. 

— Бо чує моє серце, що прийдеться його добивати, коли він щось ушкварить тобі, — спокійно відповів буркотун та облизав губи. — Повір мені, Самер, чоловіки в більшості або безнадійно закохані у своє перше кохання; або мамині синки, які скиглять про життя, але нічого не хочуть змінювати; або бабії, які скажуть тобі все, що завгодно, щоб під рушник залізти. Як не крути, а нерви тобі зіпсують, тому добити треба буде обов'язково.