20

Ігор

***

Я сиджу і милуюсь своєю дівчинкою. Зайшов подивитися чи прокинулась вона, запитати про її самопочуття і просто завис, загубився в часі та просторі. Я так довго мріяв про неї, що тепер не вірю навіть у своє щастя. Боюся зайвий раз ворухнутись, щоб не злякати її. Вдивляюся в таке рідне личко. Я давно хотів побачити Марину колишньою. Спокійною, розслабленою та трішки беззахисною. І ось зараз, коли вона солодко спить, не підозрюючи про мою присутність, я просто насолоджуюся моментом. Торкаюсь поглядом до її губ, до вій, що тремтять уві сні.  Подумки провожу рукою по її білявому, розкиданому по подушці волоссю. Мені здається, що я відчуваю, які вони м'які та шовковисті. Як же мені хочеться поцілувати мою дівчинку, але я боюсь. Так, як не смішно це звучить, але я справді боюся її злякати. Вона тільки почала потихеньку довіряти мені. Я бачив, як важко їй даються перші кроки до примирення. Але дівчина робила їх і мене це дуже тішило та надихало. Отже, я маю можливість виправити свої помилки.

Я знав, що нам обом буде нелегко, але ми обов'язково впораємося. Тепер я був у цьому певний. Вчора я остаточно переконався, що Марина нічого не забула, і почуття до мене й досі живуть у її серці. І тепер як би дівчина не намагалася переконати мене у протилежному, я нізащо не повірю їй. Вона занадто дбайливо зберігала наше минуле. Я посміхаюсь, згадавши, як вона з трепетом торкалася речей зі скриньки. Мені, якщо чесно, захотілося бути на їхньому місці, відчути тепло її рук. Я заплющив очі й перевів подих. Так, потрібно взяти себе в руки та заспокоїтися.

Головне, що я тепер точно знаю - Марина так само любить мене. А те, що вона намагається чинити опір своїм почуттям, та й мені теж... Мене це ніколи не зупинить. Я хлопець впертий, завжди домагаюся свого. Якими методами це вже не важливо, тому що впевнений - зараз я роблю правильно. Так, іноді я не стримуюсь, злюсь, підвищую голос, адже дівчинка при кожній нагоді показує мені свій впертий характер. Але варто їй подивитись на мене своїми величезними очима, як я відразу припиняю свій гнів і намагаюся якнайспокійніше говорити з нею. В мене більше немає права на помилку. Якщо я зроблю щось не так, то втрачу її назавжди.

Я здригаюсь від самої думки, що моя дівчинка знову може зникнути з мого життя. І не стримую своїх почуттів, нахиляюся, проводжу рукою по її волоссю і злегка торкаюсь губами до щоки, більше дозволити собі справді не можу. Сподіваюся, вона не прокинеться від цього безневинного поцілунку, інакше я отримаю по повній програмі. Але, мабуть, успіх сьогодні не на моїй стороні. Дівчина розплющує очі й злякано дивиться на мене. А я так і завмираю, схилившись над нею.

"Все, думаю, романтика зараз закінчиться" - встигаю подумати я.

- Ігнатов, ти взагалі нормальний? Ти що собі дозволяєш? - Скрикує Марина.

Вона сидить втиснувшись у спинку ліжка і натягши на себе ковдру. Переляк у її очах зникає. Тепер я бачу, як у них починає вирувати справжня буря. Ще трішки й полетять блискавки, спалюючи все на своєму шляху.

"Ну, ось і догрався. Налюбувався своєю милою сплячою дівчинкою? Тепер отримуй відьмочку. Зараз вислухаєш все, що вона про тебе думає." - Проноситься в голові і я посміхаюсь своїм думкам.

- Ні, ну ти точно неадекватний, - обурюється дівчина. - Знову без дозволу вдерся до моєї кімнати, руки розпускаєш... - Вона гнівно дивиться на мене. - І не тільки руки... А тепер ще сидиш і посміхаєшся? У тебе зовсім совісті немає? Чи це такі методи лікування? Стресотерапія називається?

- Та що ж ти так розійшлася, Мишеня, - намагаюся заспокоїти її. - Я просто хотів дізнатися, як ти себе почуваєш. До речі, перед цим, як порядна людина, постукав у двері. Але ти не відповіла. Зрозуміло, що я почав хвилюватися та зайшов до кімнати. Не розумію, це злочин, що я дбаю про тебе?

- Добре, припустимо, що ти справді прийшов подивитися, чи все зі мною гаразд. Дякую тобі за турботу, - з сарказмом сказала Марина. - Але ж ти побачив, що я просто сплю. Невже не можна було тихенько піти, а не доводити мене мало не до серцевого нападу? Знаєш, якось не дуже приємно відчувати уві сні, що до тебе торкається незрозуміло хто. Я мало не померла від страху. І взагалі, що це було? Чи не багато ти собі дозволяєш?

- І що ж у моїх діях тебе так збентежило, крихітко? - Я не відмовив собі в задоволенні трохи позлити її. - Я просто торкнувся щоки, щоб перевірити чи немає в тебе температури. Звідки я міг знати, що ти злякаєшся. Так, до речі, я ще хотів уточнити - якби ти знала, що це я торкаюсь тебе, то відреагувала б якось інакше? - Я хитро примружився і глянув на дівчину.

- Ігнатов, я тебе точно скоро приб'ю, - крикнула вона, і схопивши подушку, шпурнула в мене. - Ну, от чому ти злиш мене? Невже так важко бути нормальною людиною, а не показувати вкотре свій сволочний характер?

- Ого, Мишеня, у наших відносинах намічається явний прогрес, - засміявся я, спіймавши подушку. - Тверді предмети змінилися легкими й менш травматичними. Виходить, ти боїшся зробити мені боляче. А це мене дуже тішить. Ну, а щодо мого сволочного характеру, ти зовсім не маєш рації. Останнім часом я взагалі намагаюсь бути милим, білим та пухнастим. - Я вже серйозно глянув на Марину і продовжив. - А ось ти, крихітко, справді не можеш заспокоїтися. Постійно випускаєш свої кігтики та показуєш гострі зубки. Але я дуже добре знаю тебе і готовий чекати на твоє повернення. Я сьогодні побачив тебе сплячою і зрозумів одну річ. Під маскою грізної та розлюченої тигриці ховається тендітна, добра та беззахисна дівчинка. Моя справжня дівчинка. І як би ти не намагалася переконати мене у протилежному, я ніколи тобі не повірю.

- Знаєш, Ігорю, я вже починаю шкодувати, що впустила тебе у свій будинок, - з роздратуванням сказала дівчина. - Тепер навіть у своїй кімнаті я не зможу нормально розслабитися і відпочити. Адже знатиму, що ти можеш увірватися до мене будь-якої хвилини. Я так розумію, що тобі глибоко начхати на елементарні правила поведінки. Правильно, а навіщо напружуватись, питати дозволу, щоб увійти. Можна ж просто вдертися в мою спальню, навіть не замислюючись, сподобається це мені чи ні. Та мені тепер навіть спати страшно лягати. Раптом у тебе манія така, спостерігати за сплячими дівчатами. Ігнатов, можливо ти взагалі маніяком став? - Марина прикрила рота долонею, вдаючи, що боїться мене. При цьому в її очах спалахнули веселі іскорки.