Дія 5 - Маестро зможе

Директор музею, завідуюча фондами, наглядачка та піаніст у виставковій залі. 

Піаніст - О-хо-хо! Як у вас тут затишно! Такі барвисті кольори! Така повнота кольорової гами. І все так, знаєте, вібрує. Я б тут навіть якийсь час жив. А як прізвище цього митця? - ПІДХОДИТЬ ДО КАРТИНИ, ЧИТАЄ ПІДПИС - А! - ПІДХОДИТЬ ДО ІНШОЇ, ЧИТАЄ ПІДПИС - О, і цей тут! Цікаво-цікаво! Вибачте, пане директоре, і ви пані, що так багато говорю, але мене переповнюють емоції від баченого тут! 

Директор - Дякуємо, маестро! Це зворушливо нам чути такі високі слова саме від вашої персони! 

Піаніст - Ну що ви? Я всього лиш скромний піаніст. Куди мені до цих шедеврів на полотні! 

Завідуюча - Та не кажіть так! Я була на концерті десятьох. Як ви там грали, як ви грали - СКЛАЛА РУКИ НА ГРУДЯХ - Я не зможу віднайти епітети, щоб висловити своє захоплення! 

Піаніст - О, дякую-дякую. А саме чого, пане директоре, ви мене сюди запросили? 

Наглядачка - Саме й того запросили! 

Піаніст - Що ви кажете? 

Наглядачка - Кажу, ви ягоди з одного поля! 

Піаніст - О, дякую! Але що ви маєте на увазі, шановна пані? 

Наглядачка - Яке їхало - таке здибало! Вовка боятися - в ліс не ходити! Заєць зайцеві ока не виклює! Чули такі приказки? 

Піаніст - Чув, а… перепрошую, що? 

Наглядачка - А то - понабирають вас десь, цей директор з завідуючою, а мені потім кримінал шиють через таких як ви - мистців! 

Піаніст стривожено подивився з непорозумінням на наглядачку, потім на директора з завідуючою. Видно, що їм також незручно від слів наглядачки. 

Піаніст - Я вас щось не розумію, пані! Який кримінал?  

Наглядачка - А що тут розуміти!? Ви що газет місцевих не читаєте? Зважте, там пишуть не тільки про вас! Але ще й про мене! 

Піаніст - Тобто? 

Наглядачка - Та що ви не розумієте!? Я тут, у цьому залі музею, матеріально відповідальна особа. Сиджу і дивлюся за всім і за всіма. Щоб ніхто нічого часом того, навіть не торкнувся до твору. А тут вкрали три твори по мільйону кожен якогось абсракціоніста. 

Піаніст - Які твори? 

Завідуюча - Ну ось ці три. Тфу на них, нецінних твори, які тут висять!

Піаніст - О, це доволі по сучасному, в світлі теорії квантової фізики, де один об’єкт може одночасно перебувати в двох місцях. То як їх вкрали, якщо вони тут висять? 

Наглядачка - Як-як, а ось так - забалакали мене, стару бабу, тут, ці студенти… обступили мене… То буклети їм покажи, то ще шось, а самі взяли та винесли ці три творіння в інше приміщення. А їм тільки того треба - аби скандал, щоб у газетах, в телеканалах, на сайтах трубіти, що такого то митця картини вкрали! Бо начебто вони безцінні. Та що тут безцінного? Ну? Ось ви, як дипломований музикант, подивіться і скажіть! Та чисте полотно більше вартує, як ця мазня! Ну як так може бути!? Чому така несправедливість? Один витирає пензлики до полотна гірше малої дитини, а йому гроші і слава! А мої діти, внуки з вищою освітою, інженери, педагоги - і поїхали за кордон ложити плитку, перестарілих доглядати, таких як я, бо там зарплата в рази вища некваліфікованим, як тут кваліфікованим. Га? А мені кримінал за цю мазню!? - Починає плакати. Втирається носовичком. 

Директор - Прошу, не плачте! Картини ж знайшлися! Все на місці! 

Наглядачка - Знайшлися!? Після того всього, як розтрубіли, розписали, що полотна генія вкрали! Йому ше більша слава! Слідчому зірочки на погони. А мені сором. Ой, нема справедливості! А ті студенти що, особливо та патлата рудо-зелено-волоса юна особа, яка, як пояснив слідчий, усе це організувала. Навіть не прийшла і не вибачилася!  

Завідуюча - Та вам же пояснили - пожартувала молодь, не переймайтеся так! 

Наглядачка - Нічого собі жарти! Картини вкрасти з музею серед білого дня! Це ж кримінал! Тим більше вкрасти твори такого відомого автора. Його ж по телевізору нещодавно показували. Сама бачила. І що ви думаєте? Їм нічого не буде - бо у неї батьки самі знаєте хто! А мені кримінал! 

Піаніст - Перепрошую, але, наскільки я зрозумів, твори є -  значить криміналу нема! 

Наглядачка - Де є? Що є? Ця мазня є! А інсталяції нема! - ПЛАЧЕ - Слідчий сказав, що кримінал мені таки буде, якщо її не знайдуть ту, як її, “Невидиму піхву”. Де я її тепер маю шукати? Я її тут не бачила ніколи! А вони мені кажуть, що я за неї відповідаю, бо як матеріально відповідальна особа підписалася за увесь список творів. А там вона є! 

Піаніст до директора - То є вона чи ні? 

Директор - Ви знаєте, пане маестро, тепер грань між мистецтвом і не мистецтвом дуже тонка. Інколи дуже важко зрозуміти, де вже закінчилася реальність, а де почалося мистецтво. Тобто без спеціальної експертизи не зрозуміло є щось мистецтвом чи ні. І чи взагалі це щось десь було присутнє. 

Піаніст - А ви не можете запитати автора, чи є його цей твір матеріальним? Чи може він тільки віртуальний? 

Директор - Ви маєте рацію. Ваше запитання є слушним. Безперечно. Але акціоніст, тобто автор згаданої інсталяції, тепер дуже зайнятий. Він не виходить на зв'язок. Він тепер у Хвранціі в Парижському Луврі готує провокаційну невидиму інсталяцію під назвою “Стурбовані члени ООН”. 

Піаніст - Та ви що!? Як це все серйозно! А вони одинично, поодиноко стурбовані, чи масово стурбовані? Вибачте, не буду скорочувати два останніх слова в одне, бо звинуватять мене за вихід із меж мистецтва у поле політичне. Хоча хотілось би із цим митцем поспілкуватися на тему політики у мистецтві. А що? Мистецтво часто є реакцією на діяльність чи бездіяльність певних політичних чи світських персон. Безперечно, це все серйозно… Тому вам думаю - ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО НАГЛЯДАЧКИ - не потрібно турбуватися!  

Наглядачка ще більше стривожена - Як не потрібно турбуватися? Ви ж щойно чули, що сказав директор - вже ООН про все це знає! Тим більше ви щойно сказали, що це все дуже серйозно. Я негайно звільняюсь з цієї роботи! Ага, сидиш тут нічого не робиш за мінімальну зарплату! Та тут від вашого високого мистецтва вкотре посивіти можна. А ще як ви сьогодні почнете грати, чудити, як на тому концерті! Почнете зривати штори, бо вам звук не той… Я все про вас читала у вранішній газеті. Тому відразу сказала про вас, дорогі не мої, тут присутні, приказку "Заяць зайцеві ока не виклює"! А потім прийде з поліції слідчий і весь цей гардимер із зірваними з вікон шторами спише на мене! Ні, я звільняюсь негайно!