3

Наші дні

Батьки Влада зустрічають мене досить тепло.  Починають розпитувати чому ми так не хочемо частіше вибиратися до них в гості і як просувається моє навчання.

Дуже дивно.  Я очікувала абсолютно протилежного.  Від такого потоку питань і оповідань навіть трохи дезорієнтована і навіть на час забуваю про те, що тут присутній мій особистий подразник.

– Дуже похвально, Романа, що ти вирішила закінчувати ще й магістратуру, - хвалить мене Наталя Олексіївна.

Думаю, не варто їй говорити про те, як довго мені довелося приймати це рішення.  Швидше за все через те, що я не бачу особливого сенсу в отриманні диплома магістра за фахом, в якій не збираюся працювати.  Але, все-таки, закінчити вирішила, щоб ще пожити спокійним життям і нічого не міняти.

До слова, я знаю, що для Наталії Олексіївни спеціальність «готельно-ресторанна справа» - даремне заняття.  Воно і зрозуміло, куди там мені.  Чоловік - високопоставлений чиновник, син - адвокат.  У Влада закінчена економічна освіта і досить досвіду, набраного в процесі навчання.

Варто взагалі говорити, що у Аніти така ж спеціальність, як і у Влада?  Зараз, якщо мені не зраджує пам'ять, вона теж переходить на п'ятий курс.  У магістратуру.

І, думаю, не дивно те, що я абсолютно впевнена з якої причини вона вибрала саме економічний.

Власне, можу зробити висновок, що зараз мати Влада трохи кривить душею.

Але цю думку швидко відносить новою порцією питань.  До розмови приєднується навіть Аніта.  Розповідає про свою молодшу сестру з непідробною ніжною посмішкою на обличчі.  Виявляється, у дитини на корені припини починалася онкологію, яку в цілому дивом виявили.

– Думаю, вам варто годинку відпочити після дороги, а потім сходити на пляж.  Погода чудова, - твердо заявляє батько Влада.

Ось вже точно поставлений голос - начебто просто пропонує, але слова і інтонація так пробирає зсередини, що виникає бажання беззаперечно слухатися.

– Прекрасна ідея, - оголюючи ряд ідеально білих і рівних зубів, посміхається Аніта.

Костянтин Едуардович навіть відповідає їй стриманою посмішкою.

Ну, в цілому ясно.  Тут їй теж не загрожує конкуренція у вигляді мене, адже батьки Влада давним-давно відносяться до Аніті, як до рідної дочки.

Фірсов розповідав мені, що його бабуся і мати Аніти були дуже близькими подругами.  Можна навіть сказати, що бабуся була для неї наставницею.  Саме тому сім'ї завжди спілкувалися між собою, ще до появи на світ Влада і Аніти.  Їх дружба з пелюшок була неминуча.

Коли Аніті виповнилося п'ятнадцять вона втратила матір і залишилася одна з дворічною сестрою.  Бабуся Влада не замислюючись оформила опіку над малятами, хоча і витратила на це купу нервів поки бігала по всіх інстанціях в спробах по швидше вирішити всі питання.

Інформація про батька дівчаток ніде не числилася, і родичів готових взяти їх під своє крило теж не виявилося.  Це зіграло Фірсовим на руку.

Наталія Олексіївна і Костянтин Едуардович, до слова, теж опираться цьому не стали.  Їм було шкода дітей, та й Аніта вже давно стала для них рідною.  Влад думає, що важливим фактором для батьків стала надзвичайна вихованість і швидконавчаємість дівчаток.

Коли Аніті тільки виповнилося вісімнадцять вона заявила, що сидіти на шиї у Фірсова більше не хоче і захотіла повернутися в квартиру, де жила з матір'ю.  Після низки довгих умовлянь їй все-таки вдалося переїхати, а після адаптації навіть забрати з собою сестру.  Власне, як-то так вони і живуть з тих пір.  Удвох.  Але, звичайно ж, Фірсові допомагають їм при будь-якій необхідності.

Тому мене не сильно дивує присутність Аніти в цьому будинку.  Ранить трохи, але не дивує.  Думаю, проблема полягає у тому, що одна справа знати про щось на словах іншої людини, а інша - бачити своїми очима, що Аніта для батьків Влада і правда рідна людина.

Відверто не розумію, чому мене продовжує чіпляти цей факт.  Адже якщо раніше мені могло хотітися якось з нею конкурувати і доводити свою перевагу, то зараз  в цьому немає абсолютно ніякого сенсу.  Адже єдине, що пов'язує мене зараз з цією сім'єю - це двотижнева «відпустка» і спільне прізвище, яку я так і не захотіла міняти після розлучення.

Собі я доводила, що просто не хочу знову міняти всі документи, адже це дурна трата грошей і часу.  «Вийду знову заміж - тоді зміню» - жартувала про себе.  Але можливо ще причина крилася в тому, що «Фірсова» подобалася мені набагато більше «Милонова».  І це не тільки про прізвище, а й про мене в цілому.  Хотілося зберегти себе такою, якою я стала саме поруч з Владом.  Така Романа мені завжди подобалася більше.

– Підемо?  - аж смикаюсь, коли Влад вириває мене з власних роздумів.

Киваю головою і слухняно піднімаюся з-за столу.  Однозначно потрібно брати себе в руки з такими ностальгічними думками і спогадами.  Потрібно мати і свою вигоду від даної ситуації.  Чому б не налаштуватися на те, щоб круто провести час в такій мальовничій місцевості?  Ні, ну правда.  Варто лише подивитися по сторонам і створюється враження, що знаходишся, як мінімум, в передмісті Барселони.  До того ж, хіба не чудова можливість трохи позлити Аніту, так само як робила це вона, коли ми з Владом ще були разом?  По-моєму, чудова ідея.
 

Два роки тому

«Хто знає, адже ніхто з нас ще не в стосунках» - вкотре повторюється в моїй голові.  Я буквально розриваюся від бажання дізнатися, що саме Влад хотів сказати мені цими словами.  Звичайно ж, картаю себе за те, що не питала прямо і хочеться повернутися в той самий момент, щоб це виправити.  Хоча, навіщо брешу сама собі?  Знову просто б промовчала і так само ламала собі голову пізніше.

Відповіді знаходжу поступово.  Наприклад, коли в цей же вечір, після прогулянки, отримую від Влада повідомлення.

«Спасибі за круту прогулянку!  Добраніч!"

Мимоволі відчуваю хвилю радості і полегшення.  Значить, що наше спілкування триває?  Але вже через півгодини, під час прийняття душу, розумію, що повідомлення навпаки може бути «прощальним».  Така собі красива крапка в приємній і нетривалого історії.