Розділ 3

- Ненавиджу тебе, хвойдо!

Крики повторюються і я різко сідаю. Невже це знову відбувається? Я думала, він вже давно заспокоївся. Але ні, він знову напився і верещить на всю вулицю посеред ночі. Я ще, дурна, вікно відкрила, хотілось подихати свіжим прохолодним повітрям.

Сповзаю з ліжка і підходжу до вікна. Надворі нічого не видно, але я помічаю темний силует на дорозі, який рухається. Денис у своєму репертуарі, його не хвилює, що хтось відпочиває, він знову лише думає про свої зламані почуття.

- Лариско, виходь, я хочу все тобі висказати прямо в очі, - реве на весь голос. - Я знаю, що в тебе там два чоловіки. Обслуговують тебе, так? Хвойда, ти завжди нею була.

Мені хочеться вийти і заспокоїти його, хоч трохи страшно зв'язуватись з п'яним Денисом. Він коли нап'ється, взагалі не адекватний, інакше б не приходив під вікна колишньої, з котрою розійшовся рік тому.

Чую гучний цокіт, це він кинув камінчик їй у вікно. І це він полюбляє робити. Одного разу він навіть розбив їй шибку.

В темряві знаходжу халат і вже збираюсь вийти, але раптом на подвір'ї Лариси вмикається світло. Завмираю і знову припадаю до вікна. Цікаво ж що буде далі. Невже вона наважилась вийти до нього?

Хвіртка відчиняється і на дорозі з'являється чоловік. Тимур стрімко прямує до розбишаки. Зауважую який він класний має вигляд з оголеним торсом, лише у шортах, м'язи його вимальовуються нічними тінями. Кліпаю і мотаю головою. Чого це я. Цей чоловік не в моєму стилі, не той формат.

Висовуюсь з вікна ще більше, бо хочу все побачити і нічого не пропустити. Сподіваюсь, зараз комбайнер провчить Дениса так, що той забуде дорогу сюди.

- Чого репетуєш? Тут люди сплять, - голос Тимура гримить наче грім.

Злий. Він так до мене говорив, коли ледь не роз'їхав. Посміхаюсь, Денису не пощастило.

- Завадив тобі спати з моєю дружиною? - а Денис безстрашний. Хоча алкоголь завжди грає не на користь п'яного. - Нехай вийде вона, нехай в очі мені скаже.

Денис махає пляшкою перед обличчям Тимура. Той вже стоїть майже впритул, вищий на цілу голову і кремезний. Він однією лівою може прикласти дохляка Дениса.

- Що ти верзеш? Іди додому, проспись, - хапає за лікоть, розвертає і штовхає в плечі. - І щоб я тебе тут більше не бачив. Прийдеш, голову скручу.

Денис ледве не падає на неслухняних ногах. Але втримується, а ось пляшка цокає до гравію і все, що залишилось розливається.

- Ти хто такий взагалі? - п'янчуга не заспокоюється, сопе від злості. - Думаєш, отримав Лариску, можеш тут керувати? Помиляєшся. Ти тут не надовго. Скоро вона і тебе вижене.

Затамовую подих, щоб власне дихання не заважало слухати. Але кіно на ніч крутять. Цікаво ж. Підпираюсь ліктями, майже лежу на підвіконні. В цю мить навіть не хвилююсь, чи мене видно.

- Але ти дурне, - зневажливо хмикає Тимур.

- Що ти сказав? - здається Денис сильно ображений.

Він кидається на здорованя і безрезультатно намагається вдарити. Тимур, як пір'їнку, відштовхує його від себе, а потім робить крок уперед і хапає за горло. Навіть звідси бачу, як напружуються його біцепси. Навіть стає страшно за Дениса, чи не задушить його.

- Слухай мене уважно, - голос спокійний, але настільки грізний, що навіть я покриваюсь мурашками. - Лариса більше не твоя і ходити сюди не варто. Забудь її, ви вже давно розійшлись. А якщо не послухаєш, я зроблю так, що тебе ніхто не знайде. Зрозумів?

Він відпускає п'янчугу і той хрипить, прокашлюється і потирає горло. Вся його впевненість зникла, тепер Денис згорблений і здається ще меншим ніж раніше.

- Не чую, - нетерпляче повторює Тимур.

- Так, - мені майже не чутно шепоту Дениса, але я чітко бачу, як він киває декілька раз.

Я так уважно вдивляюсь, що можу помітити кожну деталь у світлі ліхтаря.

Ох, яка хвилююча сцена. Дениса ще ніхто так не заспокоював. Я думаю, після цього він ще довго буде боятись навіть глянути в сторону Лариски. Тимур правильно зробив, бо цей нахаба вже дістав не тільки колишню, а й усіх сусідів.

Денис зникає у темряві, а я дивлюсь на Тимура, котрий проводжає поглядом непроханого гостя. Він не рухається, руки в кишенях шортів, темне волосся скуйовджене і прикриває очі.

Красивий чоловік із задуманим виразом обличчя стоїть посеред ночі, освітлює його лише тьмяне світло з сусідського двору. Мрійливо підпираю підборіддя і просто милуюсь.

В якусь мить він повертає голову і дивиться в мою сторону. Завмираю, не розумію, чи бачить він мене, чи просто відчув мій погляд. Тіло кидає в жар лише від думки, що він зараз дивиться на мене.

- Не спиться, - слова звучать тихо, здається навіть, що причулось.

Відкриваю рота відповісти, але рипить хвіртка і на дорогу вибігає Лариска. Волосся її розпущене і одягнена лише у тонесеньку нічну сорочку, котра майже нічого не прикриває. Вона підбігає до Тимура і обіймає його за торс.

- Дякую, Тимуре. Ти врятував мене, - занадто награно говорить жінка. Вона зараз наче грає драматичну роль. І явно переграє.

Кривлюсь і сповзаю з підвіконня. Все, концерт закінчений, далі мені не цікаво.

- Можеш більше не хвилюватись, він тебе не потурбує, - говорить лагідно Тимур.

Я більше на них не дивлюсь, ця сцена не дуже приємна. Та й підглядати не красиво.

- Ти мій рятівник. Що б я без тебе робила? - її писклявий голос знову привертає мою увагу. Таке відчуття, що вона зараз втратить свідомість.

Лариса повисла на чоловічій шиї, приклеїлась до нього усім тілом. Зараз вони мають вигляд закоханої пари. Невже справді між ними щось є? Мене це не має хвилювати. Байдуже.

Закриваю вікно, гепнувши занадто голосно. Ну і нехай, якщо мене почули. А може вони зараз вже лижуться і їм не до сторонніх звуків.

Вкладаюсь у ліжко. Та заснути ще довго не можу. Дивлюсь у темряву, а перед очима оголене м'язисте тіло Тимура. Уявляю, яка пружна його шкіра, а м'язи напевно як камінь.