Дія 8 - Унікальний конюх

Збираються на сцені всі учасники попередніх дій. В оксамитових, бархатних, замшевих одежах. Це і одяг під князів з запасників театру і щось, якесь барахло, з секонд-хенду. У вичухрних саморобних капелюшках. Незручно та некомфортно, бо заважають ці довгі човноподібні капелюхи.

Ходять, зачіпають ненароком одне одного, перепрошують, вибачаються. Чекають маестро. 

Заходить маестро піаніст у яскраво червоному фраку доповненому яскраво зеленими штанами із білими лампасами. Лимонна сорочка. Білий метелик на шиї та чорні важкі робочі черевики із червоною підошвою та жовтими незав’язаними шнурівками. Волосся помите, довге і скувойоджене на всі боки, вище лоба чорні окуляри. 

Піаніст сплеснув в долоні. Здивовано, навіть ошелешено всіх оглядає - Це дико! Шановні! І, можливо, прекрасно! А цей запах нафталіну… Зараз подивимося. Зрештою… Добрий день всім! 

- Добридень, добрий день, день… 

Піаніст - Вітаю усіх із завершенням цієї чарівної, неповторної та, водночас, дикої, як ви всі зараз тут присутні, виставки. Вона така неповторна, як мій сьогоднішній фрак та все що до нього на мені. Як ці човни на ваших головах. До речі, а що це ви весла сюди припхали? Я ж просив їх залишати при вході! Так раз-два передали весла один одному до виходу! Ось так, вже краще! А що це ви троє, молоді люди, замість кожному по капелюшку зачепили одного човна на трьох? 

Студенти - А ми троє під одним човном! Ну, ми намагались бути оригінальними! 

Піаніст - Молодці, вам це вдалося! А тепер попрошу усіх вас пробувати танцювати під мій ритм, я буду плескати в долоні - раз, два, три. Раз, два, три - а ви, прошу, танцюйте. Танцюйте сміливіше! Так, камери для запису відео включені? 

Директор - Так, усе відповідно до письмових умов нашого з вами договору, увімкнуті! 

Піаніст - То ж включені чи увімкнуті? Гаразд, можете не відповідати, бо тонкощі української мови - це також мистецтво. Але, на жаль, цим мистецтвом не займаються митці, а тільки філологи. А хто такі, власне, філологи? Це історики мови! Це статисти, котрі володіють інколи унікальною інформацією про минуле і, можливо, сучасне мови. Але вони ніколи не наважаться вилізти на штору чи прийти на виставку із човном на голові. Вони не створюють мову, а тільки консервують її. Вони так багато знають, що не розуміють, що саме це якраз заважає їм бути поетами, мислителями, творцями. Ви собі можете уявити, що є ті, котрі вважають, що сучасне мови, це і є її майбутнє. Тобто такою як є затвердженою урядом - правила, правопис мови - такою мова повинна бути для всіх зліва і справа, для тих, що на верху і для тих, що внизу, для тих, котрі у минулому і для тих, котрі у майбутньому. Але ж це абсурд! Тобто такою своєю позицією усі ці, і не тільки деякі філологи, а навіть деякі викладачі престижних вузів усіх гуманітарних і не гуманітарних спрямувань - і самі вперед не йдуть, і інших уперед не пускають. Тому не вони, а я тут - геній! І ви, як мої співучасники. І автори цих картин! Як і мій майбутній друг, який сподіваюсь є в цьому залі, котрий намалював триптих “Розмова на мечах”, про який написали усі мистецькі та новинні сайти! Ви ж тут? 

Митець - Так, я тут.  
Сказав та штовхнув ненароком своїм капелюшком тріо студентів із човном на трьох на голові… Почався броунівський рух. Всі як в ефекті доміно один одного штовхають. На кінець тріо із човном налітає на піаніста. Він падає. 

Піаніст - Це геніально! Це було по-справжньому! Ви бачили? Це як ефект метелика! А де камера?  

Він стоїть рачки та шукає по залу очами камеру. Всі показують йому руками найближчу камеру – Ось! 

Піаніст навколішки на підлозі дивиться у камеру, продовжує - Чули про таку теорію “Ефект метелика”? Ось де справжнім фізиками, новітнім науковцям, потрібно було зараз, у цю мить,  бути! Це на рівні нанофізики. Та що там говорити, тут уся квантова теорія – один об’єкт може одночасно перебувати у двох місцях. Вони б це побачили і відразу б все зрозуміли. Нобелівська премія! - ВСТАВ, ОБТРІПАВСЯ - А здавалось би, що таке прийти на виставку в махрових, бархатних, плюшевих убраннях та човноподібних капелюшках. А ви бачили моє падіння? Пане директор, камери були увімкнуті? 

Директор - Так, вони включені! 

Піаніст - Ні, ми ще розберемося із цими філологами, це все через них. Можливо, вони також є незримими співучасниками нашого сьогоднішнього геніального дійства. А, отже, в такому разі та ракурсі послідовного продовження моєї думки - і вони генії. У цю мить, поки я це говорив, на три секунди. Ось говорив, що вони генії - і були вони в той час були такими. А перестав так казати - і перестали вони бути геніями. Ви вловлюєте? Ох, як я через них гепнувся! Головне, що камери є відчинені для фіксації миттєвостей нашого тимчасового перебування у цьому залі та, зрештою, на планеті Земля. Бо хто знає, що є правильно, а що є неправильно? Я не знаю! Тому шукаю гармонію на фортепіано, роялі. Намагаюсь таким самовідданим музиці чином заглядати за горизонти буття! Ви, шановні учасники, автори, цієї геніальної абстрактної виставки, також не знаєте, що ж правильно, а що неправильно - тому ви є геніальними творцями, пошуківцями справжнього правильного, котре не має на собі ярликів урядових постанов. Не має на вас наліпок придуманих чиновниками звань, тих різних членів пільгових спілок, начебто заслужених та начебто народних. Їм у купі разом це потрібно! Але не нам - бо ми не кон’юктурники і не пристосуванці. Ми справжні. Ми хоч дорослі, але не хочемо бути нудними тітками та дядьками, законсервованими грамотами, дипломами, медалями, орденами та почесними званнями, котрі присипані зверху, для кращого збереження, нафталіном. А чого тут, до речі, так тхне нафталіном? Із якого мавзолею хтось з вас припер сюди одяг? Але… Але якщо би ви знали, що є правильно, а що є неправильно - то ви би були… філологами. 

Мер - Маестро, ви не любите філологів?