Розділ 20: Великий куш

Втиснутися в робочий комбінезон за п'ять хвилин, коли у тебе в крові вирує суміш розчинної кави, адреналіну та парфумів генерального директора — це окремий вид спорту, гідний Олімпіади. Я гарячково застібала блискавку на грудях, одночасно намагаючись знайти під ліжком свій другий робочий черевик.

Дамір чекав біля виходу з блоку робітників, спершись спиною на поржавілу цистерну для технічної води. На тлі облупленої кам'яної стіни гуртожитку його  костюм виглядав так само доречно, як білий лебідь на будівництві. Один із місцевих робітників, який саме проїжджав повз на виноградниковому тракторі, притормозив, висунувся з кабіни й так вирячився на директора, що мало не зніс стовп із ліхтарем. Дамір навіть оком не моргнув — лише шляхетно кивнув йому, ніби вони обоє щойно зустрілися на дипломатичному прийомі в Римі.

— Бойко, ти запізнюєшься знову — зауважив він, відштовхуючись від цистерни й оглядаючи мій бойовий вигляд. — І у тебе… ось тут.

Він простягнув руку й великим пальцем м’яко витер суху цятку зубної пасти біля мого підборіддя. Його дотик був теплим, і я миттєво відчула, як щоки починають зрадницьки палати.

— Це камуфляж, Корсак, — фиркнула я, відсуваючись, щоб сховати збентеження. — Для маскування в польових умовах. Куди йдемо? Надіюся, твій Brioni готовий до пилу старого складу?

— Цей костюм пережив раду директорів у Лондоні, Бойко. Якось у порається й з твоїми бочками,рушаймо.Тільки обходимо через алею кипарисів, щоб нас не засікли камери біля головного офісу.

Ми рушили гуськом. Попереду — затягнутий в ідеальні лекала мільйонер, ззаду — я в мішкуватому комбінезоні з кишенями, набитими секаторами й блокнотами. Сонце вже починало припікати, туман над лозою танув, і повітря ставало солодким від запаху квітучих трав. Навколо панувала звичайна буденність виноробні: десь далеко цвірінькали птахи, гуділи бджоли, а ми з Даміром пробиралися крізь кущі дикої малини, як пара ненормальних агентів 007.

— Даміре, пригнися! — раптом шикнула я, хапаючи його за край дорогого піджака й тягнучи вниз, у траву.

— Бойко, ти знущаєшся? — просичав він, але підкорився, опинившись на колінах прямо в густих заростях конюшини. На його бездоганних штанях миттєво з'явилася соковита зелена пляма. — Що там? Охорона?

— Гірше. Сеньйора Франческа, старша доглядачка шато. Якщо вона побачить генерального директора раком у малині з агроновом — до обіду весь регіон знатиме, що ми тут ловимо не шпигунів, а дещо інше. І твій регламент постраждає назавжди.

Дамір завмер, дивлячись на мене знизу вгору. Ми сиділи настільки близько, що його коліна знову вперлися в мої, а з його плеча на мій комбінезон упала маленька жовта квітка кульбаби. У його очах, які зазвичай нагадували крижані брили, раптом з’явився відверто хуліганський, живий вогник.

— Знаєш, Ніко, — прошепотів він, нахиляючись трохи ближче, так що його дихання лоскотало мені вухо. — Моєму регламенту вже давно настав кінець. Приблизно в той момент, коли ти  вирішила, що дубовий стіл у підвалі створений для дегустації моєї витримки.

— Менше тексту, директор, — серце зробило такий кульбіт, що аж подих перехопило, але я втримала маску запеклого бійця. — Франческа пішла в бік господарського двору. Шлях вільний.

Ми перебігли дорогу й нарешті пірнули під важкий навіс старого складу. Тут панував глибокий напівморок, пахло сухим деревом, винним каменем і столітніми таємницями. Величезні, у два людських зрости бочки-бути стояли рівними рядами, утворюючи справжні лабіринти.

Десь у глибині приміщення почувся глухий звук кроків і рипіння старих дверей.

— Вони тут, — тихо сказав Дамір, його голос миттєво став зібраним і низьким.

Він схопив мене за руку — його долоня була великою й надійною — і затягнув у вузьку щілину між двома величезними бочками з-під старого портвейну. Простір був настільки малим, що мені довелося буквально втиснутися спиною в його груди. Його руки лягли мені на талію, фіксуючи, щоб я не поворухнулася й не зачепила якийсь інструмент.

Я відчувала, як рівно й потужно б'ється його серце прямо мені в лопатки. Шовк його сорочки під моїми пальцями здавався занадто тонкою перепоною.

— Якщо ти зараз чхнеш від пилу, Бойко, я вирахую вартість акцій з твоєї премії, — дуже тихо, ледь торкаючись губами мого затилка, продихав він.

— Я агроном, Корсак, у мене імунітет на пил, — так само пошепки відповіла я, закидаючи голову назад і впираючись поглядом у його чітке підборіддя. — Краще тримай мене міцніше, бо твоя права рука зараз знаходиться в зоні, яка не затверджена жодним трудовим договором.

— Це превентивні заходи безпеки, — його пальці на моїй талії злегка стиснулися, змушуючи мене піднятися на пальчиках ніг і ще сильніше притиснутися до нього. — Тихо. Слухай.

З-за сусіднього ряду бочок з'явилися дві фігури. Світло від ліхтаря на телефону вихопило лисину Маттео та нервове обличчя системщика Дениса. Вони підійшли до старого робочого верстата, на якому стояв відкритий ноутбук.

— Все готово? — Маттео нервово засунув руки в кишені штанів, озираючись. — Італійці мають отримати фінальні документи о дванадцятій. До цього часу система фільтрації на головному заводі повинна видати критичну помилку.

— Маттео, я все зробив, — загарчав Денис, гарячково клацаючи по клавішах. — Скрипт прописаний. Щойно Дамір натисне кнопку "Старт" на презентації для Джованні, на смартфонах усього керівництва вискочить повідомлення про аварійне скидання очищеної води в дренаж. Італійці вирішать, що у нас екологічна катастрофа, і анулюють контракт. Акції впадуть до вечора.

— А що з дівкою цією, агрономшею? — Маттео гидко поморщився. — Вона вчора занадто багато розмовляла про свій сапропель.

— Ай, та вона нічого не розуміє в софті! Крутиться там зі своїми лопатами. Корсак думає, що це її бригадир Артур винен, бо я злив логі з його комп'ютера. Вони зараз гризуться між собою, їм не до нас.

Я відчула, як Дамір за моєю спиною буквально скам'янів. Його дихання стало холодним, а руки на моїй талії напружилися так, що мені ледь не перехопило подих. Цей чоловік терпіти не міг, коли хтось вважав його дурнішим за себе. А коли ображали його людей — навіть таких «норовливих», як я — у ньому прокидався справжній хижак.