- Ще декілька днів і буде вінок, - задоволено промовляє тато, наминаючи запечену картоплю з м'ясом. - Трохи попсував дощ нам роботу, але нічого. Урожай не пропав. Майже усе зібрали.
- Нарешті ти відпочинеш, - говорить мама, перемиваючи посуд після малих.
- Так, буде більше часу і я зможу допомогти тобі на городі. А ще Настя допоможе. Так, Настю? Ти ще не їдеш у столицю?
- Що? Ні, поки що ні, - розгублено відповідаю, відриваючи погляд від вікна.
Ще декілька днів і ми з Тимуром розлучимось. У нас так мало часу залишилось. Треба використовувати кожну хвилину.
Ну от де він зараз? Ми домовились, що він зайде до мене ввечері. На дворі майже темно, а його нема. І я точно знаю, що комбайнерів відпустили, ще годину тому.
Хвилююсь, бо дуже сильно хочу його бачити. Ми не цілувались від вчорашнього вечора.
Побачення вчора було наче у кіно. Ми поїхали у місто, повечеряли у кафе, в найкращому, яке тут можливе, а потім гуляли вулицями, розмовляли. Дорогою у село, Тимур зупинив машину серед поля і ми довго цілувались, не могли відірватись одне від одного. Пристрасті вирували, тіла палали, і я вже думала, що лише поцілунками все не закінчиться. Помітила, який він був збуджений, та й і мені хотілось продовження. Але Тимур, наче справжній джентльмен, різко зупинився і спокійно відвіз мене додому. Біля хвіртки поцілунки відновились, але біля дому я почувалась скованою, бо здавалось, що за нами спостерігають.
Сьогодні Тимур знову збирався кудись мене повести, але не сказав, куди саме.
І я сиджу на кухні, наче на голках і нервуюсь, в пів вуха слухаючи розмову батьків.
- Кого ти там виглядаєш? - мама підходить до мене, торкається плеча.
Підношу на неї очі і помічаю за її виразом обличчя, що вона все розуміє. Скоріш за все вона бачила вчорашню нашу розмову з Тимуром під абрикосою. Можливо чула сварку з Ларисою. Вона нічого не коментує, лише дивиться на мене якось дивно. Наче з засторогою.
Та я вже не маленька дівчинка, мене не треба контролювати.
- Нікого, - мотаю головою і підводжусь. - Піду прогуляюсь, подихаю вечірнім повітрям.
- Ну іди, - кидає мама в слід. - Тільки обережно.
Біля дверей розвертаюсь і зустрічаюсь з її поглядом. Це натяк, щоб я не наробила дурниць.
Нічого не обіцяю, бо з Тимуром я втрачаю контроль.
Виходжу на подвір'я і до ніг відразу підбігає Барон. Чухаю його за вухом і йду до хвіртки. Машини Тимура нема. Може виникли якісь справи і він поїхав у місто? Можна було подзвонити, але я вагаюсь. Ми не настільки близькі, щоб вже почати контролювати кожен його крок.
На дорозі зі сторони ставка, бачу світло і воно наближається. А потім помічаю машину, котра повільно під'їжджає і зупиняється біля моєї хвіртки. Впізнаю позашляховик Тимура і виходжу на дорогу.
Він вискакує з машини, оббігає її і рвучко стискає мене у міцних обіймах. Він пахне вологою і ще чимсь дивним. Не розумію, де він був. Хочу спитати, але мій рот накривають його теплі губи. Цілує довго і ніжно, погладжуючи тіло, зминаючи пальцями сідниці. Від його близькості крутиться голова і я забуваю про все на світі. Вже нічого не хвилює, головне, що він поряд.
- Це вже початок нашого побачення? - нарешті відриваюсь від нього.
- Ще ні, - загадкова посміхається. - Скоро я все тобі покажу, але спочатку прошу одягнути купальник.
- Нащо? - дивуюсь. - Що ти вже задумав.
- Це сюрприз. Довірся мені.
І, як не дивно, я довіряю. Наші відносини лише почались, а в мене таке відчуття, що ми разом все життя. Думаю, це хороший знак.
Поспішаю у дім і швидко одягаю купальник. Підозрюю, що це зв'язано зі ставком і саме тому він так дивно пах, а волосся його біля шиї вологе.
Залишаю кімнату і в коридорі зустрічаю маму.
- Тебе на ніч не чекати? - запитує, наче щось буденне.
Червонію, бо якось дивно говорити з мамою про такі речі.
- Не знаю, як вийде.
- Тимур не поганий, він мені подобається, - схвально киває.
Це так вона показує, що не проти, якщо я матиму серйозні стосунки з цим чоловіком. Звичайно думка батьків важлива, але не є основною для мене. Найперше, це я вирішуватиму, чи підходить він мені.
- Добре, - посміхаюсь у відповідь і залишаю дім.
Тимур чекає мене біля машини, спертий на капот, руки схрещені на грудях. Досить стемніло і я не бачу виразу його обличчя, але чітко відчуваю на собі його гарячий погляд. Він хоче мене торкнутись, як і я його.
Перш ніж сісти в машину, він ловить мене і довго цілує.
І як я й думала, ми їдемо на ставок.
- І що ми будемо робити? - запитую, вийшовши з машини.
Оглядаюсь, навколо мертва тиша в сутінках. Лише цвіркуни заводять свою пісеньку і подекуди чутно квакання жаби.
- Скоро дізнаєшся, - відповідає Тимур і починає роздягатись.
Спостерігаю, як чоловік стягує футболку, береться розстібати ремінь штанів. В голову відразу лізуть непристойні думки і я червонію.
Залишившись лише у плавках, Тимур переводить на мене погляд і підходить впритул.
- Знімай сукню, - його голос низький, лагідний.
Кладе долоні мені на плечі і повільно ковзає по руках вниз, змушуючи шкіру покриватись мурашками.
- Нащо? - пищу, хоч насправді здогадуюсь для чого.
- Поплаваємо, - посміхається. - Ввечері це так романтично. Лише ти і я.
Він хилиться і цілує в губи, а потім відходить.
Швидко позбуваюсь сукні і обіймаю себе руками.
- Змерзла?
- Ні, просто все так незвично. Ніколи тут не була у цю пору.
- Невже ні разу? - дивується. - Ні з ким не сиділа ввечері біля води?
Тимур обходить мене ззаду і тулиться до спини. Від тепла його тіла відразу розслабляюсь.
- Не приходилось, - хмикаю. - У мене часу не було, обов'язків мала багато. Та й не зустрічалась ні з ким.
- А як же той твій колишній? З банку.
- Боря? Він не романтик. Все що він міг придумати, це посидіти на лавочці під вікном. Та й малі ми тоді були, незрілі. Багато чого не розуміли.
#153 в Жіночий роман
#456 в Любовні романи
#112 в Короткий любовний роман
випадкова зустріч, сильні почуття, багатий чоловік та бідна дівчина
Відредаговано: 10.08.2024