Маніфест морального хребта.

   «Давайте відкинемо цю дешеву художню романтику про розбиті серця та невисловлені образи», — сказала б американська психоаналітикиня Люсінда Дарк, запалюючи тонку сигарету у своєму нью-йоркському кабінеті. «Письменники люблять ховати банальний людський вибір за красивими словами на кшталт "оксиморон долі" чи "непереборна хімія". Але якщо ми покладемо Тетяну на кушетку психоаналізу і здеремо з цієї історії літературну обгортку, ми побачимо дещо набагато жорсткіше. Ми побачимо залізобетонний моральний хребет, об який її еротичний генерал Соляр просто зламав собі зуби».

З погляду класичного психоаналізу, Тетяну намагаються змалювати вільною, дикою бестією без жодних внутрішніх обмежень. Але це ілюзія. Головний парадокс Тетяни полягав у тому, що під її зовнішньою розкутістю та сміливістю ховалися непохитні, майже архаїчні моральні принципи. І саме ці принципи стали її головним захисним щитом і зброєю.

Коли Соляр увійшов у її життя, він приніс із собою стандартний чоловічий міф.  Леонід, як вона назвала його у своїх нотатках — крутив перед нею класичну платівку: «У мене жахливі стосунки з дружиною, я gлибоко нещасний, я збираюся розлучатися». Це улюблена маніпуляція нарцисів. Він намагався продати їй свій шлюб як порожню формальність, сподіваючись, що молода, недосвідчена дівчина легко заковтне цей гачок.

Але Тетяна, сама того не усвідомлюючи, увімкнула абсолютний психологічний захист. Вона відмовилася грати за його правилами.

Вона мала чітке, майже хірургічне розуміння реальності, яке її мозок відмовився нізащо зраджувати.  Тетяна не осягнула й не прийняла його виправдань. Її внутрішнє Его чітко зчитувало: якщо чоловік дійсно хоче бути з тобою, він спочатку закриває минулі двері, а вже потім відчиняє нові. Він мав розлучитися раніше. До того, як ставити її в принизливе, компрометуюче становище розлучниці. Він мав узяти на себе відповідальність як дорослий самець, а не втягувати дівчину у свій сімейний бруд.

Вона не захотіла ставати частиною його домашнього оксиморона. Ставати зручною , яку тримають на короткому повідку обіцянок про майбутнє розлучення. Її відмова переступити через факт його одруження — це це був бунт її здорового Его.

Але на цьому історія не закінчилася. Навпаки, саме тут увімкнувся найцікавіший механізм, який не дає цій книзі перетворитися на банальний прочитаний роман.

Коли Тетяна зачинила ці двері, вона зробила хід, який повністю зламав звичні сценарії Соляра. Вона не просто відмовила — вона щезла з його життя. Безповоротно, без довгих сцен, з'ясувань стосунків та фінальних монологів. Вона просто викреслила його координати зі свого всесвіту й почала тотально оминати його маршрути десятою дорогою.

І ось тут його чоловічий егоцентризм потрапив у глухий кут. Для грандіозного нарциса, який звик контролювати все навколо, така поведінка дівчини стала ментальною отрутою уповільненої дії. Леонід до останнього підгодовував ілюзію: «Вона просто грається. Вона заспокоїться. Вона молода, не витримає цієї хімії й знову з'явиться в моєму житті». Він надіявся. Щомісяця він підсвідомо вдивлявся в обличчя на дніпровських вулицях, чекаючи на її повернення.

Він розраховував на її слабкість, але Тетяна тримала дистанцію, мов професійний снайпер. Її тривале оминання перетворилося на абсолютну зброю. Що більше вона мовчала і не з'являлася, то сильніше розросталася її фігура в його голові...