Вадим.
Кондиціонер зламався і в кабінеті нестерпно спекотно, а я сиджу над паперами сильно роздратований. Вдивляюсь у звіти і таблиці, витираю піт з чола. Все тут не сходиться, вже третій рік у нас проблеми з цим селом і я не можу зрозуміти, хто нас дурить.
У двері стукають і заходить Андрій.
- Кликав? - підходить ближче, сідає навпроти.
- Хочу, щоб ти ще глянув, - підсуваю йому папери і відкидаюсь на спинку крісла.
Де ж той клятий майстер, котрий ще мав зранку полагодити кондиціонер?
- Я знаю, - хмуриться мій помічник. - Там у них чомусь завжди прогнози не сходяться з результатом. І на диво результат має менші цифри.
- Думаєш крадуть? - висловлюю те, що в самого крутиться в голові.
- Безперечно, - відкидає папери на стіл, наче вони обпікають пальці. - Але довести нічого не можемо. Там завжди є непередбачувані фактори. Не зловили — не крадій. Та й хто він? Хто насмілився кусати руку, яка його годує?
- Хтось дуже жадібний і нахабний, - зціплюю зуби. - І явно хтось при посаді. Можливо головний бригадир?
З надією зиркаю на Андрія, а він лише знизує плечима.
- Я ту систему не знаю, як що відбувається. Ніколи не був на жнивах. Та й у селі не доводилось бувати. Я хлопець міський, асфальтний, так би мовити.
Андрій посміхається, а я задумано дивлюсь на нього. Розстібаю верхні ґудзики сорочки, бо тканина вже прилипла до гарячого тіла. Ненавиджу спеку і задуху. Хочеться на свіже повітря. Ось би зараз на природу, та й скупнутись у ставку, та й полежати на прохолодній траві. Мрійливо прикриваю очі, колись я мав таку можливість, бо мав бабусю у селі і часто там бував. Зараз я маю потужний Агро холдинг, купу грошей, але тільки не вільний час. Навіть посеред літа я змушений сидіти у бетонних стінах і передивлятися десятки разів папери, котрі нічого мені не говорять.
Треба бути там і зловити поганця на гарячому.
- А хочеш побувати? - криво посміхаюсь, бо мені тільки що прийшла шалена ідея.
Андрій дивиться здивовано і трохи збентежено. Він знає мене досить добре, щоб здогадатись, що я посміхаюсь не просто так.
- Я б краще на море, на пляж, з пивком і гарячими дівчатами, - говорить обережно.
- Повір, наша країна багата на природу, і у будь-якій її частині красиво.
- Мені не подобається твій коментар, - коситься підозріло. - Ти на щось натякаєш?
- Ми їдемо у село Димитрівка ловити злодія.
- Як ти це уявляєш? Вони взяли і все розповіли тобі. Ти їхній начальник, ти їм платиш гроші. Ніхто тобі й слова не скаже.
- А ми поїдемо під чужими іменами, - хилюсь вперед, спираюсь ліктями на стіл. В голові вже все прокручую. - Представимось комбайнерами. Поживемо серед людей, попрацюємо, послухаємо плітки. Може щось і дізнаємось. Там завжди все про всіх знають, обов'язково щось випливе.
- О ні, - махає руками помічник. Обличчя бліде, очі круглі від переляку. - Я не можу. Село це не для мене. І як ми залишимо офіс? Тут повно роботи. Ти навіть у відпустку мене не відпустив.
- От і буде тобі відпустка, - говорю твердо. Не звертаю увагу на його протести. - Андрію, я не люблю, коли мене обманюють. Я хочу знайти того поганця і ти мені допоможеш. Ти ж мій помічник. Хочеш далі ним залишатись?
- Я так і знав, що ти шантажуватимеш, - зітхає, приречено опускає голову. - Вадиме, ти знущаєшся наді мною. Якщо ти змусиш мене поїхати в те село, я більше не буду твоїм другом.
- Якось переживу, - посміхаюсь. Знаю, що його погрози лише слова. Андрій вірний товариш і за це його ціню. - Збирайся, ми їдемо у село.
Скривившись від огиди, Андрій підводиться і мовчки прямує до дверей. Зупиняється, розвертається.
- Зачекай. Представимось комбайнерами? А якщо нас посадять на ці машини і скажуть працювати?
- Поїдемо у поле, - потираю руки. Вже уявляю, як прохолодний вітер дме в обличчя.
- Я не вмію керувати комбайном, - Андрій зляканий, наче привида побачив.
- Я вмію.
- Справді?
- Було діло в молодості. Дядько навчив. Думаю, я швидко згадаю, як це робиться. А про тебе скажу, що ти мій помічник, або учень.
- Я і є твій помічник, - бурмоче, насупивши світлі брови. - Але офісний.
- Так, тоді буде перекласифікація, - сміюсь. - Готуйся до поїздки.
Андрій йде, незадоволений. А я навпаки весь в очікувані втілити ідею у життя. Об’єднаю корисне з приємним. Відпочину від міста на природі і заодно спіймаю крадія, котрий безсоромно зливає солярку і кудись діває частину зерна.
Коли спіймаю, біда йому буде. Я не пробачаю такої нахабності.
- Вадиме Івановичу, до вас майстер, - лунає по гучномовцю голос секретарки.
- Нехай проходить, - відповідаю.
В двері стукають і заходить чоловік у спецодязі.
- Доброго дня, я лагодити кондиціонер, - говорить уривчасто.
- Ну нарешті, - роздратовано зітхаю. - Лагодь вже. Ще трішки і я зварюсь.
Дев'ятий поверх і обідішнє сонце напекло будівлю до максимальної температури.
Через годину кондиціонер працює, але він мені вже не потрібен, бо завтра я буду зовсім у іншому місці.
#153 в Жіночий роман
#456 в Любовні романи
#112 в Короткий любовний роман
випадкова зустріч, сильні почуття, багатий чоловік та бідна дівчина
Відредаговано: 10.08.2024