Глава 31

У дворі п'ятиповерхового будинку було близько десятка машин, серед яких їхній електрокар абсолютно нічим не виділявся. З аркових вікон житлових квартир лилося світло, зливаючись із відблисками вуличних ліхтарів. Було чути музику, сміх і тихі розмови — звичайна, абсолютно розслаблена обстановка. І тим не менше робота йшла повним ходом.

Низькі клени нависали пишними кронами над сталевими дахами автомобілів. Вони відкидали мереживні тіні, ідеально приховуючи від сторонніх очей присутність трьох осіб. Решта представників Леополіської поліції засіли хто де, рівномірно розосередившись у радіусі сотні метрів.

Клер де Руж розташувалася на задньому сидінні машини.  Мідлтон і Свон влаштувалися на передньому. Усі троє стежили за тим, що відбувається, через відеомонітор, вбудований у приладову дошку електрокара. Зображення було так собі, раз у раз зривалося шумом. До того ж гучне відлуння робило прослуховування вкрай посереднім.

— Я не розумію, якого біса відбувається, — нарешті прошепотіла Клер де Руж, дивлячись на свого двійника.

— Вас скопіювали, — видав очевидне Свон. Мідлтон і посміхнувся, а от Клер ще більше розбурхалася.

— Я помітила! Ціль?

— Добровільно забрати Швачка, можливо, скомпрометувати вас, а може, ще щось, — припустив колишній слідчий. Те, що відбувалося зараз, зовсім  не вкладалося у голові. Нахабства злочинцеві точно було не позичати.

— А може, у нього щось важливе у валізі... — вніс свою версію Мідлтон, — щось, що вимагає або граничної обережності, або сприяння. У такому разі спокій жертви буде головною умовою викрадення.

Клер змінилася в обличчі.  У довгожителів дійсно було щось важливе. Тільки не у валізі. На жаль. Геном. Унікальний код. Ось тільки чи був потрібен їм живий довгожитель, чи просто виникли проблеми з доставкою відповідного матеріалу?

Чоловік на екрані якраз підхопив валізу і пройшов за самозванкою до ліфта.

— Підключіться до чортової камери в кабінці, — тут же видала де Руж. Свон і Мідлтон розуміюче переглянулися. Префект зараз відверто заважала.

—  У цьому ліфті немає камери сплстереження, — втомлено зітхнув Кейт, нагадуючи. Префект нервово смикнула ручку дверей, маючи намір вискочити назовні.

—  Не робіть дурниць, —  прошипів Мідлтон, обертаючись і хапаючи її за руку. —  Якщо ця жінка не вбила його в коридорі, то в ліфті з ним теж нічого не трапиться.

— У коридорі була камера, — процідила Клер, висмикуючи руку.

—  У будь-якому з випадків на ній ваше обличчя, —  незворушно вклинився Свон. —  Якби вона хотіла повісити на вас убивство, вона б це зробила, там у неї хоча б був шанс. Вона ним не скористалася. Тож пропоную розслабитися і поспостерігати.

Клер похмуріла. Говорити чоловікам про свої страхи було дурістю.

Несподівано у двері біля водійського сидіння постукали. Причому спершу за склом нікого не виявилося, а наступної миті там немов із нізвідки з'явився Нандін Абе.

— Яка мила зачарована трійця, —  усміхнувся він, —  як ви збираєтеся ловити ворожого менталіста, якщо навіть мене не помітили?

— Сідайте вже, — процідила Клер із заднього сидіння.

Абе не поспішав, уважно глянув на Мідлтона і Свона.

—  Пересядьте в іншу машину, панове, і від'їдете на чотириста метрів на північ, —  м'яко посміхнувся він. А після того, як двоє загіпнотизованих чоловіків залишили салон, спокійнісінько сів за кермо і кинув свій саквояж на сусіднє крісло.

Замки на задніх дверцятах клацнули, блокуючи вихід.

—  Що ви собі дозволяєте? — Сказати, що Клер розлютилася, —  це нічого не сказати. Її відверто почало колотити. Від ситуації загалом і від присутності Абе поруч.

—  Давай на "ти", як у старі добрі часи, — прошепотів чоловік, розстібаючи піджак. Поправивши дзеркало заднього виду, він вимкнув відеомонітор і втупився на вхідні двері під'їзду.

Клер стежила за його діями мовчки. Зрештою вона роздратовано відкинулася на спинку пасажирського крісла. Чортів засранець, як завжди, був у своєму репертуарі.

Алек Швецов і точна копія довгожительки вийшли з будівлі за кілька хвилин. Що відбувалося всередині під'їзду було незрозуміло. Але міркувати на цю тему, тим більше з Абе, не хотілося. Алек і самозванка майже одночасно сіли в електрокар, а потім їхня машина акуратно рушила з місця, вирулила з двору і зникла з поля зору.

— Ви збираєтеся за ними їхати чи ні? — невдоволено прошипіла де Руж, її так і підмивало висловити йому все, що вона думає про ситуацію, що склалася. Абе ліниво глянув у дзеркало заднього виду і посміхнувся.

— На ти... Клер.

Це було схоже на знущання.

— Чортів виродок...

Нандін тихо розсміявся і запустив мотор електрокара.

 — Так-то краще.

Під його чуйним контролем машина плавно рушила. Дорога, на жаль, виявилася безлюдною. Клер знітилася.

—  І що тепер робити, їх ніде не видно.

— Ми на допустимій відстані, —  анітрохи не хвилюючись, відповів Нандін. —  Я відчуваю їх. І тут головне, щоб вони не відчували мене.

—  Мені це не подобається, — процідила Клер.

— Стеження — справа тонка, — багатозначно прорік Абе. — Особливо якщо противник має телепатичні здібності. Невже ти забула, як воно буває?

— А якщо його вб'ють?

— А якщо приведуть до штабу? —  Нандін глянув на її відображення в дзеркалі заднього виду. —  Почуття зайві, Клер. Алек Швачко переховувався занадто довго. Це, наштовхує на думки певного роду.

— Якого?

— Наприклад, він може бути заодно з нашим противником.

Де Руж фиркнула. Вона не вірила, що Алек міг співпрацювати з ким-небудь із них. І все ж частка правди в словах Абе була. Алек переховувався занадто довго, а система такого не прощає. Жінка нервово закусила губу і не помітила, як на ній виступила крапля крові.

—  Тільки не кажи, що ти з ним спала... —  прошепотів Нандін. — Інакше не розумію твоєї нервозності.

—  Замовкни, —  її голос зрадницьки здригнувся. Вони в'їхали в промислову частину міста. Широкі вулиці тут перемежовувалися з вузькими відгалуженнями, що закінчувалися глухими кутами , призначеними більше для роботів, ніж для машин.