11. Жанна

"Для зіткнення потрібні двоє".

~•~Френсіс Скотт Фіцджеральд

- Це те про що ти мріяв? Опинитися за гратами в Парижі? Навіщо ти це зробив? - Жанна продовжувала критикувати Тимура.

- Бо я ненавиджу його! Краще б ти не брала мене на ту зустріч! - Тимура щойно випустили з камери. Бо він надто емоційний. Коли він вийшов поговорити з батьком на вулицю, то все закінчилося бійкою. Він врізав йому в пику. Ще б пак, згадав, що у нього є син... Скучив... Покидьок!

- Скажи спасибі, Шарлю! Якби не його зв'язки і хороший адвокат, ти б гнив довго за гратами! Добре, що все обійшлося штрафом! - Жанна закипала від злості. Бо Тимур досить того, що накосячив, так щей посмів виражати своє незадоволення.

- Для тебе все так просто? Через того покидька моя мати стала інвалідом і через нього, я живу так! Десять років, цілих десять років... Розумієш про що я? - його голос був сповнений ненависті і люті.

- А ти не можеш, якось контролювати свої емоції?! Це я повинна бути розлючена! Своєю витівкою, ти ледь не зруйнував всі мої зусилля! П'ять років, я йшла до цього! Нарешті, в мене з'явилася можливість запустити свою лінійку парфумерної продукції в Парижі - столиці моди! І тут тобі на! Якийсь капризний і ображений хлопчик вирішив за хвилину все зіпсувати! Скільки тобі років, Тимуре? Не думаєш, що час вже подорослішати?! - вона зупинилася за крок від нього і грізно глянула в його очі.

- То це я ображений хлопчик? - в його голосі звучали сталеві ноти. - Ні, люба, це ти капризна дівчинка! Робиш, що хочеш! Я взагалі не збирався їхати в Париж, ти мене змусила! Ти що думаєш, що я твоя цяцька? Я жива людина! Через тебе я опинився в такій ситуації! Через тебе я втратив будь-яку можливість працювати в ресторані, як музикант, бо я підвів впливового ресторатора! - він грізно наближався до неї.

- То це вершина твоїх мрій, працювати музикантом в ресторані? Я дала тобі шанс все виправити, підвищити рівень свого життя! Чогось досягти в цьому житті! Але, ти прекрасно знаєш, що для успіху, потрібно чимось жертвувати! - вона теж була розлючена.

- Наприклад, свободою? Жанна, ти ж зовсім не щаслива, яка різниця успішна ти чи ні?! Тобі подобається так жити? Платити таку ціну за успіх? Ти не можеш просто насолоджуватися життям? В тебе лише одне життя! І воно швидко пролітає!

- Хто сказав, що я нещасна? І не треба мене жаліти! Краще подивись, який жалюгідний ти! У тебе було все! Ти радів і насолоджувався життям! Але, ти не цінував все це. І в один момент ти все втратив! Не жалкуєш про своє минуле? Ти щасливий зараз? Сумніваюся. Тому, не смій мені розказувати, як я маю жити! Це моє життя. - її голос охрип, по тілу пробіг холод. В чомусь він таки був правий, але він не має права її засуджувати. Адже, за те, що вона стала такою, частково саме він ніс відповідальність. 

- Жалюгідний? Ну дякую за комплімент! І знаєш що, охолонь трохи! Бо це ти ведеш себе, як істеричка! Хіба не можна сісти і все обговорити...  - ця фраза ехом роздалася в її голові і подумки повернула її на 10 років назад. "Охолонь трохи!", та сама проклята фраза. Вона схопилася за голову, в очах все одразу розпливлося і потемніло, і з ледь чутними словами:

- Ні, не треба знову! Ні! - вона провалилася в темряву, втративши свідомість. Тимур підбіг до неї і підхопив її на руки. Він не розумів, що відбувається...

*****

Нарешті вона прийшла до тями. В напівтемряві ледь розгледіла силует, який спирався на її ліжко. Це був Тимур, який тримав її за руку і дрімав. Вона оглянула приміщення і зрозуміла, що це її спальня в готелі. Надворі вже світало. Він провів цілу ніч біля неї, вона хотіла забрати свою руку, але через цей жест, Тимур поворохнувся і прокинувся:

- Ти отямилася? Слава Богу, ти мене так налякала! - він легкнько поклав свою руку на її чоло: - Схоже жар спав.

- Що трапилося? - вона глянула на нього кліпаючи оченятами, як розгублене кошеня. 

- Ти не пам'ятаєш? Ти втратила свідомість на парковці! Ми трохи посварилися... Вибач! Твій водій привіз нас в готель, я викликав лікаря. Після огляду він сказав, що в тебе лихоманка. Але, це повинно пройти за ніч, при правильному догляді. Мабуть ти перенервувала і весь цей стрес трохи тебе підкосив. - він забрав свою руку з її чола і збирався вже піти. Жанна зупинила його:

- Дякую, що не покинув мене там! - з насмішкою промовила вона.

- Ти жартуєш? Я вже не настільки підлий! - схоже він засмутився і трохи образився на її слова.

- Спокійно, я пожартувала. Дякую, що піклувався про мене цієї ночі! - вона підвелася і легко посміхнулася.

- Не варто. Зараз замовлю щось на сніданок у номер. Якщо ти не проти, тобі потрібно поїсти. - він сказав це не повертаючи свого обличчя до неї. Насправді йому було трохи соромно дивитися їй в очі. Адже, він вчора сильно накосячив і на додачу, вони щей посварилися. Краще не з'ясовувати зараз обставини, щоб ще більше не ускладнювати ситуацію. Але, те що Жанна знепритомніла, явно вибило його з колії. Це було якось дивно.

- Чудово! - спокійно промовила Жанна. Схоже, в неї вчора знову сталася панічна атака. Давно вона вже не мала цих приступів. Це могло погано закінчитися. Після повернення додому, їй обов'язково потрібно зустрітися зі своїм психотерапевтом і проконсультуватися.

- Я в душ! - після цих слів він закрив двері та вийшов з її спальні.

А Жанна так і залишилася сидіти на свому ліжку. Слава Богу, він нічого не зрозумів, а то ще подумав би, що вона якась божевільна. Добре, що Шарль віднісся з розумінням до подій вчорашнього вечора і вони вирішили розірвати співпрацю з батьком Тимура. Адже, насправді й для них це був великий ризик опинитися в подібній ситуації.  Що якщо і з ними він захоче так вчинити, як зі своїми попередніми партнерами. Тому, було навіть краще, що вони дізналися про це вчасно, ще до підписання основної угоди. Але, в батька Тимура була ідеальна репутація в Парижі, жодних підводних каменів, не рахуючи зміни імені, але це не заборонено законом. Схоже, нова поява батька в житті Тимура, хай навіть випадкова, страшенно розлютила його. Але, він мав право злитися на нього. Слава Богу, мій тато зовсім не такий, але ця Міла викликає великі сумніви. Треба детальніше в цьому розібратися після повернення.