Глава 4

Кабіна ліфта виплюнула двох похмурих жінок на сьомому поверсі, де знаходилося хірургічне відділення. Світлий широкий коридор різко контрастував із темними полотнами дверей. Більша частина палат пустувала. Зазвичай хворі не затримувалися тут довше, ніж на три години, і роз'їжджалися по інших поверхах ще засвітла. Тож єдиною спостережуваною цієї ночі була Нана Вагнер.

Марта не питала начальницю, для чого вони тут. Це й так було очевидно. Не інакше як де Руж захотіла ще раз скористатися здібностями своєї суворої помічниці.

Прохідна розташувалася відразу біля ліфтів. Чергова медсестра удостоїла їх лише коротким поглядом і повернулася до своїх справ. Більше жодного свідка їхнього перебування тут не спостерігалося.

Порожній коридор розносив луною кожен крок жінок. Двері палати, до якої вони прямували, за правилами залишалися без замка. Крізь їхнє матове скло тьмяно світила настінна лампа.

Жінки зайшли всередину мовчки без домовленостей  і не переглядаючись. Клер прикрила двері і придавила їх спиною. Марта ж пройшла в глиб палати і зупинилася біля узголів'я ліжка.

Нана спала. Її шкіра здавалася болісно блідою. Руде волосся було акуратно заплетене медсестрою в косу, дихання контролювалося апаратом, що закривав нижню частину обличчя дівчини  напівпрозорим ковпаком.

Присунувши до себе єдиний стілець, Лейн опустилася на нього і звично торкнулася долонями скронь пацієнтки. Прикрила очі й вирушила у своєрідну уявну подорож.

Клер не говорила, що хоче дізнатися. Її особистій  ад'ютантці і без запитань було зрозуміло, що треба шукати. Провівши біля своєї начальниці майже п'ятнадцять років, жінка навчилася розуміти її бажання, навіть не отримавши жодної підказки.

* * *

Алек Швачко, узявши шефство над Райго, повів нещасного в лікарняний душ, відмиватися. Тож у його тісному кабінеті залишилося лише троє нервових чоловіків.

Поглянувши на годинник, Мідлтон невдоволено поморщився. Було вже пів на сьому вечора, а він звик у цей час вечеряти з родиною. На жаль сьогодні, у зв'язку з надзвичайною подією, доводилося виконувати роль шефа міської поліції довше, ніж належить. Свон стояв поруч — не менш похмурий. Звісно, якщо зважати на всі його денні пригоди, це не дивно, але особисто Мідлтону не вистачало зараз гарного настрою підлеглого.

Радник Димитрій, своєю чергою, задумливо поглядав у вікно і щось періодично бурчав собі під ніс. Він був злий.

— Полковнику Мідлтоне, ви повинні мені посприяти. Я зобов'язаний доставити цю чортову трійцю до імператора.

— Але я ж не можу замість вас надіслати запит до столиці на введення в її межі леополіських ГМО, — заперечив той самий полковник.

— Але...

— Блін, старий, — спалахнув Кейт, — невже так складно діяти за законом?

— А ви... — почервонів Димитрій, який не звик до такого поводження і, тим паче, не терпів його. —  Сьогодні вкрай діяли за законом!

— Досить, Свон, — присоромив Мідлтон Кейта. — Ти сьогодні й так відзначився. Радник має право на тебе скаргу накатати, не зробив він цього виключно з милості.

— Я ж не забороняю, — знітився той. Як не крути, а обставини їхнього з радником знайомства стануть просто місцевою легендою, до того ж вкрай колоритною.

— Не буду я писати скаргу, — зовсім по-дитячому знітився Димитрій. — Але я не проти, якщо колишній слідчий Свон супроводить мене до воріт Сельви і прослідкує дорогою за трьома учасниками інциденту.

Кейт прикро поглянув на Димитрія. І тут Мідлтон несподівано розреготався.

— Але ж знав, що красивого родоводу недостатньо для роботи в імператорській канцелярії, — прокоментував він і шумно зітхнув. — Та я, власне, не проти такої пропозиції, раднику... Але от що після цього робити самому Свону? Виходить, він буде ГМО-втікачем, який під час слідства покинув місто.

— Але ви ж ще не розпочали слідство, — насупився старий.

— Так зранку почну, — знизав плечима Мідлтон. — І на перевірку його відішлю, подивимося, наскільки він здатен протистояти телепатичному навіюванню. Те, що він тут такий гарний і відсторонений від справ стоїть, не означає, що його вже звільнено і про нього як про поліцейського можна забути.

Мовчки відвернувшись до вікна, Димитрій ще більше спохмурів. Йому безумовно ставили палиці в колеса. Ось тільки і причепитися було ні до чого.

Швачко повернувся до кабінету, як завжди, у гарному настрої. Слідом за ним плентався Іссіа Райго в лікарняному халаті, що "пахнув" казенним милом.

— До речі, — продовжив Мідлтон, — раз стоїть питання з пересуванням ГМО, то чому б саме ГМО не виключити з вашої делегації? Візьміть Іссіа, Вагнер і переправляйтеся телепортом прямо до палацу. Тим більше, судячи із запиту, імператора Фердинанда цікавлять саме вбивці. У цьому разі Вагнер йому підійде ідеально. А Райго так, за компанію, як очевидець події.

— Але ж Лаєн почав усю катавасію.

— Однак він не вбивця і не мав наміру вбивати, — не витерпів Кейт. — Інакше спрацював би нашийник! — і роздратовано смикнув свій. У його розумінні це й так було очевидно. І дивно, що радник ніяк не міг зрозуміти цей простий факт.

— Я не бажаю користуватися телепортом, — несподівано подав голос Іссіа. — І, наскільки мені відомі мої права, цього цілком достатньо, щоб його уникнути.

— У такому разі пиши письмову відмову, — усміхнувся Мідлтон, бачачи, як напружився радник. Однак коментаря з боку Димитрія не було. Ба більше, він несподівано випростався. Від Мідлтона не сховалася і дивна посмішка, що промайнула на його старечому обличчі.

Чомусь полковнику подумалося, що цей старий хрич не такий недолугий , як здається, і таки доб'ється свого, причому дуже швидко.

* * * 

Вечір був напрочуд тихим. Темрява вже опустилася на  володіння, однак це все, чим вона могла похвалитися. Не співали птахи, не горіли вуличні ліхтарі. Старими дорогами не вешталися п'яні галасливі компанії. А між кущів не шастали голодні кішки. Не працювали нічні клуби. І вже точно прекрасно збережену автотрасу не розсікав на всіх парах автотранспорт.