Дія 7 - Пластмасові корови

Двоє тих студентів, що грали в одній з попередніх сценок. Вона на сцені. Він виходить до неї із вазоном невеличким. 

Він - Привіт! Це тобі, дорога! 

Вона - Привіт, як мило, дякую! Який ти став чемний. Вже не даруєш мені зрізані квіти. А тільки живі. У вазонах! 

Він - Ну, це ж твоя наука. Не нищити природу. Ось тому тепер дарую на побаченнях не букетики, а вазончики. 

Вона - Ха-ха, скоро їх мені не буде де ставити. Тому цього вазона ти забереш до себе. Або ні, я його візьму. Намалюю, а потім ти собі його забереш. Поставиш у себе на підвіконні. 

Він - То що я тепер буду сам для себе купляти квіти. Тобто вазони?

  
Вона - Але погодься, то неетично знищувати живу природу. 

Він - Та я про вазони. Принаймні, зірвані квіти ти мені не повертала. То може тобі дарувати мальовані квіти? 

Вона - Ти смішний. Будеш приходити на побачення із начерками, етюдами квітів?  

Він - Ага! Будеш мені, як вчителька, ставити на них  оцінки. 

Сміються. 

Він - А знаєш чого мені хочеться?  

Вона - Знаю. Малювати квіти. Багато квітів.  

Він - Ні. Хоча - так. Але я не про це. Я про те, що хочу поїхати в село і косою… накосити трави. Сіна або отави. 

Вона - А яка різниця між сіном та отавою? 

Він - А, ти ж у мене міська дівчина. Звідки це тобі знати? Сіно косять у кінці травня. Або пізніше, то перша трава. А коли після неї виросте друга трава… то у кінці літа косять другу траву. Вона називається отава. 

Вона - А чого ця трава так по різному називається? Хіба що та, що інша - не та сама? З тої самої ділянки, трава?  

Він - Е, не кажи! Є велика різниця! Сіно воно більш буйне, та більш тверде. Весною більше вологи і стебла швидше ростуть, вони вищі, але грубші. Твердіші, коли висохнуть. А отава росте впродовж спекотного літа. Вона менша і м’якша. 

Вона - Ти такі нюанси знаєш, про звичайну траву, що аж дивно.  

Він - Так. От я хочу поїхати в село, коли сезон. Накосити. Насушити копицю отави. І щоб лягти на неї та дивитися в небо. 

Вона - Для чого? 

Він - Як для чого? А для чого лягають на матрац?  

Вона - Щоб спати чи відпочити? 

Він - Саме так. Лягти спиною на пахучу отаву та дивитися на зоряне небо. Це так класно! Лежиш – тільки ти і небо! І зірки, котрі рухаються у просторі. 

Вона - Які зірки? Метеорити рухаються, падають, ти маєш на увазі? А! Я десь читала - таке буває у серпні. 

Він - Та ні, я про все зоряне небо. Якщо лежати на купиці сіна непорушно та уважно дивитися на зоряне небо, то видно, що воно усе летить! 

Вона - Нічого собі! І куди воно летить? 

Він - Та нікуди воно не летить. То тільки так здається, що воно летить. А насправді, то Земля так крутиться. 

Вона - Круто. То ти у мене астроном. 

Він - Ось бачиш, тобі це вже починає подобатися! Так лежиш собі із травинкою в роті… 

Вона - Чому із травинкою?  

Він - Ну, не знаю, таку маю звичку. Ось так лежиш собі, дивишся на зоряне небо, на усі ті сузір’я і слухаєш, як лазять у сіні під тобою комашки якісь, жучки. Щось там шелестять. 

Вона - Б-рр. Та вони і вкусити можуть, і в вухо заповзти можуть. 

Він - Так же ж рядно можна на сіно положити - і на нього лягти. 

Вона - І що їх вже не буде чути і у вухо не залізуть?  

Він - Та буде чути, але не так. А у вухо обов'язково залізуть, але не відразу. А коли заснеш, над ранком. 

Вона - Б-ррр, це так не приємно! І що ти часто спав на сіні? 

Він - Та усе дитинство! Коли тепло на дворі було. 

Вона - І часто тобі жучки, комашки залізали у вухо?  

Він - Та кожної ночі! Я зранку вставав і скакав на одній нозі - витрісав їх з одного вуха, потім сказав на іншій нозі і витрісав з другого вуха.  Це таяк на морі після купання воду витріпуєш з вух. 

Вона - І по багато ти їх витріпував з вух? 

Він - Та по пригорщі! А коли ми йшли на сіно спати з братом та батьком - то, взагалі, як зранку встанемо… Та повитрісаємо ту комашню з вух - є чим курей половину дня годувати!  

Вона - Ух, ти - брехло! А ти точно всіх жучків з голови повитрісав? 

Сміються.  

Він - Ні - двох залишив. Вони мені шепчуть про мистецтво. 

Вона - І більше ні про що не шепчуть? 

Він - Ще шепчуть про те… яка ти красива! 

Вона - О, які розумні у тебе жучки. 

Він - От ляжемо колись разом спати - вони обов’язково до тебе перелізуть! 

Вона стривожено - Не дочекаєшся!  

Він - Чого це?  

Вона знервовано тикає назад йому вазон - Бо ти варвар! Бо це для тебе романтика траву косити. Ти не відчуваєш моєї тонкої мистецької натури! Невже ти не розумієш, що мені однаково жалко, що зрізаних квітів, які зів’януть та помруть, що скошеної трави! А ти захотів на ній із жучками переспати?! 

Він - Що з тобою?  

Вона - Що? А ти не подумав скількох ти комашок, жучків, а може і зайчиків вбив поки ти тої трави накосив? Вона що тобі заважає? Отак ви планету, екологію на Землі нищите! Через вас клімат на Землі змінюється!  

Він - Я зрозумів нарешті! Це у Грендандіії нещодавно новий шмат льоду, як Люксембург по площі, відколовся через те, що я в дитинстві траву корові косив! 

Вона - Не кпи з мене! А потім такі, як ти… стають художниками і малюють, пропагують мертві квіти у вазах. Або краєвиди із купицями сіна твої! Із коровами, котрі йдуть з пасовища. А потім ті корови викидають в атмосферу тонни парникових газів! От я про що! Розумієш? 

Він - Не розумію!  

Вона - Так. Ти мене не розумієш своєю грубою натурою! Тому що ти варвар - і ти не можеш зрозуміти тонкощі та потреби сучасного мистецтва!