14

- Господи, як добре, - я переступила поріг і вдихнула запах рідного дому. - Мені здається, що я не була тут цілу вічність і дуже скучила.

- Сподіваюся, домашня атмосфера піде тобі на користь і ти остаточно одужаєш, - Ігор увійшов слідом за мною і поставив на підлогу сумку з речами. - Ти як себе почуваєш? Голова не паморочиться? - Чоловік з тривогою глянув на мене. Мені здалося, що він вже почав шкодувати, що послухав мене і забрав із лікарні. Сьогодні вранці, коли ми вийшли з будівлі і йшли до автомобіля, у мене запаморочилася голова. І якби він вчасно не підхопив мене, то я розтягнулася б прямо посеред лікарняного двору.

- Не хвилюйся, голова не крутиться і я почуваюсь досить добре, - заспокоїла хлопця. - Просто я довго не була на свіжому повітрі. Через це, напевно, і погано стало.

- Ну, сподіватимемося, що ти маєш рацію. Але я тебе дуже прошу, Мишеня, якщо раптом відчуєш, що тобі ставатиме гірше, відразу кажи мені. Я не маю наміру ризикувати твоїм здоров'ям.

- Добре, я зрозуміла. Але тобі дійсно немає про що турбуватися, - посміхнулась я.

- Гаразд, давай я допоможу тобі піднятися в кімнату, - Ігор підхопив сумку і взяв мене під руку.

- Я можу й сама впоратись, - вперто хитнула я головою. - Ти ж не збираєшся мене постійно за ручку водити?

- Так, я бачу тут хтось починає свій характер показувати? - Він стиснув мій лікоть і сердито подивився на мене. - Значить, слухай сюди, крихітко, я не збираюсь терпіти всі твої витівки. Ти пообіцяла, що слухатимеш мене в усьому. Я повірив тобі, забрав додому. Але врахуй, якщо ти почнеш тріпати мені нерви, то я перестану бути хорошим і поступливим. І думаю тобі не дуже сподобається моє перетворення. Так що раджу вгамувати свою гордість і самостійність. Гадаю, я зрозуміло тобі все пояснив?

Я злякано дивилась на чоловіка і навіть боялась поворухнутись. За ці дні я звикла, що він завжди був стриманим, дбайливим та ніжним. І зараз була просто шокована його поведінкою. Хоча його можна було зрозуміти. Він стільки вовтузився зі мною, намагався оточити турботою і теплом. Ну, а я, як завжди, вирішила показати свою незалежність. І питається, навіщо мені все це було потрібне? Кому і що я хотіла довести? Мабуть, я виглядала занадто розгубленою і переляканою, бо Ігор відпустив мою руку і вже спокійніше звернувся до мене.

- Марино, я не хочу з тобою сваритись. Але ти своєю поведінкою починаєш дратувати мене. Я розумію, що ти опинилася на своїй території й хочеш тут встановити свої правила. Але якщо ти справді відповідальна і серйозна дівчина, то маєш розуміти, що за свої слова потрібно відповідати. Сподіваюся, ти здогадуєшся, про що я говорю?

- Здогадуюсь, - тихо сказала я й опустила голову.

- Ну, ось і чудово, - він узяв мою долоню у свою руку. - Думаю, ми зрозуміли один одного і мені більше не доведеться розмовляти з тобою на підвищених тонах. Повір, мені це зовсім не подобається.

Я більше не збиралася злити хлопця і мовчки пішла за ним на другий поверх. І тільки коли він поставив мої речі й вийшов з кімнати, змогла полегшено зітхнути. Я прилягла на ліжко і заплющила очі, намагаючись трішки розслабитись. Але насолоджуватися самотністю мені довелося недовго. Я почула стукіт у двері й навіть не встигла нічого відповісти, як у спальню увійшов Ігор. Я підскочила з ліжка та обурено звернулася до нього.

- Ти тільки недавно обурювався, що я своєю поведінкою бішу тебе. Але ти також поводишся неадекватно. Вриваєшся в мою кімнату, навіть не спитавши дозволу.

- Але ж я постукав, - спокійно сказав він. - А до того ж я прийшов у справі, тобі вже час приймати пігулки.

- Ну, так, це звичайно важливий привід вломитися в мою спальню. Гаразд, давай свої ліки, - зітхнула я, простягаючи руку.

- Ось бачиш, Мишеня, бути слухняною дівчинкою не так вже й складно, - задоволено посміхнувся чоловік. - До речі, скоро обідатимемо. Ти ж пам'ятаєш, що потрібно добре харчуватися?

- Так, пам'ятаю. Але спочатку я прийму душ. Сподіваюся, ти не вриватимешся у ванну? - Єхидно посміхнулась я.

- Ну, за кого ти мене приймаєш? - Засміявся він. - Адже я вихований чоловік. Хоча, якщо потрібна моя допомога, ти тільки скажи.

- Дякую, я якось сама впораюсь.

Я підійшла до шафи й почала перебирати одяг, даючи зрозуміти Ігореві, що розмова закінчена.

- Ех, прикро, що ти відмовилася, крихітко, - продовжував веселитися він. - А я то думав, що ми згадаємо молоді роки. Пам'ятаю, ти тоді не була так категорично проти моєї допомоги.

Я стискаю зуби й відчуваю, як мої щоки починають горіти. У цей момент я шкодую, що в моїй шафі не лежить гиря або щось ще більш важке. Та мені зараз навіть елементарна парасолька підійшла б. І тут я все ж таки намацую серед речей твердий предмет. Я в такому стані, що навіть не можу зрозуміти, що хапаю в руки.

- Ну, ти й скотина, Ігнатов, - вигукую я і кидаю в нього...

Я злякано вигукую, коли бачу, що летить у голову чоловікові. Потрібно віддати належне його реакції. Він відскакує убік, а я зриваюся з місця і біжу до дверей. Падаю біля них на коліна і тремтячими руками підіймаю дерев'яну скриньку.

Потім підіймаю погляд на хлопця і зітхаю з полегшенням, вона ціла і неушкоджена. Але радіти мені ще зарано. Хоч скринька і не розбилася, але я бачу, що по підлозі розкидано все, що було в ній. Починаю збирати різні дрібнички, а головне знаходжу під стільцем конверт з фотографіями, але розумію, що сховати їх просто не встигну.

- Так, Мишеня, з тобою зараз небезпечно жартувати, - чую над головою голос Ігоря. - Можна і без голови залишитися. Добре, що я швидко зорієнтувався.

Він сідає біля мене, а я ховаю за спину вміст скриньки й дивлюся на нього зляканими очима.

- Вибач, я не хотіла.

- Не хвилюйся так, крихітко, - посміхається він. - Нічого ж страшного не сталося. Усі живі та здорові. А я сам винний. Ну, нічого, мені на майбутнє наука буде, нема чого тебе злити. До речі, покажи хоч чим ти в мене запустила.