Глава 13

— Марків! ПРОКИНЬСЯ! — заволала Аня над головою.

Я потягнувся зі списом у руках. Що? Спис? Чорт… Як я зміг заснути на варті? Наче ж налаштовувався, вмивався холодною водою, гуляв по узбережжю. Все було під контролем… Принаймні до того моменту, поки не присів під деревом. Буквально на хвилиночку. 

— На своє виправдання скажу, що мені дуже прикро, — пробурмотів, перевертаючись на спину. 

— Прикро йому… 

Я нарешті змусив себе розплющити очі. Те, що постало переді мною — було окремим видом задоволення і знущання водночас. Аня була одягнена в мою сорочку, що само по собі виглядало досить сексуально. Біла лляна сорочка поверх червоного купальника — еротична фантазія кожного адекватного чоловіка. Але вона вирішила остаточно добити мене, знявши ліфчик. Тепер мотузка від нього слугувала саморобною резинкою для волосся і тримала довгу косу. 

Коли виявилося, що тканина трохи просвічується, мої губи мимоволі розповзлися у посмішці. При кожному русі дівчини, я чітко помічав контур рожевих сосків. Дві стиглі солодкі малинки. 

— Малина — моя улюблена ягода, — промовив спросоння сам не знаю для чого. 

— Яка цінна інформація!

— Ти ображена?

— А не видно? — вона склала руки на поясі. 

— Не ображайся, будь ласка. Нічого страшного не сталося.

— Впевнений? — кивнула у бік вчорашнього натюрморту.

Я не відразу зрозумів, що вона має на увазі. Піднявся. Тіло знову боліло, як у дряхлого стариганя. Кожного дня одне й те ж саме… Якби не дівчина під боком, то я б стогнав і матюкався, а так доводиться вдавати, наче все окей.

— Містер Інкогніто приходив? 

— І не лише приходив… Він лишив нам красномовне повідомлення. 

Я підійшов до місця, де викладав дари гостеві. Коли побачив, що там робиться, то відчув, як по хребту йде холод. Все було розтрощене. Одна папая розчавлена та розкидана у різні боки, від іншої відкусані шматки, фініки теж надкушені та відкинуті на кілька метрів. 

— Думаєш, цим жестом він показав, що ніякої дружби між нами не буде?

— Жодних сумнівів. 

— Добре, що хоч не повбивав нас уві сні…

— Якби хтось добросовісно стояв на варті, то нам би не знадобилось покладатися на удачу!

— Аню, я ж попросив вибачення. Що ти ще від мене хочеш?

— Дрібку відповідальності!

— До наступної ночі я підготуюся краще, — відчув, як бурчить у животі. — Ти вже снідала?

— Ні, нічим. 

— В мене теж… 

— Як твоя рука? — вона змінила тему. Я знав, що цей крок дався їй нелегко, але дуже цінував, що замість образ та звинувачення мене у всіх смертних гріхах, Аня тепер намагалася вибудовувати нормальний діалог. 

Поки не нагадували, я й не думав про руку. Тепер поглянув на пов’язку і зрозумів, що вона присохла до рани, а крізь неї проступила та запеклася кров. 

— Нормально, — промовив, долаючи приступ паніки, що тихенько підкрадався до моєї свідомості. 

— Треба промити та накласти свіжу пов’язку, — постановила. — Ходімо, я зроблю це сама, бо не хочу, щоб ти знову втратив свідомість. 

— Ти така турботлива…

— Ой, та заціпся.

Ми підійшли до води. Я сів на камінь, який трохи визирав над водою. Простягнув Ані руку, а сам відвернувся, аби не бачити, що вона там робитиме. 

— Ну… Все не так вже й погано, — промовила, повертаючи мою долоню. — Потримай руку у воді. 

— Пече! — вигукнув щойно сіль торкнулася рани.

— Так потерпи, — вона узялась обома руками за моє зап’ястя, не дозволяючи висунути кінцівку з води. Добре, що вранішній океан був холодним, і це трохи полегшувало екзекуцію. — Ще раз опустиш погляд на мої груди, я тобі вріжу, ясно?

Оце так заявочка!

— Я намагаюсь не дивитися, — чесно зізнався. — Це трохи вдавалося, поки ти була в сухому одязі, але тепер сорочка намокла, і… В тебе є хлопець? 

— Моє особисте життя тебе не стосується.

— Значить немає, — я задоволено посміхнувся. — Якщо тебе цікавить, то я теж наразі вільний.

— Не цікавить. 

— Чому? Я ж найкращий хлопець на цьому острові! Ми б могли…

— Не могли. 

— Природу не обдуриш. Рано чи пізно, ти й сама цього захочеш. 

— Тихо… — вона приставила палець до губ.

— Як на мене, це важлива тема.

— Помовч. 

— Але ми маємо…

— Заціпся, Маркове. Я бачу рибу! — вона завмерла. Я нарешті наважився поглянути на свою руку та ледь не впав з каменю, коли помітив, що біля неї плаває велика рибина, розміром з коропа. — Її приманив запах твоєї крові. 

— Супер, — закотив очі.

— Шкода, що у нас немає з собою списа… Не рухайся, нехай вона підпливе ближче.

— А якщо вона мене вкусить?!

— Це буде шляхетна самопожертва.

— До біса шляхетність! Мені потрібні пальці.

Але Аня не слухала.

— Ніколи не ловила рибу голими руками...

— Руками не вийде. Це дохлий номер, вона вислизне. 

— Тоді як? — закусила губу, обдумуючи варіанти. — Може використати сорочку?

— Прекрасна ідея! — зрадів я, передчуваючи маленький стриптиз.

— Заплющ очі, — промовила Аня, розстібаючи ґудзики.

— Це зайве… 

— Негайно! — нестерпна. Позбавляє мене навіть таких маленьких радощів! — І не підглядай.

Діватися нікуди. Жіночі груди — це, звісно, прекрасно, але наявність свіжої риби на сніданок — краще. 

— Ну як там справи? — прошепотів, боячись навіть дихати, аби зайвий раз не ворушити пальцями. Раптом та рибина сприйме їх за жирного черв’яка?

— Не заважай, — зосереджено відповіла Аня. — Я роблю стіну із сорочки, щоб перекрити їй шлях на глибину. 

— А далі що? 

— Не знаю. 

Я не хотів, аби ми упустили таку жирну здобич. Мені кортіло допомогти Ані, бо ж чоловіки краще знаються на риболовлі. Хіба ні? 

Спершу розплющив одне око. Ну що за картина! Українська амазонка у всій своїй красі. Я все ще не міг усвідомити, що вона дійсно була тією діжкою з трьома підборіддями. Хіба з неї могла вийти така красуня? Так, я відверто визнав, що Гана Цибуляк — гарна і достобіса сексуальна дівчина. Справа навіть не в тому, що на острові немає з ким порівнювати. Якщо пригадати яхту, то на фоні інших кралечок, вона теж виділялася. Жіночна, тендітна, на перший погляд така слабка, але… варто лише поглянути їй в очі, і відразу розумієш який норов бушує у неї всередині. Серце з перцем, як казав… Хтось точно казав.