Глава 5

Кейт Свон лежав у ліжку рівно доти, доки за Мартою не зачинилися двері, а  кроки жінки  не стихли.

Її квартира нічим не вирізнялася з-поміж інших житлових приміщень. Три кімнати, одна з яких відведена під спальню, а інша під кабінет. Третя була вітальнею. Багатофункціональні меблі не найдешевшої моделі. Захований у широку шафу кухонний гарнітур наштовхував на думку, що господиня готувала рідко. А прибирала ще рідше. Кабінет потішив книжковими полицями і пилом, що товстим шаром лежить навіть на робочому столі. Заходили сюди нечасто. Можна було подумати, що квартира не її, але одяг, брудний посуд і повний холодильник напівфабрикатів говорили про інше.

А пил заважав. Ні до чого не доторкнешся, у шухляди не глянеш. Книги особливо привертали увагу. Старі, пошарпані. Деякі з підпалинами, немов пережитки минулого.

Не втримавшись, без п'яти хвилин колишній слідчий потягнув одну з них і обережно відкрив. Пожовклий папір здавався крихким. Але легке, не шорстке ковзання під пальцями свідчило про те, що книжка оброблена фіксувальним розчином. Ледь помітний хімічний запах був тому підтвердженням.

Ритися в кімнатах довгожителів Свону ще не доводилося. А причина була вагомою. Усе ніяк не йшло з голови те, як Лейн зняла навіювання.

Відповідь на це була одна і зовсім не райдужна. Якщо поставити поряд  ґ неї припущення де Руж і її нездорове бажання почекати з рапортом про телепатичні впливи... вимальовується неприємна картина.

Свон насупився... Про це варто було доповісти куди слід. Але чи зможе він підтвердити свої слова до наступного ранку? Раптом голову відрубають, як тій красивій незнайомці? Хтось же це зробив, вона ж навіть міста покинути не встигла.

А що, якщо це свої? Хоч та ж Лейн або де Руж. Чи може ця темношкіра  феміністка відмахнути комусь черепушку? Він мимоволі торкнувся власної шиї і зковтнув. Перспектива так собі. До префекта і її ад'ютантки не підкопаєшся просто так. Довгожителям багато чого спускають.

Де Руж, наприклад, єдина сидить на своїй посаді безстроково і не переобирається вже яке десятиліття. В інших полісах такого ніколи не спостерігалося. Кейт не сперечався. Донедавна в Леополісі дотримувався порядку, скаржитися було нема на що. Хоча було одне "але": Клер дихала в потилицю кожному. Вона міняла незручних їй  людей як рукавички, тасуючи і перетасовуючи, поки не домагалася ідеального послуху. Завжди брала на посади чоловіків і м'яла своїм каблуком з особливою завзятістю.

Чи таке родобалося йому? Ні. Кейт прибув під її керівництво зовсім недавно, лише півроку тому. Але відчув тиск повною мірою. Тепер же незрозуміло куди й податися. Застряг.

Уважно перелиставши книжку, Свон відправив її назад на полицю і насупився. Побачене виявилося історичним зведенням столітньої давності. Тема — "Екологічні війни та Перелом". Усі триста сторінок закарбувалися в його пам'яті так, наче він вчив їх не один тиждень. Тепер же отримана інформація повільно перетравлювалася мозком. Чисто на автоматі він порівнював її з іншими зведеннями про цей період. Різнилося багато чого, і це злегка спантеличувало. Змінилося тільки два правителі, а вже стільки невідповідностей в основних моментах минулого. Підміна історії, політика.

Чого ж навчатимуть ще через сто років? Потягнув наступний томик і мимоволі напружився , побачивши дату. Ця книга виявилася більш старою і, схоже, була мемуарами...

Кейт Свон озирнувся і присів за робочий стіл. Обережно розкрив книгу перед собою. Мемуари він копіювати не любив. Їх хотілося читати і думати. Вклинюючи у свою ідеальну пам'ять власні міркування в міру прочитання.

Образ величних міст розкривався перед його уважними очима. Війна дихала гаром і болем. Чуже життя проживалося як своє власне, і здавалося, немає нічого, крім жахів, які спостерігає звичайна немодифікована людина. Перші генетичні досліди вже увійшли в ужиток. Мережа інтернет починала давати збої в роботі. А юні виродки наповнили людські армії.

Автор так і писав, немов випльовував: "Виродок".

Людський генетично-модифікований  виродок був сильнішим за андроїда. Він мав ту гнучкість розуму, якою не могла похизуватися навіть найсильніша самонавчальна система. Виродки плодилися і породжували ще більші каліцтва. Телепатія, навіювання, телекінез, пірокінез... Це була мала частина того, що влилося в екологічну війну і розсікло історію горезвісним Переломом...

Наслідки  того Перелому переробляли на потреби  навіть зараз, знищуючи кістяки старих міст один за одним, перебираючи їх по цеглинці та витягаючи все цінне, що могло ще стати в пригоді. Людство вже давно нічого не створювало, тільки переробляло, живучи мурашниками на залишених предками звалищах.

"Виродок…"

ГМО — так говорили тепер. Мозок людини вийшов за межі своїх п'яти відсотків роботи. Люди нарешті задумалися про щось іще, крім своїх забаганок. Кейт Свон сам був генно-модифікованим. Ніхто не питав, хоче він того чи ні. Кожна друга дитина сім'ї мала послужити суспільству. Кожне подружжя мало дати щонайменше двох дітей. Винятком були союзи, створені самими ГМО. Їхні діти, якщо такі виживали, вливалися в суспільство як люди з поліпшеним геномом. Вони не носили нашийників і були повноправними, як і класичні гомо сапієнс. Єдине, що було під забороною для володарів поліпшеного геному, — модифікація. Утім, це їх не лякало, натомість у них було право на сім'ю... Якого не було у модифікованих. Дитбудинки стали помешканнями "виродків". Хтось блищав розумом, хтось спалював сам себе. Комусь відривав голову нашийник... Яким буде результат поліпшеного геному, не кожен майстер міг сказати. Завжди були нюанси і казуси.

Кейт не любив згадувати час, проведений у дитбудинку. Але любив книжки, які стали йому сім'єю. Друковані видання він цінував, особливо старі. І, треба визнати, бібліотека Марти Лейн вселила в нього благоговіння. Це було цікавіше за обіцяний секс із поліпшеною безсмертною  лисою міллю...

Ось тільки, коли Марта посміхалася, про те, що вона лиса, майже не думалося. Зараз, відволікаючись від чужих мемуарів, Кейт Свон усвідомлював, що, схоже, знову перебував під навіюванням. І це змушувало шукати шляхи протидії. Пірнати в ресурси власного організму і раз по раз перетасовувати свої можливості в надії знайти хоч щось, здатне заблокувати його розум.