Дія 1 - Капризний піаніст

На сцені рояль та зворушений піаніст. Він ходить взад-вперед відкриває кришку рояля. Пробує щось грати, але навіть не може торкнутися. Встає, сідає  крутиться на стільчику, дивиться кругом. Йде мацає штори, завісу, береться за голову, знову сідає. Робить кілька спроб, щоб доторкнутися клавіш. Не може. Нарешті однією рукою ловить іншу і примушує пальцем зробити звук. Ура, йому це вдалося! Але - він закриває вуха та зіскакує зі стільця. 

Піаніст – Це неможливо! Це жахливо! Це тільки репетиція. А що,  як прийде публіка!? 

Заходить пані адміністратор із папкою: 
-Так! 

Піаніст – Ой! Ви хто? 

Адміністраторка – Так! Добрий день! 

Піаніст – Добрий день!  

Адміністраторка - Ви хто, Ріхард Вагнер чи Страдіварі Моцарт? 

Піаніст – Ні, ну це ж неможливо, щоб так… 

Адміністраторка - Що не можливо шановний маестро? Ви піаніст чи фортепянщик? Чи фортепяніст? - Як правильно? - ПРИТИШЕНО ТРОХИ, НІБИ ЗАПИТУЄ ГЛЯДАЧІВ - От чого я не розумію! Я тут стою пів години, а ви лиш один звук спромоглися видати! Це ж ганьба яка! 

Піаніст - Ну я стараюсь. 

Адміністраторка - Чому так стримано стараєтесь, маестро? 

Піаніст - Ні, ну я намагаюсь. Ви ж знаєте, це високе мистецтво таке вичурне! 

Адміністраторка - Яке вичурне, пане маестро. На концерті має виступити таких,  як ви причепурених, десять чол. У вас через п’ять хвилин закінчується час на репетицію, а ви… 

Піаніст - А що я? - Притишено запитує. 

Адміністраторка - А ви тут штори мнете! - Голосно гримнула ногою, аж маестро здригнувся. 

Піаніст - Ну, знаєте, я так медитую. А ви мабуть… вибачте, хто? 

Адміністраторка - Хто я? Та ви що? Ви себе за кого тут маєте! Я адміністратор цього культурного закладу! 

Піаніст - І… 

Адміністраторка - Цього закладу! Мене всі в місті знають! І мер теж! 

Піаніст - Ах так… 

Адміністраторка - Шо так? А ну сіли і бистро мені граєте репетицію. Так, що там по регламенту у нас, маєстро Ціолковський? А! Ваш виступ другий, виконуєте арію на фно…. Скільки воно ж триває? У мене ж регламент!!! Чи ви хочете, щоб глядачі посеред п’ятигодинного концерту встали і пішли? 

Піаніст - Ні, ні не хочу.  

Адміністраторка - Сорок хвилин, на всіх, як в костелі, зрозуміли!  Хоч тут і не костел. Тепер довше ніхто нікого не слухає! Все в смартфонах. А, бачу! - ЗНАЙШЛА У ПАПЕРАХ - У вас було 10 хвилин, залишилось на репетицію три. Ви хочете, щоб я ваш виступ скоротила до трьох хвилин, і, відповідно, гонорар? 

Піаніст - Ні! 

Адміністраторка - Отож! Ану сіли і бистро граєте, Гагарін! 

Піаніст сідає, починає швидко грати, раптом зупиняється
- Ні, це неможливо. Цей відзвук мені ріже вухо! 

Адміністраторка - Який ще відзвук? 

Піаніст - Ці штори! Де ви їх взяли!?  

Адміністраторка - Вони тут сто років висять! Ще коли я до школи ходила - вони вже тут висіли! 

Піаніст - О, це не можливо! Вони мене зводять з розуму.  

Підбіг, взяв їх руками, вкляк перед ними на колінах, плаче 
- Це можливо!!! 

Адміністраторка - Що, маестро, неможливо? Ви що мені не вірите? Чи може вони вам так подобаються!? 

Піаніст - Навпаки.. вони мені до нестями не подобаються! 

Адміністраторка - Чому, маестро? 

Піаніст - Як!? Ви ж адміністратор! Як ви можете не чути як ці штори, цей занавіс спотворюють звук мого рояля!? 

Адміністраторка - Ах, то це все ваш рояль! От воно що! А я думаю, де ж наше фно зі сцени ділося!? 

Піаніст - О, пані, ці старезні величезні махрові штори спотворюють звук! Хіба ви не відчуваєте, як ноти впираються об занавісь і.. і не долітає у залу чистий божественний звук? 

Адміністраторка - Ох, який ви вибагливий, маестро! Хвилюють вас всілякі дрібниці. А те що у вас залишилось на репетицію дві хвилини, вас це не хвилює!? 

Піаніст - Чому мене це, пані, має хвилювати? Я можу Бетховена виконувати із закритими очами. Але як можливо у цьому залі при цих шторах грати? Це ж неповага до світової класики! 

Адміністраторка - То що ви може відмовляєтесь від солідного гонорару, котрий виплачує учасникам наш місцевий металургійний комбінат? 

Піаніст - Так, відмовляюсь! Адже високе мистецтво - безкомпромісне! 

Адміністраторка - Стоп! Маестро! Ви що хочете зірвати нашу солідну імпрезу? 

Піаніст - Ні! Але через ці штори...

Адміністраторка - Гаразд! Домовилися! Будете грати без репетиції! Ми ці штори знімемо! 

Піаніст - Спасибі..

Адмінша вже йдучи - І не заради вас, вередливий ви наш, маестро… А заради високого мистецтва! Ха-ха! 

Завіса.