Глава 46

Була без п'ятнадцяти перша дня. Димитрій зайшов у магазин розумного генетичного товару поспіхом, обмахуючись зім'ятою газетою. Ставало душно, навіть затіненість приміщення не рятувала.

Розгублено потупцювавши на місці, радник озирнувся. Пара молодих хлопців протирала інкубатори, один стежив за системою життєзабезпечення. Ірраїль не спостерігався. Врешті радник поцікавився його місцезнаходженням і рушив у глиб магазину, до роздягальні.

Старий друг знайшовся там, де й сказали його помічники. Пониклий і зовсім без настрою, він сидів на довгій лавці й витріщався на власні руки.

— Що сталося? — спантеличився Димитрій. — Я бачив, як звідси вийшов Фердинанд, йому не сподобалося?

— Навпаки, залишився задоволений, — надтріснутим голосом відповів Ірраїль і глянув на Димитрія. — Просто... Я зробив помилку. Треба було почекати... потягнути час, не віддавати Віто... Але як же реагувати, коли сам імператор велить, вимагає саме його...

— Ти серйозно? — Димитрій похапцем глянув на годинник і насупився. Часу до засідання залишалося не так багато, варто було поквапитися, але й кидати майстра одного в такому стані було недобре. — Хочеш сказати, Фердинанд купив у тебе людину?

Ірраїль розвів руками.

— Димитрію, скажи, навіщо йому мій Віто? Заради жарту? Захотів, щоб я купірував йому зв'язки, забрав, відвіз... Я відчуваю провину, немов зрадив.

— Невже тобі було б легше від того, що хлопця перероблять? — Димитрій дивився на Ірраїля зі щирим нерозумінням, а потім присів навпочіпки біля нього і зазирнув увічф. — Може, це дивно звучить, але ти врятував його життя. Якщо є шанс таким, як Віто, уникнути переробки, то тільки так, обзавівшись господарем. Це набагато перспективніше, ніж стати киселем з амінокислот і білків...

Ірраїль підняв на Димитрія похмурий погляд

— Краще б я його стер... Як ту дитину п'ятнадцять років тому...

Димитрій не знайшов що відповісти. Схоже, відведених йому десять хвилин не вистачить.

— Я б не був настільки категоричним, Ірраїль...

Мелодійний дзвоник обірвав їхню розмову, позначивши нового відвідувача в магазині. Димитрій на мить стиснув плече старого товариша, підбадьорюючи, а потім виглянув з-за дверей.

— Та в тебе відвідувачка, старий, — усміхнувся він. — Дівчисько зовсім... або добре омолоджена дамочка років за п'ятдесят... — Він знову глянув на Ірраїля. — Ну що, спробуєш припуститися помилки ще раз, чи мені сказати префекту Такебіру, щоб шукав нового майстра?

Ірраїль покосився на Димитрія, а потім важко піднявся з лавки і виглянув за двері.

Біля входу справді стояла дівчина. Легка світла сукня до колін м'якими хвилями обрамляла її стегна, скромний виріз лише злегка відкривав ключиці над пишними грудьми. Руді кучері м'якими хвилями обрамляли симпатичне юне обличчя.

— Яка краса, — Ірраїль мимоволі розплився в усмішці, ковзаючи по відвідувачці поглядом. Не помітив, як знайшов у собі сили й пошкандибав до зали. — Пані, — улесливо звернувся він до дівчини, — чим можу бути корисним?

— Я Айша, а ви майстер Ірраїль, чи не так? — чарівно посміхнулася вона, простягаючи руку для потиску і цілком займаючи увагу старого. — Моєму босові потрібен специфічний працівник. Хлопець чи дівчина, значення не має... — одразу перейшла вона до справи. — Ми можемо десь присісти й поговорити про замовлення? Так, щоб без зайвих вух?

— Можемо присісти в моєму кабінеті... — не розгубився Ірраїль, озираючись на Димитрія. — Але зовсім без вух не вийде…

— Я не проти. За чашкою чаю, якщо можна. — Айша посміхнулася, уже звертаючи погляд на Димитрія. — А ви?

— Димитрій... — схаменувся радник і простягнув руку для потиску. — Ірраїль, у мене всього лиш п'ять хвилин залишилося. Я проводжу і відразу побіжу, а ти розпорядися щодо напоїв. — І тут же повів дівчину в бік кабінету.

Ірраїль розгублено втупився на дві спини. Димитрій вже вів Пйшу вперед. Що ж… хай. З сумом зашаркав до одного з помічників і велів прикотити своє новеньке інвалідне крісло. Стомлено опустився в нього і задумався. Помічник тим часом допоміг зафіксувати тіло ременями безпеки.

Поведінка Димитрія злила. То дівчинку вже  обмацав, то  біжить за п'ять хвилин... Може, омолодитися років так на десять? А може, й на двадцять?

Думка про нову молодість відволікла від Віто... Віддавши вказівки, Ірраїль крутнув колесами свого візка в бік особистого, тепер уже офіційного кабінету.

Думка полетіла далеко вперед нього. Наприклад, він міг назбирати грошей на глибоке омолодження, біореставрацію скелета, заміну органів на свіжі, вирощені з власного генетичного матеріалу. Усе це коштувало грошей, які тепер Ірраїль був здатний заробити цілком легально... І тоді був шанс повернути життя назад і прожити його заново. Уже без порушень, без сумнівних замовлень і дій... І обов'язково... обов'язково створити собі чергового Віто і вкласти в нього навички майстра... зробити з нього помічника, підмайстра, як і планувалося колись, до зустрічі з Маркусом Бібі.

Власні, все ще незвичні пенати зустріли старого майстра дивною сценою. Радник лежав на підлозі, закотивши очі. Його тіло здригалося в помітних конвульсіях.

Це виглядало як дивний, незнайомий і незрозумілий припадок.

— Димитрій? — спантеличено покликав його Ірраїль, проїжджаючи всередину. Двері за спиною скрипнули. Айша вхопилася за ручки інвалідного крісла і з силою проштовхнула його в глиб кабінету. Добре змащені колеса з усієї сили налетіли на лежаче тіло.

— Що ви собі дозволяєте?! — взвизгнув Ірраїль, обертаючись на неї і не розуміючи, що відбувається. Замість відповіді гостя щільно прикрила двері й провернула вбудований ключ.

— Приводжу Всесвіт до рівноваги,  майстре... — спокійно відповіла вона, витягуючи з кишені невеликий ін'єктор. Корпус останнього був скляним, зі сталевими поршнем і захованою під прозорою кришкою голкою, всередині бовталася червонувата рідина. — Вам не варто було гратися з Бібі.

Ірраїль затремтів, спробував розстебнути ремінь, але тремтячі від нервів пальці  абсолютно не слухалися. Фіксація, що здавалася вкрай зручною для посидіти й поспати, тепер стала непередбаченим злом.