Розділ 1_2

- Знайомий їхав через наш район, підкинув, - розповідаю, відпускаю її і присідаю на сусіднє крісло. - Полем трохи пройшлась. Ледь під комбайн не потрапила.

- Що? Як це сталось? - від хвилювання округлює очі мама.

Лише зараз розумію, що звучить це не так весело, як мені здається.

- Просто хотіла відпочити, прилягла, - знизую плечима. - А той чолов'яга вирішив якраз в цей момент пшеницю молотити. І де батько їх набирає? До речі, де він?

- У полі, як завжди. У них якраз сезон, то він іноді навіть ночувати не приходить. Їх багато, а він один.

- Хай би взяли ще когось, - хмурюсь. - Невже начальство не розуміє, що одному важко справлятись? Усе контролювати, за усім слідкувати.

- Батько сам відмовляється. Ти ж знаєш, який він у нас. Хоче заробити чим більше, сім'ю годувати ж треба. А напарнику треба частину зарплатні віддати.

- Ну, відтепер буде легше. Навчання позаду, - промовляю весело і підводжусь. - Я диплом вже отримала. Відпочину у вас трішки і поїду у столицю. Я вже декілька резюме відправила, чекаю відповіді. Сподіваюсь, роботу знайду.

- Знайдеш, - мама теж встає, кладе руку на моє плече. - Ти в нас розумничка і так стараєшся. Ходімо, Настю, я тебе нагодую. Ти напевно голодна з дороги.

- Є трохи, - посміхаюсь і прикладаю руку до живота, котрий гуркоче.

Йдемо на кухню і мама годує мене борщем і салатом з огірків та помідор. Вона гарно готує і я завжди любила її страви. Шкода, сама я до цього таланту не маю, або може просто не дуже хочу для себе однієї готувати.

- А де малі? - запитую смачно поївши.

- На річці, як завжди, - зітхає мама, забирає тарілки і йде до раковини, починає мити. - Як тільки школа закінчилась, лише там пропадають. Додому загнати неможливо. Допомагати не хочуть, лише веселощі в голові.

- Бо ти їх розпестила, - говорю з докором. - Мені ти не давала стільки волі.

Інколи навіть трохи образливо, що я найстарша і завжди мала бути найвідповідальнішою. Допомогти мамі, наглянути за братом і сестрою, зробити уроки і лише тоді можливо я могла кудись піти. Усі ці рамки іноді тиснули і не дозволяли бути собою.

- Бо ти була хорошою і слухняною дівчинкою. А вони шибайголови, не слухають, навіть якщо я їм щось кажу.

Зітхаю, нічого мені сказати. Маму не перепреш. Вона змалечку їм все дозволяла, напевно відчувала провину, що рідко з ними бувала. От малі гівнюки взяли моду не слухатись. Я теж могла так вчиняти, але совість не дозволяла.

Дивлюсь у вікно і помічаю на дорозі нашу сусідку, котра живе через дорогу.

- Лариска вдома? - запитую у мами.

- Так, декілька місяців пропрацювала у районі і звільнилась, - мама говорить з осудом, їй завжди не подобалась Лара. - Зараз ніде не працює. За що живе не зрозуміло. Хоча можливо квартиранти їй платять, та вона не зізнається.

- Які квартиранти? - здивовано дивлюсь на маму, котра вже перемила посуд і витирає руки рушником.

- Двох комбайнерів прийняла у себе, приїжджих. Хлопці молоді. Може дівка ще в четверте вийде заміж.

Лариска тричі була одружена і кожного разу їй не щастило. Коли я ще була юна, то захоплювалась нею. Мені було п'ятнадцять, їй двадцять п'ять. Кавалерів у Лариски було повно, кожного вечора хтось стояв під вікном. Вона була красивою і любила веселитись. А я сиділа у своїй кімнаті, заглядала у вікно, котре виходить якраз на дорогу, і тихо заздрила.

Зараз розумію, на скільки я була дурна. Лариска просто легковажна і не вміє будувати стосунки. А її краса з роками зів'яне. Їй вже тридцять два, а в житті нічого хорошого не відбулось. Вона одна, батьки померли, братів сестер нема, а колишні чоловіки ображені.

- Піду привітаюсь, - підскакую зі стільця.

Виходжу у двір і підбігаю до хвіртки якраз у ту мить, коли сусідка має зайти на своє подвір'я.

- Привіт, сусідко, - говорю досить голосно, щоб вона почула.

Лариска розвертається до мене з двома повними пакетами у руках.

Мене не дивує, що вона нафарбована, а волосся її вкладене і накручене, не дивує красива літня сукня, явно нова. Мені незвично бачити у її руках з довгим манікюром два пакети продуктів.

Невже Лариска почала готувати? Світ перевернувся.