23

Ігор міцніше притискає мене до себе, при цьому не відводить погляду від Кіри. А та поводиться так, немов я порожнє місце і продовжує фліртувати з ним.

- Тобі потрібні вибухові емоції, свобода, пристрасть. Та й дівчата тобі подобаються розкуті, яскраві, впевнені у собі. Такі, щоб від них голова кругом йшла. Я маю рацію? - Дівчина розпливається в задоволеній посмішці.

- Ну, звичайно, маєш рацію. Ти наскрізь мене бачиш.

Хлопець прибирає руку з моєї талії. Моє серце у цей момент просто завмирає.

”Невже Ігор повівся на всю цю маячню?” – у паніці думаю я. А він тим часом бере руку цієї нахабної стерви й розпливається в посмішці.

- І саме така дівчина, від якої в мене голова паморочиться і дух захоплює, зараз поряд зі мною.

Я бачу, Кіра вже просто готова верещати від захоплення і здається, що вона просто зараз накинеться на Ігнатова. Адже вона здобула чергову перемогу і відхопила собі такого красеня. А при цьому всьому ще й мене принизила. Прямо зірвала подвійний джекпот.

- Але хочу засмутити, "найкраща подруго", це не ти, - Ігор відпускає руку дівчини й розвертається до мене. - Крихітко, з подругами тобі завжди не щастило, суцільні стерва трапляються. І кожна намагається мене в ліжко затягнути. То Наталі твоя обожнювана, тепер ця зірка. Ти прямо притягуєш немов магніт таких дівок. На мою думку, нам буде набагато спокійніше без них. Як ти вважаєш?

- Ти як завжди маєш рацію, - зніяковіло посміхаюсь я. - З цієї миті всі подруги для мене не існують. Мені з головою вистачить тебе.

- Ну, ось і чудово. А тепер поїхали швидше додому, мені потрібні яскраві та вибухові емоції. І як показує досвід, тільки ти й можеш їх мені подарувати, моя зухвала і ненаситна дівчинко, - Ігор підморгує мені й підхоплює на руки.

Він робить кілька кроків, а потім обертається, і я ледве стримую сміх. Кіра стоїть з широко розкритими очима і, на мою думку, ще не розуміє, що її щойно обламали за повною програмою.

- Подруго, прокинься, а то так і замерзнеш тут, - весело сміється хлопець. - Я розумію, що твої плани накрилися. Але ти можеш пробігтися парком, раптом хтось втішить. Ну, а нам час, емоції зашкалюють, сама розумієш.

Ігор міцніше притискає мене до себе, а я обіймаю його за шию і притулившись до грудей, розпливаюсь у щасливій посмішці.

- Ну, як я втер носа твоїй подрузі? Тобі сподобалося? - Хлопець нахиляється до мене і посміхається.

- Дякую, - шепочу я, і уткнувшись обличчям у його груди, завмираю. Мені зараз так добре, що навіть розмовляти не хочу.

- Я тебе зрозумів, Мишеня, давай просто помовчимо.

Вже біля автомобіля чоловік ставить мене на землю.

- А весела у нас прогулянка вийшла. Правда, крихітко? - Сміється він. - Досі не можу забути вираз обличчя цієї фурії. Мабуть, дівчина не звикла до таких обломів з боку чоловіків. А тут все пішло не за її планом. Черговий клієнт неадекватним виявився.

- Вона, напевно, досі стоїть на тому місці й до тями не може прийти, - я не можу стриматись і теж починаю сміятись. - Адже, на її думку, ти вже був у її руках. Якщо чесно, то ти так талановито відіграв свою роль, що я сама повірила у перемогу цієї стерви. Хочу зробити комплімент, ти дуже талановитий актор.

- Дякую, я дуже старався, моя зухвала і ненаситна дівчинко, - підморгує мені хлопець.

- На мою думку, цією фразою ти остаточно її добив.

Ми дивимося один на одного і починаємо реготати. Так спокійно та тепло на серці мені давно вже не було. І я дуже вдячна Ігореві за ці хвилини щастя.

Дорогою додому ми заїжджаємо в магазин і набираємо стільки продуктів, немов запасаємося на місяць.

- По-моєму, ми трішки погарячкували, - я окидаю поглядом пакети, які Ігнатов завантажує в багажник. - Ти гадаєш ми все це зможемо з'їсти?

- Лікар сказав тобі потрібно добре харчуватися. А його рекомендації я обіцяв виконувати, - серйозно говорить чоловік. - До того ж мені потрібно буде від'їхати на пару днів. А цих продуктів тобі вистачить до мого приїзду. Хоча ні, я перед від'їздом ще раз з'їжджу до магазину, може, щось потрібно буде докупити.

Ми сідаємо в машину, і деякий час їдемо мовчки. Я дуже засмутилась, почувши, що Ігор кудись їде. За ці дні я звикла, що він завжди знаходиться поряд зі мною. І від думки, що я знову залишуся сама у великому, порожньому будинку, у мене очі наповнюються сльозами. Щоб остаточно не розплакатись, я впиваюсь пальцями в сидіння і відвертаюсь до вікна.

- Гей, Мишеня, що з настроєм? - Хлопець торкається моєї руки, а я відчуваю, що не зможу стримати сльози.

- Все нормально, - тихо кажу я, не повертаючи голови. - Просто втомилася.

Я не хочу, щоб він бачив моє обличчя, бо воно мокре від сліз. І я полегшено видихаю, коли бачу, що ми вже приїхали додому. Тепер мені потрібно швидко вискочити з машини й сховатись у своїй кімнаті. Там я зможу заспокоїтись і трішки прийти до тями. Але я не встигаю добігти навіть до вхідних дверей. Ігор хапає мене за руку і розгублено дивиться на мене.

- Дівчино, та що з тобою відбувається? Адже все було добре. Ти в такому піднесеному настрої була. Я тебе чимось образив?

- Ні, - шепочу я і намагаюсь вирватись з його рук.

- Почекай, я, здається, здогадався, - хлопець відчиняє двері й ми заходимо до будинку. Він допомагає мені роздягнутися, при цьому міцно тримає за руку, щоб я не змогла втекти від нього. А потім усаджує на диван, пильно дивиться на мене і якось дивно посміхається. - Марино, якщо я правильно розумію, ти засмутилася через мій від'їзд?

Я опускаю очі й мовчки киваю. Якщо чесно, мені зараз хочеться просто зникнути, щоб Ігор не бачив моїх сліз і не зрозумів, що я боюсь знову втратити його.

- Іди до мене, Мишеня, - чоловік обіймає мене за плечі й притискає до себе. - Я більше ніколи не принесу тобі біль, повір мені. І завжди буду поряд з тобою, щоб не сталося. Ти пробач, я не подумав, що мій від'їзд ти сприймеш так болісно. Це я зараз зрозумів. Дівчинко моя, я обов'язково повернусь. Мені просто потрібно розв'язати деякі питання в театрі. Я намагатимусь швидко впоратись і відразу приїду, ти навіть скучити не встигнеш. Ти мені віриш?