9. Єлисейські поля

"Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них Парижем".

~•~ Скрябін

Ранок видався похмурим, йшов дощ. Типова осіння погода для Парижа. Але ж, який ранок без ароматної кави та запашних французьких круасанів? Тимур вирішив замовити сніданок для Жанни у номер, можливо так, вона стане трохи добрішою до нього і виключить режим "рудого стерво". Його щоразу дивувало, якою різною вона може бути і як швидко змінює маски.

Доброго ранку! - він постукав у двері спальні Жанни, але ніхто йому не відповів. - Ти там? - ще раз запитав Тимур. І знову ніхто не відповів, він відкрив двері і застиг від переляку: - Мені гаплик! Жанна саме в цей момент виходила з душу, закутавшись в рушник:

- Якого біса, збоченцю? Що ти робиш в моїй спальні? - закричала роздратовано, із ноткою переляку, вона.

- Пробач, я думав тебе там немає! Я двічі постукав, але ніхто не відповів, тому я зайшов. - відступаючи назад від дверей, виправдовувався Тимур.

- Ти...ти... ти - труп! Я тебе вб'ю, покидьку! Посмів підглядати за мною? - Жанна схопила перше, що потрапило їй під руку і вибігла у вітальню.

- Стоп, стоп! Я ж сказав, що зайшов перевірити, чи все в порядку? - він виставив руку вперед, щоб якось її зупинити. Вони бігали навколо дивану, наче малі діти, які грали в квача. Її розтріпане руде волосся, було мокрим і блискучим, а своїм зовнішнім виглядом вона нагадувала войовничу амазонку.

- От же ж, нахаба! Зараз, я тобі покажу... - її рушник зачепився за край журнального столика і майже безшумно впав на підлогу.

- О, Господи! Нічого собі... - він різко зупинився і охнув від здивування, коли Жанна постала перед ним в вигляді Венери Мілоської - повністю гола.

- Ей, ти... Ану, швидко закрив очі - поки я тобі не видряпала їх своїм шикарним манікюром! - не розгубилася Жанна. Тимур різко закрив очі і сказав:

- Я нічого не бачив! Чесно, нічого...

- Ти все бачив, так? - вона хотіла нахилитися за рушником, але не розрахувала вагу статуетки, яку тримала в руці. Втратила рівновагу і перечепившись ногою за той самий рушник, впала просто в обійми Тимура. Він повалився на підлогу, вона впала зверху, а статуетка з глухим стуком вдарилася об підлогу в метрі від них. Вона не розбилася, Слава Богу. Адже, це була, до біса, дорогуща статуетка Венери Мілоської, яку раніше схопила у спальні Жанна.

- То от що ти хотіла мені показати, збоченка! - іронічно посміхнувся Тимур.

- Ні... Та ти... - вона почервоніла, як буряк від сорому.

- Мені сподобалося! - підколов її Тимур.

- Та пішов ти! - вона різко підірвалася, схопивши мокрий рушник із підлоги. І кулею залетіла в свою спальню, різко гримнувши дверима.

- От, чорт... Знову ляпнув не подумавши... - Тимур схопився обома руками за голову. І хаотично розкуйовдив своє каштанове волосся на лобі. В двері постукали:

- А то кого ще принесло? - розгніваним голосом крикнула Жанна із своєї спальні. Тимур відкрив двері. В коридорі стояв столик на коліщатках, який привіз офіціант. На ньому стояли страви і пахло запашною кавою:

- Чорт, я ледь не забув... Сніданок! Будеш каву з круасанами? - крикнув він Жанні.

- Йди до біса, ненавиджу круасани! - роздратовано крикнула вона у відповідь.

***

Перед зустріччю з Шарлем, Жанна вирішила, що Тимуру негайно потрібно змінити гардероб, адже він обличчя їх компанії.

- Я ж сказав, мені це не потрібно! Мій одяг досить нормально виглядає... - запротестував Тимур, коли Жанна з черговою купу одягу відправляла його в гардеробну для примірки.

- Ти не можеш виглядати, як безхатько - ти обличчя нашої компанії! - з її уст вилітала нескінченна критика.

- Але, "бомж-стайл", це зараз модно, мене все влаштовує! - Тимур скаржився за ширмою гардеробної.

- А мене категорично не влаштовує! Я повторюю ще раз: "Ти обличчя нашої компанії"! А мені якось не хочеться "впасти обличчям в калюжу"... - вона сиділа на диванчику і потягувала своє американо через соломинку, поки чекала його виходу.

- От дітько, але я в цьому виглядаю як педик! - він продовжував бурчати за ширмою.

- Годі бурчати, як старий дідок. Бос тут я! А отже, тільки я вирішую, що ти одягатимеш на ділові зустрічі! - підвищивши тон сказала Жанна.

- Ну ок, бос-с! - зціпивши зуби пробурчав Тимур, а подумки промовив: "Ще побачимо!"

- Виходь вже! - наказала Жанна.

- Я ще не одягнувся! - він натягував чергові брюки від костюма.

- Якого біса? В нас обмаль часу, зустріч через годину, а в тебе немає навіть костюму. - вона різко відкрила фіранку гардеробної і завмерла на хвилину. Тимур стояв з оголеним торсом і застібав ремінь на брюках, які щойно одягнув. Його оголений торс досить непогано виглядав, а трохи нижче ключиці з права була набита якась фраза на латинській. І коли це він встиг зробити тату?

- Чорт! Ти завжди ось так вриваєшся до оголених чоловіків в гардеробну? - він сказав це, навіть не здивувавшись.

- А що страшно стало? Соромишся? - вона швидко знайшла виправдання, та її видавав легкий румянець на щоках.

- Зовсім ні! Люблю наполегливих жінок! - його заява прозвучала провокаційно.

- Годі вже! Закругляйся! Нам час збиратися на ділову зустріч! - вона різко зашморгнула шторку, а її серце прискорено забилося. - Я піду оплачу рахунок і чекаю тебе в авто! Прискорюйся! - трохи тремтячим голосом промовила вона.

Жанна сиділа в авто і приходила до тями. Якого біса вона вривалася в ту довбану гардеробну, а Тимура це схоже зовсім не здивувало. Він вів себе, як професійний ловелас, оце так самоконтроль. Вони купили два костюми, джинси, джемпер і дві пари шкіряних лоферів для Тимура. Тепер хоч нормально виглядатиме на зустрічі.

- Ну що поїхали? - сказав Тимур, який сів у авто так тихо і непомітно.

- Чорт! - вона здригнулася від його басу, який вивів її з роздумів.

- Жанно, що з тобою сьогодні? В тебе що ПМС? Твій настрій змінюється з швидкістю світла. - його саркастична заява роздратувала її ще більше.