Розділ 4

-         Ми заїхали до дідуся. Я не думала, що ти будеш так хвилюватись, - виправдовуюсь перед Сашою.

-         На дворі вже ніч. Я приїхав додому, а вас нема. Що я міг подумати?

Він говорить схвильовано і я знову обіймаю його, заспокійливо цілую в губи.

-         А телефони вам для чого? – скрипучий голос свекрухи змушує відсторонитися від чоловіка.

Її погляд сочиться звинуваченням, але тільки в мою сторону. Саша її улюблений син і розстроювати його ніхто не має права, навіть я.

-         Телефон у сумці на беззвучному режимі. Я ж вимкнула його на зборах, так і залишила, - маю таке відчуття, наче зробила щось дуже погане.

-         А у мене взагалі вимкнутий. Батарея сіла, - підтримує мене Денис. – Нічого страшного не сталось. Я заїхав до Макса. Потім Майя захотіла провідати дідуся. Ще ж не так пізно.

-         Чому Сашко має переживати, в той час, як ви возитесь по місту? – Не заспокоюється свекруха.

З її малим ростом, щоб глянути в очі старшому сину, вона змушена високо задерти голову. Погляд незадоволений, руки в боки. Смішно виглядає зі своїми повчаннями, син дорослий, самостійний чоловік і не потребує їх. Він і не звертає на її позу уваги, проходить повз, до батька, котрий сидить у кріслі за столом з журналом про авторемонт.

-         Я ж говорив, не потрібно підносити паніку, - бубнить той, не відриваючись від читання. – Що з ними може статись у нашому глухому містечку? Заблукають між пустих покинутих будинків? – він весело хмикає і я вдячно за його спокійний тон і розрядку обстановки. – Тим паче, Майя була з Денисом і це надійний аргумент не хвилюватись.

На улюбленого старшого сина він завжди покладається.

-         Ось, тату, Макс передав запчастину до твоєї старушки. Тепер повинна їхати.

Денис ставить пакунок на стіл перед батьком і залишає нас.

-         Дякую сину, - кидає той йому у спину, нарешті відірвавшись від журналу.

Від коли пам’ятаю, свекор завжди ремонтує свою стару машину. Здається він більше часу проводить під нею, ніж за кермом.

-         Мила, ти вся мокра. Ходімо переодягнешся, - Саша турботливо торкається мого плеча і я миттю починаю труситись.

Холод від мокрого одягу проникає до кісток, виясняти відносини більше не хочеться. Скоріше б у сухе тепле ліжко.

У будинку нас проживає шестеро. Свекор зі свекрухою, їх розведена дочка Юля зі своїм восьмирічним сином і ми з Сашою. Зараз ще й Денис гостює. Забагато народу навіть для такого великого і просторого будинку, як цей. Усі спальні кімнати зайняті, Денису приходиться проживати з вередливим племінником. Та навіть це його не змушує раніше повернутись додому.

В невістки потрапила, коли мені ледь стукнуло вісімнадцять. Молода, наївна, шалено закохана, тоді мене нічого не турбувало, лише бути поруч з Сашою двадцять чотири години на добу. Ми одружились відразу після школи. Ніякого весілля, просто розписались і відсвяткували у сімейному кругу. Юля тоді ще жила з чоловіком, а ось Денис не приїхав. Він тоді працював далекобійником і був за кордоном.

Мій дідусь не був сильно задоволений ранньому шлюбу, та хто його тоді слухав. Свекруха прийняла спокійно, та я завжди ловила на собі її спостережливий погляд. Вона наче чекала моменту, хотіла зловити мене на чомусь поганому. Та нагоди не випадало. Тому наша з Денисом невелика прогулянка так її схвилювала.

Ми заходимо в свою невелику спальню. Широке ліжко займає майже весь простір. Тумбочки з обох боків, комод під стіною для одягу, поруч невеличка шафа. Меблювали кімнату ми з Сашою, а ось стіни в голубий колір фарбувала свекруха. Такий відтінок мені здається за холодний для спальні, а важкі сливового кольору штори роблять маленький простір ще меншим. Та з свекрухою не поспориш, вона лише говорить, що я нічого не розумію. А синій, це улюблений колір її сина.

Стягую  з себе мокрий светр, Саша дістає з шафи великого рушника. Окутує ним мої плечі і тісно притуляється з заду. Я трохи вгвинчена після неприємної розмови тому розслабитись і насолодитись його обіймами не вдається.

-         Ти така холоднюча, - шепоче чоловік на вухо і прокладає доріжку поцілунків по шиї до плеча. - Може тебе зігріти.

-         Не зараз, краще прийму гарячий душ, - відсторонююсь від нього, розуміючи, на що він натякає. Неприємний осадок ще гризе душу.

-         Ти на мене образилась? - здивовано запитує Саша.

Я одягаю махровий халат і дивлюсь на свого чоловіка. Так я на нього образилась. Невже він цього не розуміє?

-         Ви змусили мене виправдовуватись, наче якусь злочинницю, - починаю відверто говорити. - Ти сам залишив мене з Денисом. Якби ми провели вечір разом нічого такого б не було.

Саша хмуриться, він не поділяє моєї думки.

-         Ти винуватиш мене, що я поїхав вирішувати питання по роботі.

-         Ні. Мені не подобається, що ми проводимо мало часу разом, - мотаю головою. - Я вже забула, коли була з тобою на одинці.

-         Ми зараз одні, - він дарує мені хитру посмішку і підходить ближче, обіймає за талію. - І я готовий дарувати тобі свою увагу.

-         У цих стін повно вух, - відштовхую його від себе і іду до дверей. - З однієї сторони твої батьки, з іншої сестра. Та ще й брат на придачу.

Збираюсь виходити, та Саша перегороджує шлях. Міцно стискає у полоні обіймів, жадібно цілує. Мить опираюсь, та зрештою здаюсь і розслабляюсь. Його близькість мене заспокоює, хоча проблему не вирішує.

-         Обіцяю, вихідні лише наші. Ти і я.

Дуже хочу в це вірити, та черв'ячок сумнівів так просто тепер не викорінити.

Виходжу у коридор з наміром прийняти душ і натикаюсь на Дениса, вогкого після миття, лише в спортивних штанах. Ми обмінюємось поглядами, і я починаю хвилюватись, раптом чи не чув він нашої гучної розмови. Перша відводжу погляд і швидко іду в ванну кімнату. У повітрі ще досі стоїть цитрусовий аромат його гелю для душа, перемішаний з різким запахом одеколону.

Чому в мене таке відчуття наче живу в гуртожитку? Мрію про окреме малесеньке власне житло. Та як тільки про це заводиться розмова, свекруха вставляє свої п’ять копійок і все різко відкладається. Вона не хоче відпускати від себе улюбленого сина і по всякому його відговорює.