Розділ 27:Закриті двері

Лютневий холод, який раптово заповнив залу засідань посеред спекотного літа, виходив прямо від Даміра. Він повільно підвівся, застібаючи єдиний ґудзик свого піджака. Цей жест у нього завжди означав одне: хтось зараз отримає фінансовий вирок без права на апеляцію.

— Конфлікт інтересів, кажеш? — Дамір підійшов до Олени майже впритул, спираючись руками на спинку її крісла. Його голос звучав так тихо й небезпечно, що навіть у мене по спині пробігли сироти. — Тобі донесли про нічні розвантаження, але забули додати, що інвестування в ділянку —це моє особисте рішення, підкріплене моїм власним капіталом. Я викупив цю землю у компанії . Тож Лондон може призупиняти все, що йому заманеться, Олено. Але на моїй землі діють мої правила.

Олена ледь помітно сіпнулася, її бездоганна столична маска на секунду тріснула. Вона гарячково глянула на теку з документами.

— Ти викупив Б-12? — її голос втратив колишню солодкість, ставши гострим, як скальпель. — Без згоди ради?

— Мені не потрібна згода ради на купівлю збиткових, за вашими документами, активів, — Дамір іронічно посміхнувся, випрямляючись. — А тепер, якщо твій «незалежний аудит» закінчено, я попрошу звільнити приміщення. У мого головного агронома багато роботи. На моїй території.

Олена різко підхопилася, її підбори люто зацокали по паркету. Вона зупинилася біля дверей, кинувши на мене погляд, сповнений такої чистої, концентрованої отрути, що ним можна було б витравити половину шкідників у регіоні.

— Це ще не кінець, Даміре. Наглядова рада перевірить цю угоду, — кинула вона і вилетіла в коридор, так гучно грюкнувши дверима, що Лені в кутку аж підскочила.

Тільки-но двері зачинилися, Лені з полегшенням видихнула повітря й закрила свій ноутбук з таким звуком, наче це була кришка труни Олениного плану.

— О Мадонна! — вигукнула вона, підхоплюючись із місця. — Бойко, твій залізобетонний термінатор просто розкатав її асфальтним катком! Викупив ділянку? Серйозно? Пане директор, ви зараз виглядаєте як мій улюблений супергерой, тільки костюм дорожчий!

— Лені, повертайся в лабораторію, — з легкою посмішкою, але все ще напружено попросив Дамір. — Нам із Нікою треба обговорити... технічні деталі угоди.

— Зрозуміла, не дурна! Змиваюся у свою стерильну зону, поки тут знову не підвищився рівень ендорфінів! — Лені хутко підхопила свої папери й вискочила з зали, залишивши нас наодинці.

Я повільно підвелася з-за столу, схрестивши руки на грудях і дивлячись на Даміра, який уже встиг послабити краватку й знову перетворитися на того самого чоловіка, який уночі брав мене на абордаж біля ангара.

— Викупив Б-12, Корсак? — я підійшла ближче, мружачись. — Це і був твій план облоги моїх барикад? Просто купити землю, на якій я працюю?

— Це називається грамотне управління ризиками, агрономше, — Дамір перехопив мою талію, ривком притягуючи до себе й змушуючи мене впертися руками в його груди. Його очі знову темніли від того самого голодного, небезпечного бажання. — Тепер ти працюєш на мене особисто. І твій графік поливу підпорядкований виключно моїм приватним інтересам.

— Це шантаж, директор, — прошепотіла я, хоча мої пальці вже самі собою почали розстібати верхній ґудзик його сорочки. — Чистий корпоративний шантаж.

— Гра за моїми правилами, Ніко, — прохрипів він, нахиляючись і накриваючи мої губи владним, палким поцілунком, який миттєво спалив усі залишки Олениної отрути.

Він підхопив мене під стегна, садовлячи прямо на великий полірований стіл засідань, де ще хвилину тому вирішувалися долі мільйонних контрактів. Стоси паперів і чиїсь блокноти з шелестом полетіли на підлогу, звільняючи простір для нашого власного, абсолютно неофіційного регламенту.

Мій одяг знову зрадницьки швидко здав позиції під його гарячими долонями. Його руки ковзали по моїх стегнах, залишаючи палючі сліди на шкірі, а його губи вже досліджували лінію моєї шиї, змушуючи мене вигинатися й тихо стогнати прямо в його розстебнуту сорочку.

— Тут... Даміре, сюди ж може хтось зайти... — спробувала пискнути я, коли його пальці наполегливо й гаряче проникли під тонку мереживну тканину моєї білизни.

— Не зайде, — видихнув він мені в губи, одним рухом позбавляючись від заважаючого одягу й уходячи в мене на повну глибину, змушуючи мене міцно обхопити його ногами за талію. — Двері заблоковані Стефано. Ми в абсолютно безпечній... зоні бродіння.

Цей раунд на столі переговорів був ще швидшим і шаленішим, ніж нічний штурм ангара. Кожен рух Даміра був наповнений такою первісною власницькою пристрастю, що я остаточно втратила зв'язок із реальністю, вибухаючи гучним оргазмом прямо під дзижчання кондиціонера, який явно не справлявся з температурою в цій кімнаті