Пацієнт № 5

Цікаво, чи можна померти у власній галюцінації? Ну тобто це ж все не реально? І якщо в неї зараз вистрелять з рушниці, то буде прямо «вжик» і калюжа крові і її розпластане тіло посеред кабінету? От чорт! Килим весь буде в крові, він не відпрасується потім. Зараза така…Ева засмучено потерла чоло рукою.

- Я ж сказав не рухатись! – тут же грізно прогримів чоловічий голос.

Ева повільно опустила руку. Сеанс психотерапії на цей раз розпочався феєрично, коли через ту прикляту темряву до кабінету увірвався чоловік з рушницею і одразу націлив зброю на Еву.

- Я вас усіх ненавиджу! І перестріляю без жодного жалю, - попередив чоловік і зручніше перехопив рушницю.

- Та кого «усіх»? – змучено простогнала Ева. – Я ж тут одна. Ми вже годину отак стоїмо. Ви якщо надумаєте стріляти, то можна я хоч відійду? Килим біленький, бачите? Забрудниться, шкода.

- Ти що, зовсім дурна?! – знервовано заволав чоловік. – Який до біса килим? Я тобі мізки зараз на стінку вичавлю, а ти про килим думаєш?

- Та звісно, що дурна! Господи, я вже змучалась вам усім наголошувати кожного разу, що ви в моїй голові! А я в дурці! Божечко, з кожним разом ця дурня стає ще дивакуватішою. Я просто прошу не забруднити килим. Єдине, що мені подобається в цій божевільні! Важко так, чи що?

Ева демонстративно розвернулася і сіла на свій скрипучий стілець. Набридло все. Нехай стріляє. От і перевіримо як діє ця шизофренія. І чоловік вистрелив… Ева навіть моргнути не встигла, як почула звук пролітаючої повз неї кулі. Куля влучила в стіну поруч. І залишила там доволі реальну діру.

- Та твою ж! – перелякано вигукнула Ева. – Та ви хворий чи що?!

- А ти лікар! – парував чоловік, перезаряджаючи рушницю. Потім махнув головою в сторону таблички на столі. – Лікуй давай.

Ева прокрутила в думках всі нецензурні слова, які тільки знала. Не допомогло. Треба краще оглянути цей кабінет. Можливо, десь тут є міцні напої… Тільки б не намальовані. Бо Ева ледь трималась, щоб не засунути ту рушницю цьому довбню в … Та сили не рівні, очевидно.

- Я не справжній лікар, - дуже повільно, як для маленької дитини, почала пояснювати Ева. – Ну ви ж маєте розуміти, що цей кабінет не справжній. Чи вам тут все нормально? Намальоване вікно? Бездонна темрява за дверима? Та навіть ця дурна табличка несправжня!

Чоловік тряхнув рушницею. Тільки зараз Ева помітила, що в нього тремтять руки. І шалена здогадка кольнула мозок. Він не промахнувся спеціально, він цілився саме в Еву та тремтячі руки врятували їй життя. Прекрасно!

- Послухайте, - Ева ретельно підбирала слова, - я можу спробувати вам допомогти, та не знаю з чого почати. Ви нічого не розказуєте, а тільки погрожуєте мені рушницею. Я, на жаль, не екстрасенс, щоб «просканувати» вас без слів. Тому давайте заспокоїмось, ви опустите зброю і ми поговоримо. Спокійно.

Ева, максимально люб’язно посміхаючись, запропонувала присісти на стілець напроти. Чоловік все таки сів, та рушницю не опустив.

«Як у нього руки не оніміли ще» - закотила очі Ева.

- То в чому проблема? – запитала Ева і сама зрозуміла як тупо це прозвучало. Перед тобою псих з рушницею, Ево. Дійсно, в чому ж проблема.

- Я вас ненавиджу, - відрізав чоловік.

- Особисто мене?

- Всіх.

Ева тяжко зітхнула. Не густо. Отже, вмикаємо свої дедуктивні здібності. Яких, правда, немає. Та все ж варто спробувати. Тож – чоловік років за п’ятдесят, одягнений просто, дурнувата кепка на голові. Мозолі на руках. Певно працює чи працював на важких роботах. А от те, що ті руки постійно тремтять Еву лякало, бо рушниця теж тремтіла. Дуже невдале поєднання.

- Вас хтось образив? – перебирала варіанти Ева. – Ви щось втратили важливе? Когось? Знаєте, важко везти діалог, коли опонент наставляє на тебе зброю.

- Моя дружина померла, - тихо промовив чоловік і опустив рушницю.

- Слава богу! – полегшенно видихнула Ева і одразу закрила собі рота рукою. Та ледве встигла ухилитися, як чергова куля просвестіла поруч з головою. Ще одна діра в стіні. Там вони виглядають не так страшно, як в голові. Однозначно.

- Та стійте! – примирливо замахала руками Ева. – Я не те мала на увазі! Я до того, що тепер проблему зрозуміла, а не того, що ваша дружина того…

Ева замовкла. Подумки гамселила себе по голові. От же ідіотка таке ляпнути. Рушниця знову дивилась їй в очі.

Так, треба розрулювати ситуацію.

- То що сталося з вашою дружиною? – Ева намагалася бути ввічливою. Виходило погано.

- Рак.

Та божечко, що ж з нього по слову витягати треба.

- Я співчуваю. – Це вже щиро.

- Мені не потрібні твої співчуття! – жорстко відповів чоловік. – Я просто хочу, щоб ви теж всі здохли.

«Логіка не його сильна риса явно».

- Це не поверне вашу дружину, - зауважила Ева. Рушниця затремтіла.

- Зате мені стане легше.

- Не стане, - Ева тяжко зітхнула і сумно поглянула у вікно. Красивий все ж вид. Як змінити картинку? Набридла.