16

Обідали ми у повній тиші. Ігор, правда, час від часу кидав на мене стривожені погляди. Але я вдавала, що мене зараз цікавить виключно їжа. Хоча, якщо чесно, їсти мені зовсім не хотілося. Я колупалась у своїй тарілці й згадувала нашу розмову. Вона була звичайно не дуже приємна для нас, але я тепер точно знала - моєї провини в нашому розриві немає. Це звучить безглуздо, але після зникнення Ігоря я справді думала, що зробила щось не так. Згадувала наші зустрічі, аналізувала кожне слово, яке сказала парубкові. Я думала про це вдень та вночі. В результаті довела себе до нервового зриву.

І лише завдяки братові, який оточив мене турботою та любов'ю, я змогла вийти з депресивного стану. А тепер виявилося, що в Ігнатова, бачите, було багато проблем і йому потрібен був час розібратися з ними. А мене він просто не хотів засмучувати. Ну, прямо благородний вчинок зробив. Ніж у спину встромив, але зробив це з добрими намірами. Я міцно стиснула в руці вилку і з роздратуванням глянула на хлопця.

- Мишеня, адже ти не збираєшся встромити цей гострий предмет мені в горло? - Спробував пожартувати чоловік. - Хоча, я погарячкував, на мишеня ти зараз зовсім не схожа, швидше на розлючену тигрицю. Схоже, що мені незабаром буде небезпечно перебувати поряд з тобою. Якщо не вб'єш мене, то покалічиш точно.

- Ну, то в чому проблема? Якщо так хвилюєшся за своє життя, можеш повернутися до себе, - хитро посміхнулась я. - Не хвилюйся, істерик влаштовувати не буду. Досвід у таких справах я вже маю.

Я розуміла, що своїми словами можу роздратувати Ігоря, але не могла стриматися. Хотілося, щоб він хоч трішки відчув, як мені було паршиво на душі. І я побачила, як на якусь мить у його очах спалахнули вогники злості. Він чудово зрозумів, на що я йому натякаю. Але швидко впорався зі своїми емоціями й навіть спробував посміхнутися мені.

- Дякую за пропозицію, але я все ж таки ризикну залишитися. Знаєш, я хочу зіграти роль приборкувача розлюченої тигриці. Адже вона колись повинна сховати свої гострі кігтики й перестати чинити опір. А я намагатимусь зробити все, щоб це сталося якомога швидше.

- Приборкувач, чи не багато ти береш на себе? Я звичайно знаю, що ти завжди був занадто самовпевненим, але грати з розлюченим хижаком небезпечно, раптом щось піде не так. Не боїшся залишитися без голови? - Підморгнула я йому.

- Не боюся, - серйозно сказав Ігор. - Краще без голови, ніж без тебе. Марино, послухай, ми дорослі люди й маємо розібратися у своїх стосунках. Знаю, ти дуже сердишся на мене за те, що знову з'явився у твоєму житті. Ти звинувачуєш мене в тому, що я зруйнував світ, де тобі було комфортно. Але не хочеш визнати, що останнім часом тобі самотньо у твоєму світі. Так, ти велика розумниця. Після всіх ударів долі змогла вистояти, підняти на ноги племінниць, утримати на плаву свій бізнес. Але ти все це вже пройшла, а що далі? Цілий день проводитимеш на роботі, а потім повертатимешся в порожній будинок? Та ти просто не витримаєш самотності. Ти це розумієш?

- Так, розумію, - кивнула я. - Ти маєш рацію, мені справді дуже не вистачає моїх дівчаток. Я повертаюсь додому і знаю, що ніхто не зустрічатиме мене радісними криками. Мені навіть готувати собі не хочеться. І всю роботу по дому я роблю чисто автоматично. Бо так звикла. І поговорити мені теж нема з ким. Тому я приходжу до кімнати Ірочки та розмовляю з її зайцем. Не дивись на мене так, я не збожеволіла. Просто мені потрібно розповісти комусь про свої проблеми та хвилювання. І я справді не знаю, скільки так зможу витримати. Але ще я знаю, що боюся впустити у свій світ чужу людину.

- Значить я тобі чужа людина? - Здивовано підняв брови чоловік. - Марино, ти жартуєш? Чи знову просто хочеш позлити мене?

- Я не знаю, що тобі відповісти, Ігорю, - тихо сказала я. - Раніше мені здавалося, що ти для мене дуже близька і рідна людина. Я відчувала твою любов і турботу. Мені хотілося завжди бути поряд. Я жила лише тобою. Із завмиранням серця чекала на кожну нашу зустріч. Ти був для мене єдиним, найулюбленішим і найбажанішим. Я навіть у певний момент повірила, що ми з тобою разом проживемо довге та щасливе життя. Але моїм мріям не судилося збутися. А я зіткнулася з жорстокою реальністю. І тепер я не знаю, як ставитись до тебе. Я хочу тобі вірити, але боюсь. Раптом ти знову зникнеш, а я вдруге точно не зможу таке пережити.

- Але ж я сказав, що тобі нема чого боятись, я завжди буду поряд. Я оточу тебе любов'ю та турботою. Зроблю все можливе, щоб ти, як і раніше, вірила мені.

– Як раніше вже не буде. Ти ж не зможеш повернути минуле. А я була щаслива саме там. І взагалі, я більше не хочу говорити про це. На сьогодні з мене вистачить спогадів та одкровень. Я втомилась і хочу відпочити. Тим паче незабаром прийде Олена Петрівна.

- Звичайно, Мишеня, тобі дійсно потрібно відпочити, - хлопець підвівся з-за столу і підійшов до мене. - Але коли ти одужаєш, ми ще повернемося до цієї розмови. Я хочу, щоб ми зрештою зрозуміли один одного. Щоб між нами не було недомовок та образ. Бо бачу у тебе ще багато питань, але ти боїшся їх озвучувати. А я, мабуть, боюсь їх почути. Але якщо ми не наважимося відверто поговорити, то ще довго будемо мучити один одного. Тому коли ти відчуєш у собі сили та бажання покінчити зі своїми страхами, просто скажи мені про це. Добре?

Він сів біля мене навпочіпки й з надією глянув у вічі.

- Я обіцяю, щойно буду готова до відвертої розмови відразу скажу тобі. Але мені потрібен час. Я не хочу приймати поспішних рішень. Занадто багато часу пройшло з нашого розставання. Кожен жив своїм життям, ми відвикли один від одного. І я боюсь починати все спочатку. Тому не квап мене, дай звикнути до думки, що ти знову поруч зі мною. Та й тобі потрібно добре подумати, чи справді я тобі потрібна. Почекай, вислухай мене, будь ласка, - я доторкнулась долонею до губ Ігоря, не даючи йому заперечити. - Мені здається, що ти досі бачиш у мені ту юну та безтурботну дівчинку, яка дивилася на тебе закоханими очима, ловила кожне твоє слово. І саме до неї ти відчуваєш якісь почуття. Але ж я змінилась і ти сам це чудово розумієш. Тому я і прошу тебе все обміркувати, раптом ти приймаєш бажане за дійсне.