Бонусний розділ:Весільний регламент ділянки

Якщо ви думаєте, що після офіційного викупу виноробні, капітуляції лондонського офісу та публічного оголошення нас із Даміром парою моє життя перетворилося на суцільний спа-салон із безкоштовним Мерло, то ви нічого не тямите в характерах залізобетонних директорів. І в агрономії також.

О п’ятій ранку плато Б-12 зустріло мене густим, майже дотиковим туманом, який піднімався від низин і пахнув сирою землею, ранковою росою та легким, солодкуватим відтінком дозріваючої ягоди. Сьогодні був вирішальний день — фінальний контрольний замір цукристості перед початком масового збору врожаю. Справжній іспит для мого елітного сапропелю та нашої з Даміром репутації.

Я стояла між рядами, затягнута у свій звичний робочий комбінезон,волосся знову було зібране в недбалий вузол, а на ногах красувалися перевірені боями гумові чоботи. Чистий професіоналізм, жодного шовку.

— Бойко, якщо ти зараз почнеш молитися на цю лозу, я змушений буду внести зміни в бюджет на релігійні потреби компанії, — пролунав із туману низький, бархатистий голос, від якого в мене по шкірі миттєво побігли знайомі гарячі сироти.

Я обернулася—Дамір Корсак. Генеральний директор, мільйонер і віднедавна чоловік, який мав законне право заважати мені працювати в будь-який час доби. Сьогодні він перевершив сам себе замість костюма на ньому були темні вільні штани й легка лляна сорочка з викоченими до ліктів рукавами - його улюблений жест.Але навіть у такому розслабленому вигляді він виглядав так, наче прийшов не виноград перевіряти, а підписувати акт про капітуляцію якоїсь невеликої європейської країни.

— Пане директор, ви порушуєте графік ранкового обходу, — я знущально посміхнулася, підносячи прилад до очей. — І взагалі, чому не в Brioni? Де твій корпоративний пафос?

— Мій пафос залишився в ліжку разом із твоєю подушкою, яку ти кинула о четвертій ранку, — Дамір підійшов упритул, обхоплюючи мою талію ззаду й притискаючи мене спиною до своїх міцних, гарячих грудей. Його дихання лоскотало мені шию, ловлячи свіжий ранковий вітер.

 — Скільки можна, Ніко? Ми три дні тому підписали папери про партнерство, а ти досі проводиш ночі тут з мулом,а не зі мною.

— Це не просто мул, Корсак, це наше майбутнє, — я закинула голову назад, впираючись поглядом у його чітке, злегка щетинисте підборіддя.

 — Ну що, готовий дізнатися результати? Якщо там менше двадцяти двох відсотків цукру, Джованні розірве з нами контракт, і твій приватний капітал сильно постраждає.

— Мій приватний капітал постраждає тільки в тому випадку, якщо ти зараз не поцілуєш мене, — прохрипів він, розвертаючи мене в своїх обіймах і забираючи з моїх рук рефрактометр.

Його поцілунок був смачним, із присмаком ранкової кави та тієї самої терпкої виноградної свіжості, яка панувала навколо. Спокійний, глибокий і такий владний, що мої пальці самі собою вчепилися в льон його сорочки. Весь світ із його митницями й ревізіями знову зник, звузившись до цього ряду лози 

— Так, Бойко, зберися, — прошепотіла я сама собі, відстороняючись із важким подихом. — Давай сюди прилад.

Я обережно видавила кілька крапель соку з випадково зірваної ягоди на скло рефрактометра й піднесла його до світла. Дамір уважно стежив за моїм обличчям.

Секунда. Дві. Три.

— Ну? — Дамір ледь замітно звузив очі. — Які пункти регламенту задіємо? Замовляємо додаткові добрива чи відкриваємо шампанське?

— Двадцять чотири з половиною, — видихнула я, відчуваючи, як усередині вибухає дика, нестримна радість. — Даміре! Двадцять чотири з половиною відсотки! Це ж... це ж ідеальний показник для преміального Мерло! Ми втерли носа Лондону! Ми зробили це!

Я з розгону застрибнула на нього, обхопивши ногами його талію, точно так само, як тієї божевільної ночі в ангарі. Дамір голосно, горловим сміхом зустрів мій вибух емоцій, підхоплюючи мене під сідниці й кружляючи прямо між рядами виноградників. Його білі зуби зблиснули в перших променях сонця, що нарешті пробилося крізь туман.

— Я ніколи не сумнівався в твоєму мулі, агрономше, — прохрипів він, дивлячись на мене з такою чистою, нерозбавленою гордістю, від якої моє серце зробило черговий кульбіт. — А тепер, коли виробниче питання закрите, перейдемо до неофіційної частини нашої стратегії.

— Яка ще неофіційна частина? — я підозріло примружилася, коли він обережно опустив мене на землю, але не випустив із обіймів.

Дамір повільно дістав із кишені штанів... ні, не флешку й не черговий сертифікат акцій. Це була маленька, оксамитова коробочка темно-смарагдового кольору. Точно такого ж відтінку, як моя вчорашня шовкова сукня.

У мене всередині все просто заніміло.

— Даміре... — прошепотіла я, відчуваючи, як руки починають зрадницьки тремтіти.

— Бойко, ти вмієш керувати трьома тоннами сапропелю, будувати барикади від бухгалтерії й виганяти моїх колишніх дружин одним поглядом, — він відкрив коробочку, і в перших променях сонця спалахнув велетенський, чистий діамант в обрамленні білого золота.

 — Але ти абсолютно не вмієш приймати мої умови контракту без бою. Тому я міняю тактику—фінальна пропозиція. Без права на обговорення чи перегляд ризиків.

Він узяв мою руку, його пальці були теплими й надійними.

— Ніко Бойко, ти станеш моєю дружиною офіційно? З внесенням змін у всі цивільні реєстри, з великим італійським весіллям, яке так хоче Джованні, і з повним правом розпоряджатися моїм життям так само впевнено, як цією ділянкою?

Я дивилася на обручку, потім на його напружене, очікуюче обличчя. Залізобетонний Корсак зараз чекав моєї відповіді так, наче від цього залежить доля всієї його імперії. І в його погляді не було ні краплі бізнес-прагматизму. Тільки любов!Дика, глибока й справжня.

— У мене є дві умови, директор, — зухвало сказала я, хоча на очах уже виступали сльози щастя.

— Які? — він ледь замітно посміхнувся, підносячи мою долоню до своїх губ.

— По-перше, весілля буде прямо тут.Ніяких світських ресторанів у місті. Тільки лоза, пледи й наше вино,а по-друге... Лені буде свідком. І вона точно прийде з мікроскопом, щоб перевірити чистоту твоїх намірів.