12. Тимур

"Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини".

~•~ Іван Франко.

 Останній день в Парижі. Жанна мала зустрітися зі своєю матір'ю в ресторані відчима. І на пропозицію Тимура приєднатися, категорично заперечила. Мовляв, це її сімейна справа і він буде там зайвим, що виглядало дуже дивно. Що ж таке там сталося у них з матір'ю, що вона так себе веде? Подумаєш там, батьки розлучилися, і що з того? Щодня сотні сімей розпадаються.

 Тимур просто хотів якось її підтримати. А якщо врахувати її запальний темперамент, то вона точно посвариться з матір'ю, а потім знову зірветься на ньому. Вона робила так завжди. Іноді вони виглялали, як ненависні одне одному вороги, а деколи, були схожі на стару сварливу пару. Здавалося, він знає її давним-давно. Він вже бачив цей запальний вогник в зелених очах, колись давно. Здається ті очі були такими знайоми...

 Тимур вирішив трохи прогулятися на свіжому повітрі, поки Жанна була на зустрічі з матір'ю. Йому було надзвичайно цікаво, що ж насправді відбувалося в житті Жанни. Чому вона стала такою? Адже, йому здавалося, що ця ніжна і тендітна дівчина лише робить вигляд, що вона зверхня. Іноді, вона навіть здавалася милою. Проходячи повз сувенірну крамничку, йому захотілося туди зайти і купити щось цікавеньке.

  Жанні зовсім не сподобався початок зустрічі з її мамою, особливо зверхній погляд відчима:

- Ну то як там справи в твого батька? Чув він збирається одружуватися з твоєю одногрупницею?

- А це взагалі не ваша справа! - таке питання страшенно розлютило Жанну.

- Жанна, як ти розмовляєш з моїм чоловіком? Це так тебе батько виховав? - втрутилася в розмову матір.

- Правильно, мене виховував батько, а не ти! Навіть на батьківські збори до школи приходила Агата, бо тато був зайнятий на роботі днями і ночами. Пацював, щоб ми з тобою мали усе, що хотіли і навіть більше. Тебе ж цікавили тільки твої квіточки... І навіть зусиль батька виявилося не достатньо, бо ти знайшла собі Габріеля! - Жанна підійнялася з крісла, збираючись піти: - До побачення!

- Чекай, ми ще не договорили! - крикнула їй услід мати. Жанна зупинилася біля дверей і додала:

- Турботливі мами запитують, чи їх дитина не голодна - в першу чергу, а не з'ясовують стосунки!

- Ти... Невдячне дівчисько! - вона присіла на крісло.

- Тихенько, не нервуйся кохана. - Габріель погладив її по спині.

******

Боже, як її дістала поведінка матері, ну скільки вже можна? Щей батько замутив з її одноліткою, ну що не достатньо йому однієї дочки? Буде няньчити ще дружину. Куди котиться цей світ? З такими темпами Жанна залишиться скоро абсолютно одна. Їй до чортиків хотілося зараз напитися! То чому б не зробити це сьогодні?

Тимур повернувся досить пізно назад до готелю. Жанни ще не було. Він почав хвилюватися, чому так довго її немає? Може щось трапилося? Завтра виліт назад до Києва. У Парижі всі справи вже закінчені. Де її чорти носять? Вона ж винесе весь мозок йому, якщо вони запізняться на літак. Його телефон завібрував, а на екрані висвітилося "Руда Бестія". Так глузливо він записав її номер:

- Алло, Прислужник, де тебе носить? - п'яним голосом пролепетала Жанна. 

- Жанна? Ти що п'яна? - вона щойно обізвала його.

- Хто? Я? Та не може бути! - зареготала у слухавку вона. Вона й справді була дуже п'яною. - Дуй сюди і забери мене звідси. А то цей офіціантик схоже розсердився!  - вона дивилася п'яним поглядом на розлюченого офіціанта, який вже давно мав бути вдома. Але, як проголошувало головне правило ресторану: "Працюємо до останнього клієнта"... Яким, нажаль, стала Жанна.

- Дідько! - вилаявся Тимур. - Де ти?

- Я не знаю, десь біля Ейфелевої вежі!

- То запитий у офіціанта адресу або назву ресторану. Чи хоч скинь гео-локацію. - ну і як він мав її знайти.

- Зараз спробую!

Ну ось як не злитися на цю жінку? Сама наголошувала, що потрібно добре відпочити, щоб завтра встигнути на рейс. Бо після обіду в нас дуже важлива зустріч з клієнтом у Києві. Її в жодному разі не можна пропустити і не можливо перенести на іншу дату чи час. А сама напилася в грис і чорт-зна де її шукати! От тобі й на! А ти думав, що буде все дуже просто...

- Давай швидше, я вже викликаю таксі!

- Ти мабуть забув, що начальник тут я і накази теж віддаю я! - її язик заплітався.

- Добре-добре, бос... - глузливо сказав Тимур. - П'яний бос, круто! Аплодую стоячи!

- Та ніяка не п'яна я! Ну може одненький, маленький келих вина хильнула. Локацію надіслала, чекаю тебе через п'ять хвилин!

- Ти певно з глузду з'їхала, тут їхати мінімум 15 хв. - заявив Тимур.

- Це не обговорюється!  - Жанна кинула слухавку.

- Чорт, чорт, чорт! Клята Жанна! Ну зараз я їй влаштую! - вилаявся про себе він.

Ну треба ж було йому так влипнути з тим контрактом? Чи може лихий його попутав? От навіщо він погодився на таку авантюру? Адже їхній договір завірений нотаріусом і має юридичну силу. І якщо він порушить умови, то йому точно капець. А з іншого боку його радувало те, що мама нарешті отримає належний догляд і зможе одужати. Цього він хотів найбільше. Не так вже й багато той рік, про який вони домовилися в контракті. 

Жанна! Що ж із нею таке відбувається? Ці її вічні скандали і перепади настрою. Бляха! Тимур вже стояв біля фешенебельного ресторану, навпроти через річку сяяла нічними вогнями Ейфелева Вежа. Ну що в ній такого цікавого? Якась стара бляшанка, а стільки кіпішу. Чи може він просто не розбирався в мистецтві? Він зайшов у ресторан. В напівтемряві, грала якась французька музика, Жанна дрімала за барною стійкою, на якій поруч стояв напівпорожній бокал вина:

- Скільки вона випила? - запитав він у офіціанта по англійськи, бо французького не знав. Хлопець на хвилину замислився:

- Дві пляшки  "Merlot". Мадемуазель хотіла відкрити третю, але я переконав її не робити цього. - гордо усміхнувся офіціант.