Глава 3

Мені завжди здавалося, що треба бути слухняною і чітко дотримуватися правил. Достатньо  залишатися не особливо помітною і не надто невидимою, і тоді все складеться добре. А якщо трапиться щось непоправне, лише покірно опустити голову перед катом.

Дивно… Виявилося, я не вмію плисти за течією яка  веде до прірви. Я з тих жаб, які будуть борсатися і навіть у багні  знайдуть сухий клаптик землі.

Запис у щоденнику Нани Вагнер

Тридцятий день Зеленого календаря

317 рік від Перелому"

_______________________________

Цей день був дійсно жахливим. Один довгий та лячний сон, якому, здавалося, не буде кінця. Умивши обличчя, Нана важко поглянула на своє відображення. Широке дзеркало показувало достатньо, щоб зрозуміти: вона втомилася не тільки морально, а й фізично. І справа навіть не в подряпинах і не в розбитих колінах. Навіть не в зірваному голосі. Щось змінилося в її погляді. Немов світ більше ніколи не стане колишнім.

— Зрештою, я стала свідком двох убивств, — зітхнула вона, опустивши погляд до рукомийника, на який опиралася обома руками. Таріс не виживе. З такими пораненнями не виживають, чи все ж таки? З кожною миттю тепла вода  текла з крана все тоншою цівкою, поки зовсім не перестала. Було б чудово, якби з тою водою змило і все занепокоєння: за дивного Таріса з діркою в голові та за викраденого Райго. За мертвого викладача і за вкрадливого слідчого Кейта Свона. Зрештою, за майбутню зустріч із префектом Клер де Руж і радником Димитрієм, який прибув з імперської столиці, Сельви. Про останніх буквально гуділи місцеві медсестри.

Витерши мокре обличчя вафельним рушником, Нана взяла сіренький медсестринський халат, виданий їй санітаркою взамін власної понищеної одежі, і задумливо одяглась.

Не хотілося виходити з душової, тим паче знаючи, що за дверима на неї чекають тільки чергові проблеми.

Душова примикала до одномісної палати, яку виділили дівчині. Охорони не приставили, тож за бажання Нана могла піти і сховатися. Але, провчившись на юридичному лише один рік і ледве закріпившись на другому курсі, вона вже прекрасно розуміла: втеча від системи не вихід. Це нерозсудливо і нерозумно. Так чи інакше, все, чим їй загрожують останні події, — це одиночним ув'язненням на два-три роки в Ейпонській в'язниці суворого режиму. Можливо, хтось додумається відправити її на виправні роботи в Кальтеной, де проводять генетичні досліди. Це, звісно, менш бажано. Але стоячи перед вибором: виступити проти системи і стати модифікованою, — Нана обирала друге.

Хоча друге геть відріже її від сім'ї...

Вона навіть не помітила, як сіла на лікарняне ліжко у своїй палаті і почала методично розчісувати довге руде волосся, вже відмите від крові. Перед очима знову спливло обличчя Таріса: воно  ощерювалося, а очі залишалися  широко розкритими. Струмочки сліз від кутиків до скронь і кров, яка замість того щоб текти по обличчю, намагалася втиснутися назад у дірку в його лобі.

Нана зковтнула, намагаючись прогнати раптову  нудоту від тих спогадів... Ні, бути таким чудовиськом не хотілося. Їй цілком вистачало своєї абсолютної нормальності та відповідності генетичного коду стандартам "гомо сапієнс".

Несподівано почувся стукіт, і двері одразу прочинилися. Підвівши погляд на медсестру, Нана мало не смикнулася в сторону . 

 Айша…

Дівчина, така ж руда, як вона сама, невимушено залишила тацю з пробірками і вже повними шприцами на приліжкову тумбочку і посміхнулася.

— Привіт, сестричко, — сівши поруч, Айша зазирнула в ошелешені зелені очі Нани й здивовано припідняла брови. — Ти мене не чекала?

—Що ти тут робиш? —здивувалася вона, ковзнувши поглядом по дівчині.

—Працюю, — усміхнулася та. — А після того як ліквідую тебе, поїду додому.

Нана спробувала встати, але міцна рука Айші, вхопивши її за зап'ястя і, боляче вивернувши його, швидко повернула жертву на місце.

— Не варто нікуди поспішати, сестро, — прошепотіла вона на вухо і скривилася, —дурна, порочна тварюка. Тобі мало було піти проти клану і полізти вчитися в це гниле місто... ти ще й із ГМО зв'язалася.

— Ти все не так зрозуміла, — голос Вагнер тремтів уже не стільки від пережитого, скільки від жаху.

— Я чудово зрозуміла, — злісно процідила Айша, — чи ти думала, клан не стежив за тобою? — вона ще болючіше вивернула руку, і Нана зашипіла, згинаючись від болю.

— Від-пус-ти, — треба було кричати, а не зтиха просити , але жах скував, не даючи й поворухнутися.

Сестра, та яка сестра, кланова наглядова, що не давала жити спокійно, лише посміхнулася:

— Змирися, ти й так зробила достатньо. — Айша ж без зайвих церемоній взяла шприц і зняла зубами ковпачок з голки. Нана все ж спробувала вивернутися. Але сил не вистачало навіть на це. Голка впевнено увійшла в руку. Рідина колючим холодом потекла по тілу. А наступної миті сестра її відпустила.

— Це найкраще, що наш батько може тобі запропонувати, — цідила вона, укладаючи різко ослаблу Нану назад у ліжко. — Тебе поволі поглине апатія, ти так розслабишся, що просто задихнешся, не бажаючи працювати легенями, — і, дбайливо погладивши її по волоссю, Айша посміхнулася. –- Звісно, ти завжди можеш прискорити процес... Прощавай.

Потім, наче нічого не сталося, дівчина мовчки покинула палату, не забувши прикрити двері.

Беззвучно схлипнувши, Нана сповзла на підлогу і стиснулася в грудочку.

Чомусь згадалося, як два роки тому вона приїхала в Леополіс західним фунікулером. Була середина блакитного календаря, весна за старим літочисленням. Йшов дощ, і, незважаючи на те, що напередодні пригрівало сонце, на краях калюж схоплювався лід. Того дня, відірвана від сім'ї, залишивши на прощання лише лист матері, Нана хотіла здійснити свою мрію.  Стати незалежною від свого клану з його архаїчними засадами і поглядами на світ.