Глава 36

Настане час і ми всі станемо однакові й рівні, опустимося навколішки  й зазирнемо в душу дикому звірові. Очі в очі... і зрозуміємо що різниці між нами і ними насправді немає.

__________________________

Сон був важким, а пробудження болісним. Не рятував ні свіжий вітерець, що грав мереживними фіранками, ні яскраві промені сонця, що торкнулися її обличчя. На мить прикривши очі, Нана задумливо втупилася в крапельницю, а потім перевела погляд на гротескні зелені банти, що прикрашали важкі кремові штори по обидва боки  вікна. На тлі сірих стін вони виглядали надто яскраво і недоречно. Ще більш недоречно виглядав туалетний столик, заставлений усілякими пляшечками парфумів. Відчепивши крапельницю, Нана повільно піднялася й підійшла до дзеркала, мимоволі провела руками по кремовій тканині атласної сорочки. Полуденне сонце радісно грало яскравими відблисками, викреслюючи по її потворному відображенню фактурні тіні від фіранок.  Але це все, чим воно могло порадувати.

На згині правої руки виднівся слід від катетера, який вона щойно зірвала. Власна шкіра здавалася білою, майже безкровною. Бліде, змарніле обличчя, мішки під очима, жовтуваті білки очей. Пальці тремтіли... Волосся, заплетене у дві тугі коси...

Можна було б здивуватися, але почуттів не було. Тільки яскраве відчуття власного тіла. Хід крові всередині артерій і вен, гучні удари серця, смак власної слини в роті. Надсадний біль у потилиці. І що більше Нана зосереджувалася на цьому болю, то сильніше він пульсував і накочувався, йдучи вглиб мозку, туди, де зазвичай нічого не боліло.

Нана обережно торкнулася пальцями голови, вивчаючи її. Там, де боліло найбільше, шкіри не відчувалося. Замість неї була сталева рифлена пластина з роз'ємами. Вона була теплою на дотик і зовсім не до місця. Спробувала відчепити і зрозуміла, що болить сильніше.

Імплант і роз'єми...

Схоже, її прооперували. Ця думка спалахнула в ній і згасла. Вона не здивувала і не схвилювала. Лише безпристрасна констатація факту.

Власне відображення в дзеркалі продовжувало демонструвати абсолютний і незвичний спокій.

Нана неспішно розплела обидві коси повільно підбираючись до вух. А потім довго обмацувала кожен сантиметр своєї потилиці, тім'ячка, скронь, маківки, знаходячи подушечками пальців один за одним болючі горбки. Що це було і для чого — для неї залишалося загадкою.

На жаль, страх не наступав, і це теж лягло в список дивацтв. Зараз би паніці в самий раз охопити її розуи, але ні. Просто не важливо.

Їй дали ознайомиться зі своїм новим станом на повну. А потім у полі її зору, що кардинально звузився, виникла людина. Нандін Абе. Зайшовши в кімнату, він мовчки сів за стіл і почав гортати якусь папку, немов навколо нього все було в межах норми.

— Що сталося? — нарешті запитала Нана, навіть не замислившись про те, що страх і відраза до цієї людини зникли.

Нандін не віджартувався і навіть не посміхнувся:

—  Вам випала честь бути секретарем його величності, пані Вагнер. Вважайте цей випадок щасливим квитком у безбідне майбутнє, —  спокійно відповів він, кладучи папку перед собою, а потім підняв на дівчину погляд. — Сідайте навпроти, розмова буде довгою.

Нана не стала сперечатися. Під час їх ранкового спілкування вона добре зрозуміла, що непослух загрожує наслідками. Абе не церемонився і плював на межі дозволеного. І не важливо були це думки чи чуже тіло. Він міг зробити що завгодно і як завгодно. І те, як він це робив, назавжди залишиться в ній.

—  Я радий, що ви збагнули правила нашого спілкування, —  несподівано посміхнувся він, —  це суттєво спрощує моє завдання.  У вас є п'ять хвилин на запитання, а потім ставити їх буду я.

Усього-то п'ять хвилин. У неї не було запитань, на які їй би дали щирі відповіді за цей час. А слухати чергову брехню Нана не хотіла.

— Чому я не відчуваю емоцій? —  подумавши, запитала вона, не відводячи погляду. Коли голову не застилала мішура з почуттів, навіть дихалося спокійніше.

—  Це тимчасово, зараз ваш мозок звикає до імпланта, — не став брехати Абе. —  Незабаром почнеться процес підключення та синхронізації. Він затягнеться на чотирнадцять діб. Весь цей час ви не зможете скористатися своїм особистим досвідом. Це не повинно вас спантеличувати. Після закінчення цього терміну ви знову станете самі собою, тільки з нескінченним обсягом пам'яті.

Питання закінчилися. Час теж. Решта їхньої розмови мало нагадувала приємне спілкування. Абе її тестував. На реакції, на логіку, на рівень пам'яті. Іноді повертався до її спогадів і це було нестерпно довго... напевно було.

Нана відчувала болісну течію часу, а ще колосальний спокій і апатію, порівнянну хіба що з зрадливим уколом її сестри, Айші.

Залишившись задоволеним її відповідями, Абе мовчки розгорнув до неї свою папку з роздруківкою. "Інструкція головного оператора баз даних", —  свідчила титульна сторінка.

Нана задумливо пробіглася по назві поглядом, а потім знову подивилася на чоловіка.

— А далі?

—  А далі ви пропрацюєте пів року на імперію і тільки після цього  будете відключені від бази. Прочитайте інструкцію, там усе описано. —  Він глянув на годинник, вбудований у його комутатор, а потім піднявся. –- Вже опівдні. Тож бажано повернутися в ліжко, під крапельницю. Вам із цим допоможуть. Потім ще два огляди. О пів на третю почнеться процес під'єднання до бази. Загалом у вас три години. Спробуйте використати їх із розумом.

Нана мовчки кивнула і проводила його поглядом. І лише коли в замку дверей почулося клацання, почала читати вручений їй документ. Інформації було багато, запитань  ще більше.

Як і обіцяв Нан, до неї дійсно прийшло двоє чоловіків і змусили повернутися в ліжко. Під'єднали до крапельниці, вибравши для катетера вену на лівій кисті. Промацали її голову і навіть перевірили працездатність роз'ємів імпланта. Обидва залишилися задоволені.

Дівчина, своєю чергою, не розуміла, що відчуває. Не було ні інтересу, ні страху, ні заперечення того, що відбувається. Це просто було і все.