На сцені двоє відважних. Відважні, бо це не актори, а звичайні прохожі, можливо митці, котрих попросили зіграти сценку.
Раптово відчиняються занавісні штори. Вони були дуже поряд. Розбігаються до своїх мікрофонів, що стоять на відстані двох метрів.
Він - То ви так розпочинаєте розмову про мистецтво?
Вона, сором"язливо – Авжеж. І я зараз буду вас кохати!
Він - Що прямо тут на сцені?
Вона - А що ви мене боїтеся?
Він – Ні, ну, як сказати, ви ж знаєте… Я бояся поголосу людей! Ви ж знаєте, які ці люди - не так очевидці - як ті, котрі потім… самі не були, не бачили, а розповідають таке…
Вона, трохи похитується вперед-назад та потріпує руками також так спідницю - То що ви проти мистецтва?
Він - А що мистецтво, то обов'язково відразу кохання? Та ще й на сцені?
Вона – Ох, не будьте таким нудним! Та старомодним. Якщо не кохання, то можемо підібрати якесь інше ритмічне, рифмічне слово, наприклад, ковзання. Ви що взагалі того? Взагалі не від світу цього, мистецтва? Потрібно ж чимось захопити глядача! Глядача потрібно вражати!
Він – Ну, так, колись вражали рицарі на турнірах – вражали, коли мечі витягували з піхов.
Вона – О, так! Тоді були і рицарі, і мечі, і піхви. Але ви не подумайте нічого поганого. Просто рицарі свою зброю мають тримати у піхвах.
Він - Чому у піхвах?
Вона - А де? Ви що крім того, що далекий від мистецтва, ви ще й вульгарний!? Ви що не розумієте, що рицарі мають тримати зброю або в руках, або в піхвах. Чи ви, якби були рицарем, ви б свою зброю ложили на стіл?
Він - Я не рицар!
Вона - Отож, ви не рицар. І навіть не лицар.
Він - Та тепер інший час - нема ні мечів, ні рицарів…
Вона - То що ви хочете сказати, що тепер залишилися одні… (Здивовано прикриває рукою рота та оглядається на нього)
Він – Я нічого не хочу сказати! І мене зараз знудить.
Вона - І це все? Якщо ви тут зригнете, то тим, що ви сьогодні поїли - ви не вразите сучасного вишуканого глядача.
Він – Ні, і щераз ні. Просто я вас і вашої гендерної рівності боюся! Я через те не можу спокійно спати. Це ж… все розпочинається із того, що ви нас, самців, звинувачуєте у домаганнях, тягаєте по судах, а закінчиться все це матріархатом!
Вона – Ах! Який ви негідник! Замість того, щоб заради високого мистецтва ми тут зараз зайнялися ковзанням, ви мене щойно прилюдно обізвали… як ви сказали сам… сам…
Він - Кажу й собі сама… ти все це вигадуєш…
Вона – А ну іди до мене боягузе!
Він тікає, вона за ним біжить.
Завіса.