Розділ 16

Камінь за моєю спиною був крижаним, але я відчувала лише нищівний, первісний жар тіла Даміра. Його поцілунок пахнув дорогим вином, смаком нашої запеклої війни, яка нарешті переросла у відкрите зіткнення.Він цілував мене так, наче намагався випити весь мій опір до останньої краплі, владно перехоплюючи моє дихання. Мої пальці судомно вчепилися в плечі його сорочки. Тканина, яка ще дві години тому здавалася символом його недосяжного кабінетного статусу, тепер безжально м'ялася в моїх кулаках.

— Ніко… — хрипко, майже звіряче вимовив він, відірвавшись від моїх губ усього на міліметр. Його дихання обпалювало мою шкіру, а очі палали такою темною пристрастю, що мені стало по-справжньому страшно. Не за себе — за те, що я не хочу, щоб це припинялося. — Ти божевільна. Ти ламаєш мені все.

— Ти сам… дозволив цьому статись, Корсак, — видихнула я, намагаючись знайти хоч краплю колишньої зухвалості, але голос зрадницьки тремтів.

— Бо я більше не можу контролювати цей бісовий сектор, коли ти в ньому перебуваєш, — його рука, що лежала на моєму стегні, піднялася вище, безцеремонно зминаючи смарагдовий шовк сукні.

Він підхопив мене під сідниці, одним рухом піднімаючи вгору. Я інстинктивно обхопила його талію ногами, сильніше притискаючись до його міцного тіла. Підбори моїх туфель глухо стукнули об кам'яну кладку стіни. Дамір зробив три швидких кроки вглиб зали й опустив мене прямо на масивний дубовий стіл, призначений для дегустацій.Кришталеві келихи на тонких ніжках незадоволено задзвеніли, відсуваючись убік. Пляшка колекційного Каберне ледь не перекинулася, але Даміру було байдуже. Він втиснувся своїм тілом між моїх колін, не даючи мені жодного шансу на відступ. Його пальці швидко, майже гарячково розв'язали тонкий шовковий пояс моєї сукні. Попереду закрита зона розпахнулася, оголюючи мереживну білизну.

— Пане директор… — прошепотіла я, коли його гарячі губи спустилися до моєї шиї, залишаючи там вологі, мічені поцілунки, від яких пальці на моїх ногах підібгалися самі собою. — Це… суперечить усім… нормам безпеки.

— До біса норми, — його голос вібрував прямо в мої ключиці. — Сьогодні я анулюю всі ліцензії на твою стриманість.

Його долоні ковзнули по моїх ребрах вгору, обпалюючи шкіру. Кожен його рух був упевненим, професійним, але з тим диким азартом, з яким він вчора вгризався лопатою в землю. Це був його «прямий віджим» — безкомпромісний, глибокий, що діставав до самих емоційних кісток. Я закинула голову назад, опираючись ліктями на гладку поверхню дубового столу. Світильники над нами м’яко гойдали тіні по стінах підвалу, створюючи ілюзію, що весь світ звузився до цього столу, цього чоловіка й цього божевільного ритму серця.Дамір підняв погляд,його дихання було важким, сорочка розстебнута наполовину, а на губах блищав слід моєї помади. Він дивився на мене так, наче я була його найбільшою перемогою і найбільшим прокляттям одночасно.

— Скажи, що ти не хочеш цього, Бойко, — його голос став низьким, небезпечним, як рик хижака перед кидком. Його пальці затрималися на краю моїх мереживних трусиків. — Скажи мені в очі «ні», і я зупинюся. Прямо зараз.

Я подивилася в ці грозові очі, відчуваючи, як усередині все стискається від солодкого передчуття. Мої руки повільно спустилися з його плечей до ременя його штанів.

— Не зупинишся, Корсак, — зухвало посміхнулася я крізь важке дихання. — Бо ти прагматик,а прагматики ніколи не кидають справу, коли врожай уже в їхніх руках.Його щелепа напружувалася, і наступної секунди простір дегустаційної зали вибухнув чистим, нерозбавленим адреналіном емоцій.