22

Я була вдячна Ігорю за те, що він привіз мене до парку. Прогулянка на природі між засніженими деревами та чагарниками була необхідна мені, як ніколи. Я хотіла хоч трохи відірватися від проблем, що навалилися на мене. Людей у цей час було зовсім небагато і ми не поспішаючи гуляли, насолоджуючись тишею та спокоєм. Мій організм був ще ослабленим і від свіжого повітря у мене трішки паморочилося в голові. Тому мені довелося послухатись Ігоря і взяти його під руку. А він і тут скористався моментом і час від часу ніжно торкався моєї руки. І я, якщо чесно, вже не розуміла - від морозу чи від цих дотиків та поглядів, які чоловік кидав на мене, так палають щоки.

- Мишеня, ти виглядаєш такою ж збентеженою, як і в перший день нашого знайомства, - посміхнувся хлопець і погладив мою руку. - І мені дуже приємно, що ти все так само реагуєш на мої дотики.

- З чого ти взяв, що я соромлюся? - Тихо запитала я.

- Я просто пам'ятаю, як на твоїх щічках з'являвся рум'янець, коли я торкався тебе або цілував, - нахилившись, прошепотів чоловік.

Я відчула його подих на своїй щоці й злякано відсахнулась. А потім спробувала звільнити свою руку. Але Ігор міцніше притиснув її до себе.

- Ти завжди був занадто самовпевненим. Просто на вулиці мороз, ось щоки й почервоніли, - я хотіла сказати це спокійно, але мій голос здригнувся, видаючи хвилювання. - І щодо нашої першої зустрічі... Я сумніваюсь, що ти так добре пам'ятаєш її.

- Крихітко, твоїй впертості немає меж, - засміявся хлопець. - Щоб я не сказав, ти все сприймаєш у штики. А наше знайомство я пам'ятаю до найменших подробиць. - Ігор пильно подивився на мене. - Мишеня, я справді пам'ятаю все. Як з обуренням дивилася на мене, коли я мало не збив тебе з ніг. Твої великі очі, в яких гнів змінився на веселі іскорки. І твою збентежену посмішку на мою пропозицію познайомитись. А ще я ніколи не забуду, як мене ніби пронизало струмом, коли я торкнувся твоєї руки. Тоді я відразу зрозумів, що влип. Ніколи у мене такого не було. Щоб ось так ось, з першої зустрічі, з першого погляду... Я відразу відчув, що ти моя людина. З кожним днем все більше переконувався в цьому. І зараз, через час, я точно знаю, що ти, як і раніше, моя дівчинка.

Я із завмиранням серця слухала чоловіка і не могла відвести погляд від його палких очей. Як я мріяла весь цей час почути від нього такі слова. Так, Ігор мав рацію. Попри наше розставання, я також любила його і моє серце, нехай і поранене, належало тільки йому. І я раптом зрозуміла, що втомилася бути сильною та незалежною. Я не хотіла більше боротися зі своїми почуттями та обманювати саму себе.

Хлопець обійняв мене за талію і легенько притягнув до себе.

- Тепер ти віриш, що я нічого не забув? - Тихо промовив він.

- Вірю, - прошепотіла я і відчула, як сильно забилося моє серце.

Ігор нахилився до мене. Ще мить і я відчую тепло його губ, розчиняюся в його обіймах. А що буде далі? Не хочу думати про це. Можливо, я скоро і пошкодую, що дозволила собі бути слабкою, але зараз... Я заплющу очі й відчуваю, як чоловік торкається своїми губами до моїх. Мене накриває хвилею забутих почуттів та емоцій, я несміливо відповідаю на його поцілунок і...

- Маринко, ось це так зустріч, - чую я голосний крик і швидко відсторонююся від хлопця.

- Господи, тільки її тут не вистачало, - злякано прошепотіла я. - За що мені така кара?

- Мишеня, ти чого так злякалася? - Стурбовано запитав Ігор і взяв мене за руку.

- Не чого, а кого, - видихаю я і дивлюсь на дівчину, що наближається до нас. - Це моя однокурсниця, стерво те ще. Завжди мене ігнорувала, могла навіть не привітатись. А зараз дивись як мчить до нас. Зрозуміло, здобич побачила.

- Не хвилюйся, крихітко, вона не в моєму смаку, - посміхнувся чоловік і міцно стиснув мою долоню у своїй руці. - І не бійся, впораємося з цією фурією. Зустрічався не раз з такими екземплярами, обламував на раз.

- Чомусь я навіть не сумніваюся у твоїх талантах, - я глянула на Ігоря і вчепилась в його руку. І зробила це дуже вчасно, бо за мить Кіра на швидкості налетіла на мене і мало не знесла з ніг. І якби я не трималася за хлопця, то безнапасно приземлилася на п'яту точку.

- Привіт, подруго, рада тебе бачити, - радісно заверещала вона, обіймаючи мене. Але не встигла я відповісти на вітання, як дівчина різко відпустила мене і вп'явшись поглядом в Ігоря, знову затараторила. - А я дивлюсь, ти чи не ти. Адже ти у нас завжди була скромною. Від хлопців сахалася, немов від прокажених. А тут зустрічаю тебе у суспільстві такого привабливого чоловіка. Навіть не повірила своїм очам спочатку. То що, познайомиш мене зі своїм супутником?

Я спробувала посміхнутись, хоча, якщо чесно, мені хотілося вчепитися у волосся цьому стерву. Вона завжди вважала мене закомплексованою невдахою і щоразу при зустрічі з єхидною посмішкою питала, чи не знайшла я свого принца. А іноді ця красуня просто вдавала, що не помічає мене і проходила повз мене навіть не привітавшись. І зараз вона намагається принизити мене. Натякає, що я не гідна такого чоловіка.

Усередині мене вже вирує цілий ураган, а Ігор побачивши мій стан, бере ініціативу у свої руки. Обіймає мене за талію і притягує до себе.

- Ну, крихітко, познайомиш нас? - Хлопець дивиться на мене і я бачу, як у його очах запалюються веселі іскорки. Я знаю цей погляд. Ігнатов вирішив розважитись і поставити на місце зарозуміле стерво. І я, якщо чесно, дуже вдячна йому за те, що таким чином захищає мене.

- Знайомся, це Кіра, моя однокурсниця...

- І найкраща подруга, - дівчина без сорому перебиває мене і простягає руку чоловікові.

Я шокована її зухвалістю і зависаю на деякий час.

- Ігор, дуже приємно познайомитися, - посміхається хлопець і цілує руку Кірі. - Не знав, що Марина має таку гарну подругу.

- Ми з Мариночкою останнім часом рідко перетинаємось. Але тепер я думаю ми зможемо бачитися частіше, - моя так звана "подруга" вже тане від слів Ігнатова і кидає на нього багатозначні погляди. - До речі, може ми завтра сходимо в ресторан, посидимо, побалакаємо, ближче познайомимося?