Глава 2

Погано - це коли ти не підозрюєш про існування ворога.

Тоді безтурботність проявляється найбільше.

____________________________

Резиденція  знаходилася в самому центрі Леополіса. Вона височіла над рештою споруд чотирма стрункими  вежами, що символізували Есхілівські чесноти. Вежа "Мужності" стояла строго на заході, "Поміркованості" — на сході, "Справедливості" було відведене місце на півдні, а "Розсудливості" — на півночі. Чисто для символізму в будівлі "Розсудливості" засідала міська рада. "Справедливість" була віддана судовій владі. "Поміркованість" стала вотчиною виконавчих служб. На заході, зображуючи ту саму мужність, гарувала сама префект Леополіса. Будівля прекрасно охоронялася і проглядалася зусібіч. Але дістатися її по прямій було неможливо. Вулиці навколо занадто плутали, нерідко заводили в глухі кути або ж спрямовували недосвідченого подорожнього по колу.

Утім, водійку маленької сріблястої електромашини мало хвилював цей аспект. Їй хотілося чим швидше покинути піднебесне містечко.

Вулиця, якою самозванка "Марта Лейн" вела свій транспорт, була просторою та велелюдною. Красиві будинки з хитромудрими різьбленими фасадами безперервною стіною нависали над шістьма смугами траси. На їхніх кам'яних боках простежувалися  рельєфи і птахів, і звірів в оточенні різьбленого листя з квітами. Часом мотиви були більш урбаністичні, копіюючи людей і створені ними технології.

Над широкими вітринами блимали яскраві вивіски. Двері магазинів раз по раз роз'їжджалися в сторони, пропускаючи галасливі компанії чоловіків та жінок. Немов збентежений людським гомоном, на самій трасі акуратно, не порушуючи правил, тягнувся ріденький ланцюжок електромашин. У цьому не було нічого дивного. Такий вид транспорту, як особистий автомобіль, помаленьку виходив з ужитку. Цьому неабияк сприяли складність доставки великогабаритної техніки в місто, розвинена мережа громадського транспорту та телепортаційні станції.  Можливо, десь у низинних містах ситуація склалася інакше. Але тільки не в Леополісі.

Комутатор, що оперезав  ліве зап'ястя самозванки, тихо запищав, і жінка, не дивлячись, увімкнула зв'язок:

— Слухаю.

— Прибрала виконавця? — поцікавився її шеф. Жінка кинула погляд у дзеркало заднього виду. За її спиною були розташовані дрібні гратки, вони відокремлювали  водія від пасажирів.

Останніх було троє. І всі як один, наче заворожені, витріщалися перед собою з безглуздими посмішками на юних обличчях.

— Ще ні. Знайшла менталіста і ще одну сприйнятливу.

—  Он як... Менталіста забери  з собою, інші нам не потрібні. Поквапся.

Відключивши зв'язок, самозванка акуратно повела свій автомобіль у напрямку до виїзду з міста, до станції східного фунікулера. Перешкод не було, патрулів не спостерігалося. Схоже, її зухвалий план увінчається успіхом. За її підрахунками, детектив Кейт Свон прийде до тями не раніше ніж до заходу сонця. І навіть якщо префект спроможеться надіслати свою помічницю раніше, це нічого не змінить.  На той час вона буде вже далеко за межами Леополіса. А там, на вільних землях, ні правоохоронні органи, ні префект дістати її вже не зможуть, хоч як би старалися.

Вкотре спостерігаючи за полоненими, які перебували під її навіюванням, жінка насупилася. Білявий хлопець, незважаючи на спеку, був закутаний в безрозмірну сіру вітрівку з високим коміром. Глухо закрита горловина, безглуздо прим'ята під підборіддям, нагадувала, що під ним стандартний нашийник для контролю ГМО. Власне, нашийник мав спрацювати і відірвати хлопцеві голову, щойно той уб'є людину. Але не відірвав.

Це наштовхувало на певні думки. Можливо, хлопець і не ГМО сам по собі, а народжений від ГМО? Тоді йому подвійно не пощастило. 

Утім, це було вже неважливо. Ще більше схмурішавши, панянка почала виглядати затишне містечко, де можна було б завершити розпочате.

Шукала недовго: невдовзі з лівого боку вималювався тупиковий поворот, котрий пірнув в тунельну арку між будинками. Людей тут не було, наче вони навмисне оминали це місце. Краще й не придумаєш.

Перебудувавшись і звернувши, жінка  проїхала до самого кінця провулка і вперлася в глуху стіну. Вікна були лише на другому поверсі — й ті заколоченіі, тут же стояли сміттєві баки і дрібний автоматизований сміттєпереробний комплекс. Що ж, чудово.

— Геть з машини, — веліла лиса пані , виходячи з машини. Студенти на задньому сидінні слухняно заворушилися, виконуючи телепатичний наказ. За мить викрадені дітиська  вишикувалися перед нею в шеренгу. Прискіпливо оглянувши руду дівчину і безпомилково визначивши в ній звичайну людину, жінка перейшла до білявого. Підчепивши пальцем комір, відтягнула його вниз. Її погляду постав золотистий обруч нашийника... Зелений маячок свідчив про повну справність апарату. Гидливо скривившись, жінка витягнула з кишені хустинку і протерла руку. Так, немов генні модифікації — річ заразна...

— Гей, чорнявий, гайда в машину, — веліла вона і повільно розстебнула свій армійський піджак. Під його полами зручно сховалася шкіряна кобура. Витягнувши ствол і звично прикрутивши глушник, жінка, не цілячись, вистрілила в голову модифікованому. Тіло  хлопчини похитнулося і, як кам'яне, повалилося на спину. Розкриті сині очі хлопця продовжували дивитися в небо, дурна посмішка застигла на обличчі, нітрохи не змінившись.

Опустивши пістолет, нахабка з сумнівом подивилася на руду дівчину, яка так і залишилася стояти.

Що ж…  Сприйнятливі до телепатії люди — завжди чудовий ресурс.

—  Назвися.

— Нана Вагнер, студент другого курсу юридичного факультету. Номер айді карти — тридцять шість, сімдесят сім, п'ятдесят три, вісім. Тип геному — класичний.

— Можливо, я повернуся по тебе, — прошепотіла самозванка, дивлячись дівчині в очі. —  Спи...

Жінка вже сідала в машину, коли тіло дівчини розслаблено повалилося поверх пристріленого модифікованого. Її довге руде волосся розметалося по землі, та вмить змокло  в розтікшійся червоній крові. Солодко позіхнувши, Нана мило обійняла худе тіло убитого хлопця і зовсім по-дитячому засопіла.