Розділ 14: Ресторан

О десятій сорок п’ять я стояла біля адмінкорпусу на підборах заввишки в десять сантиметрів, які безжально врізалися в дрібний гравій доріжки, і в шовковій смарагдовій сукні на запах. При кожному кроці вона відкривала трохи більше стегна, ніж дозволяв будь-який корпоративний кодекс Східної Європи. Волосся я перехопила важкою срібною шпилькою, але навмисно залишила кілька вільних пасом біля обличчя — хай думають, що це випадковість, а не ретельно прорахована зброя.

Дамір вийшов із масивних скляних дверей, розмовляючи по телефону. На ходу кинув коротке «Oui, за п'ять хвилин будемо» і сховав слухавку в кишеню піджака. Він повернув голову в мій бік і… завмер. Буквально на секунду його залізна постава збилася з ритму. Його погляд повільно, майже матеріально, провів лінію від моїх відкритих ключиць, спустився до тонкої талії й затримався на розрізі сукні.

Я відчула, як по шкірі пробігли дрібні сироти, але не від прохолодного ранкового вітру.

— Бойко, — він підійшов ближче, і в його голосі прокинулася знайома, небезпечна хрипота. — Я просив вас перевдягнутися для ділової зустрічі, а не влаштовувати диверсію для чоловічої половини французької делегації.

— Ви просили без замазаних у гліні чобіт, пане Корсак. Я виконала ваш наказ до останнього пункту, — я зухвало поправила сумку на плечі й злегка переступила з ноги на ногу, змушуючи шовк хитнутися. — Чи ви боїтеся, що французи дивитимуться на мій смарагдовий колір, а не на ваші бездоганні презентації в PowerPoint?

— Я боюся, що я сам перестану дивитися на презентації, — тихо, майже на межі фолу відказав він. На мить у його очах спалахнув той самий голодний вогонь, який я бачила вчора у ванній кімнаті, але він миттєво придушив його, відчиняючи переді мною двері чорного «Мерседеса». — Сідайте. І постарайтеся під час обіду менше сперечатися. Французи люблять покірність і плавність у переговорах.

— Тоді їм треба було купувати виноградники в чилійській пустелі, Даміре. Покірність не дає хорошого врожаю на цих схилах. Тут потрібен характер.

У салоні автомобіля пахло його фірмовими парфумами — дорогою шкірою, кедром і якимось гострим, ледь помітним цитрусовим акцентом, від якого в мене миттєво перехопило подих. Дамір сів поруч, занадто близько, як для звичайної поїздки з підлеглою. Машина м'яко рушила з місця. На першому ж крутому повороті біля виїзду з виноробні моє коліно випадково, але відчутно торкнулося його штанини. Тканина його дорогого костюма була прохолодною, але жар під нею відчувався навіть через тонку підкладку моєї сукні.

Він не відсунувся. Навпаки, повільно поклав руку на шкіряний підлокітник між нами, зупинивши пальці всього за міліметр від моєї долоні.

— Твоє завдання, Ніко, — заговорив він, переходячи на «ти», щойно перегородка з водієм піднялася вгору, — пояснити П’єру Шато, чому наш теруар вартий трьох мільйонів євро інвестицій. Без твоїх улюблених історій про багнюку, лопати та сапропель. Мені потрібна чиста мова цифр, графіки кислотності й потенціал лози на найближчі десять років.

— П’єр Шато — винороб у третьому поколінні, Даміре, — я повернула голову до нього, змушуючи його відірватися від екрана свого планшета й нарешті подивитися мені в очі. — Його родина володіє шато в Сент-Емільйоні. Якщо я почну згодовувати йому твої сухі таблички з Excel, він ввічливо доп'є своє еспресо, посміхнеться і полетить назад до Бордо першим же рейсом. Йому потрібна пристрасть. Йому треба знати, що ця земля здатна дати вину характер, а не просто сухий прибуток для твоїх акціонерів.

— Пристрасть не занесеш у банківський звіт, Бойко. На неї не нарахуєш дивіденди.

— Тому в тебе в банку мільйони, а в ліжку — холодно, Корсак, — випалила я раніше, ніж устигла увімкнути самоцензуру.

Машина в цей момент різко пригальмувала на світлофорі. Дамір блискавично, з котячою швидкістю повернувся до мене. Його велика, гаряча долоня перехопила моє зап’ястя, м'яко, але непохитно притискаючи його до підлокітника. Його очі потемніли, перетворившись на два грозових озерця, в яких читалося виразне бажання покарати мене за зухвалість.

— Звідки такі сміливі висновки про моє ліжко, Ніко? — прошепотів він, нахиляючись так близько, що я бачила кожну золотаву цятку на його райдужці. — Ти хочеш провести там особистий аудит? Перевірити температурний режим за регламентом?

— Я агроном, — мій голос зрадницьки здригнувся, але я з останніх сил витримала цей погляд, що плавив мій захист. — Я спеціалізуюся на диких, необроблених культурах, які ростуть під відкритим небом. Твій теплично-кабінетний затишок мені професійно не цікавий.

— Ця «теплична культура», як ти висловилася, вчора тримала тебе за талію в цьому самому затишку, — його великий палець повільно, знущально провів по чутливій шкірі на внутрішній стороні мого зап’ястя, прямо по пульсу, який зараз калатав як скажений. — І ти не дуже поспішала вириватися, Бойко. Навіть навпаки твоє дихання говорило зовсім про інше.

— Я просто оцінювала ризики, — видавила я, відчуваючи, що мені бракує кисню.

— Тоді оціни ще один ризик, — він наблизився ще на міліметр, так що його губи майже торкалися моєї мочки вуха. — На цій зустрічі ти граєш виключно за моїми правилами. Ти чаруєш французів, але тримаєш дистанцію, а от після зустрічі… ми повернемося до твого котеджу і детально обговоримо твої професійні компетенції. І твою поведінку у моїй ванній.

— Це погроза звільненням чи обіцянка особистої аудиєнції?

— Це регламент, який ти сама підпалила, коли вирішила залишити мильні сліди на моїй футболці, — Дамір повільно відпустив мою руку. Він відкинувся на спинку сидіння, ідеальним рухом поправив вузол краватки й знову став тим самим недосяжним генеральним директором, наче секунду тому він не тримав мене на межі падіння в прірву. — Ми приїхали. Виходь і тримай свій «смарагдовий шторм» під замком хоча б наступні дві години.

Ресторан «Ермітаж» зустрів нас тихим дзвоном кришталю та приглушеним світлом. П’єр Шато виявився сивочолим, підтягнутим чоловіком з неймовірно чіпким поглядом парфумера. Поруч із ним сидів його молодий асистент Жан-Люк, який, щойно ми підійшли до столика, забув, як розмовляти англійською, і загіпнотизовано вставився на розріз моєї сукні.