18

- Маринко, привіт. Я тебе не розбудила? – Чую рідний голосок.

- Господи, дитино, як я рада тебе чути, - радісно скрикую я. - А я якраз думала про тебе.

- Ось бачиш, як ми відчуваємо одна одну, - сміється Ірочка. - А я так за тобою скучила, ось і вирішила зателефонувати. Правда Льоша мені забороняв, казав, що ти спиш напевно. Але я чомусь була впевнена, що тебе не розбуджу.

- Ой, дівчинко, я вже так за ці дні виспалась, що тепер можу цілодобово не спати. Правда, у мене тепер такий суворий опікун, стежить, щоб я все вчасно робила. Ось і сьогодні наказав рано лягати. А я тепер лежу і кручуся, все заснути не можу. Добре, що ти подзвонила, хоч побалакаємо. Розповідай, як у вас справи?

- Та у нас все добре. Ти краще скажи як почуваєш себе? І взагалі, де ти так простудитися примудрилась? Бо я з розповіді Ігоря нічого не зрозуміла. Я ж дзвонила тобі, а трубку він взяв і сказав, що ти в лікарні. Я хотіла відразу приїхати, але він сказав, що сам впорається. Я справді не послухалась і квиток на потяг взяла. Так цей діяч дізнався і наказав Льоші не відпускати мене. А я такий скандал влаштувала і погодилась залишитись вдома тільки за умови на ранковий та вечірній звіт про твоє здоров'я. Так твій Ігнатов мені двічі на день дзвонив і розповідав, як ти почуваєшся. Ну, а тепер я хочу від тебе почути про твоє здоров'я.

- Ну, ти даєш, дитино, - засміялась я. - Поставила чоловіків на місце. Правильно, не все ж їм свої умови диктувати. Хоча у цьому випадку я Ігоря підтримую. У тебе і так клопоту вистачає. А про мене не хвилюйся. Я вже майже одужала. Ось із лікарні сьогодні виписали. Щоправда, уколи ще потрібно колоти. Але Ігор домовився з медсестрою із відділення, в якому я лежала. А так таблетки приймаю, режиму дотримуюсь. Загалом усе гаразд, ти не хвилюйся.

- То може я до тебе приїду? Все ж таки за тобою ще доглядати потрібно. Тобі самій тяжко буде. Значить так, я завтра візьму квиток…, – рішуче заявила племінниця.

- Ірочко, я за тобою дуже скучила, але їхати справді не потрібно, - поспішила відмовити її. - Відчуваю себе вже добре. Краще приїдете до нас на новорічні свята і довше тоді побудете.

- Ну, а як же ти сама впораєшся? Адже ти ще слабка зовсім?

- Та я взагалі як би й не одна..., - зніяковіло почала я.

- Мариночко, почекай, почекай. Це те, про що я зараз подумала? Так? - Іра ледве не заверещала від радості. - Наш театральний діяч і є твій суворий опікун? То він що...

- Ну, так, Ігор поки поживе у нас, - я відчула, як мої щоки починають горіти. - Але це поки я не одужаю. Просто мене з лікарні виписали під його відповідальність. Ось і довелося змиритись з його присутністю у нашому домі. Але це все тимчасово. Мені стане краще і він повернеться до себе. Ну, а поки що доводиться слухатись.

- Моя рідненька, яка ж я щаслива, що ти тепер не одна. А то мене постійно мучила совість. Ти ж виростила мене, всю душу вклала, а я кинула тебе на самоті. А тепер я можу бути спокійною. Ти точно у надійних руках.

- Ой, дитино, я поки не знаю. Я ось якраз перед твоїм дзвінком думала про наші стосунки. Якось дивно все складається. Я, якщо чесно, не знаю, що мені робити. Не можу я зважитись остаточно впустити Ігнатова у своє життя. Бачу, він робить все, щоб добитися мене. Намагається довести, що я потрібна йому. І знаєш, мені останнім часом самій хочеться повірити йому. Але мене наче щось зупиняє. - Я важко зітхнула і замовкла, збираючись з думками.

- Маринко, ти боїшся, що він знову може зробити тобі боляче? - Тихо запитала Ірочка.

- Дуже боюся, - так само тихо відповіла я. - Я занадто довго приходила до тями після його зради і якщо зараз трапиться те саме...

- Знаєш, мені здається, що ти можеш довіряти Ігорю. Я не знаю, що тоді штовхнуло його на такий паскудний вчинок стосовно тебе. Але впевнена, що він щиро кається і справді хоче все виправити. Я дуже добре пам'ятаю нашу розмову у театрі. Він тоді сказав, що ти сенс його життя. І він віддав би все аби повернути тебе. Повір, це були не просто гарні слова. Я бачила, як горіли його очі. Маринко, він любить тебе, навіть не сумнівайся, - впевнено сказала племінниця.

- Хотілося б вірити, що це справді так, - задумливо сказала я. - Але іноді здається, що в Ігнатова просто існує якийсь пункт стосовно мене. Ось він повинен повернути мене і все. А якою ціною це не важливо, головне досягти своєї мети. І мене напружує його наполегливість та впертість. Реально, просто бісить! - Останні слова я вже майже вигукнула.

- Ого, ось це у вас там пристрасті киплять, - засміялася Іра. - Ну, значить, я маю рацію, ваші почуття пройшли випробування часом. І судячи з твоїх емоцій, улюблена тітонько, вони стали ще сильнішими. Ой, відчуваю, що моя мрія здійсниться, і Ігор напише продовження своєї п'єси. Він обіцяв мені щасливий фінал. До речі, його п'єса це ще один доказ того, що він не байдужий до тебе. Якщо хочеш, я можу тобі її надіслати. Ти її прочитаєш і сама все зрозумієш.

- Ні, не варто цього робити, - рішуче сказала я. - Думаю, я ще не готова до таких одкровень. Може колись... Але зараз я не можу.

- Марино, коли ти встигла стати такою боягузкою? - Здивувалася племінниця. - Завжди була такою рішучою, нічого не боялася. Я просто тебе не впізнаю.

- Та я й сама себе останнім часом не впізнаю, - сумно посміхнулась. - Я зовсім заплуталась і не знаю, що мені робити. Ігор каже, що нам потрібно відверто поговорити про все.

- Маринко, я розумію, що не можу втручатися у ваші стосунки. Але може бути, що він правий? Я думаю, що вам є що сказати один одному. І чомусь мені здається, що після цієї розмови все стане на свої місця. Ось побачиш у вас усе буде гаразд.

- Дякую тобі, Ірочко. Ти завжди підтримувала мене і зараз допомогла розібратись у собі. Я більше не хочу тікати від самої себе. Не хочу приховувати свої образи. Ми з Ігорем маємо спокійно поспілкуватися та зрозуміти один одного. Інакше у нас справді не буде майбутнього.