10

- Сашо, вибач, я тебе підвела, - я винувато дивлюсь на брата. - Я справді намагалась втриматись на плаву. І мені стільки років це вдавалося. А зараз я можу втратити все.

- Заспокойся, дівчинко, адже в цьому немає твоєї провини. - Брат посміхається і дивиться на мене з ніжністю та турботою.

- Ти справді не сердишся на мене? - З полегшенням зітхнувши, питаю я.

- А за що мені на тебе сердитись? Ти в мене велика розумниця, я пишаюсь тобою. І за дівчаток тобі дуже дякую. А за ресторан не хвилюйся, з ним все буде добре. Ти головне про себе думай, не проґав свого шансу бути щасливою.

- Санька, я зовсім заплуталась.

Мої очі наповнюються сльозами, і я хочу підійти до брата й обійняти його. Але він витягує перед собою руку наче зупиняючи мене.

- Мені тебе так не вистачає, - я починаю плакати. - Ти допоміг мені впоратися з моїм болем, коли Ігор кинув мене. А тепер він знову з'явився у моєму житті. І всі неприємності з рестораном також через нього. Але найжахливіше полягає в тому, що я не відчуваю до нього злості чи ненависті. В мені прокинулися ті почуття, які я відчувала до нього раніше. І я нічого не можу з собою вдіяти. Зневажаю себе за малодушність і слабкість, але готова знову повірити йому.

- Сестричко, ти в мене розумна дівчина. Багато чого пережила, почала краще розбиратися в людях. Гадаю, якщо твоє серце підказує, що зараз ти можеш довіряти цій людині, то слухайся його. Знаєш, люди згодом часто змінюються. Ось і твій Ігор може бути змінився на краще.

- Ти пам'ятаєш як його звуть? - Здивовано дивлюсь на брата.

- Ну, як бачиш, - Саша посміхається мені й підморгує. - Загалом слухайся свого серця, дівчинко, але не забувай підключати до нього і голову. Я думаю в тебе все вийде, просто впевнений у цьому. Ну, а зараз тобі час. Ми й так з тобою надто заговорилися.

- Сашко, почекай, не йди, - кричу я в слід братові. - Я хочу ще побути з тобою.

- Мариночко, дівчинко, тепер все буде добре, - чую я голос.

Я намагаюсь розплющити очі, але, якщо чесно, у мене з першого разу нічого не виходить. Здається, що мої повіки налиті свинцем і я просто не можу їх підняти. Але ви ж знаєте, що я дівчина вперта і тому з другого чи третього разу все ж таки домагаюся свого. Очі розплющені і я намагаюсь зрозуміти, що зі мною відбувається. І тут ніби через пелену спостерігаю, як наді мною хтось нахиляється. Я чітко не бачу обличчя людини, але зате вловлюю знайомий запах, його я можу впізнати серед багатьох інших.

- Ігорю, що зі мною? Чому майже нічого не бачу? І де Сашко? - Намагаюсь спитати я. Але губи мене також не слухаються. І з мого горла виривається незрозуміле шипіння.

- Мишеня, ти мене впізнала, - чую радісний вигук чоловіка. - Ти головне не хвилюйся і лежи спокійно. Все найстрашніше позаду. Температура впала, жар теж пройшов. Лікарі сказали, що ти скоро одужаєш. Молодий організм швидко впорається з хворобою.

- Лікарі? - Я намагаюсь сконцентруватись і привести свої думки до ладу. - Я що в лікарні перебуваю?

- Так, дівчинко, ти у лікарні. Тобі стало погано, і я викликав швидку. А лікарі наполягли на терміновій госпіталізації, бо ти була непритомна, та й температура просто зашкалювала.

Чоловік бере мою руку і притискає до своїх губ.

- Пробач мені, крихітко. Мені потрібно було тебе не додому везти, а відразу до лікарні. А я подумав, що все обійдеться, самі впораємось.

Я нарешті то змогла повністю розплющити очі й більш-менш бачу обличчя Ігоря.

- Ти не винен, - шепочу я. - Адже я сама попросила відвезти мене додому. Хто ж знав, що мені стане так погано. А скільки я тут?

- Два дні. Тобі крапельниці ставили й уколи кололи. Не могли відразу температуру збити. Ти марила постійно. Лікарі жодних прогнозів не давали. Говорили, що все від організму залежить. А я знав, що ти впораєшся, - хлопець прибрав пасмо волосся з моєї щоки й ніжно погладив її. - Ти в мене сильна дівчинка.

- Та не така вже й сильна, якщо примудрилася так захворіти, - спробувала посміхнутись я. - А ти казав, що я марила?

- Та в тебе жар був. Ти постійно Сашка кликала. А перед тим, як прийшла до тями, плакала і кричала. Я навіть лікаря покликав, думав тобі гірше стало, а ти в себе нарешті прийшла, - Ігор з полегшенням зітхнув і посміхнувся. - Тепер ти швидко одужаєш. Я ось тільки хотів у тебе запитати дещо. Якщо можна?

- Звичайно, питай, - кивнула головою.

- Сашко це твій брат? Мені Льошка розповідав, що він в автомобільній аварії загинув разом з дружиною.

- Та в їхню машину відморозок п'яний врізався на великій швидкості. Це в день народження Ірочки сталося, - я заплющила очі й закусила губу, щоб не розплакатись.

- Все, Марино, вибач, що запитав. Тільки засмутив тебе. Ти заспокойся і давай поспи, а потім я тебе нагодую. Лікар сказав, що тобі бульйон можна. Так я зателефонував дядькові Миколі, він обіцяв принести. Ми з тобою швидко на ноги встанемо, не хвилюйся, - хлопець легенько провів своєю рукою по моєму волоссю.

- Ти зі мною прямо як з маленькою возишся, - зніяковіло посміхнулась я.

- А мені подобається піклуватися про тебе. Я ж казав, що хочу весь час бути поряд з тобою. Щоправда, я не хотів, щоб все прямо ось так жорстко було. Але вже що трапилося, те трапилося, - Ігор серйозно подивився на мене. - Я хочу, щоб ти знала, дівчинко, я більше ніколи не зникну з твого життя. Можеш вірити мені чи ні. Це твоя справа. Але я досягну свого, ти все одно будеш моєю.

Чоловік з такою рішучістю дивився на мене, що я відразу зрозуміла - він справді налаштований серйозно. А ще я зауважила, як він змінився за ці два дні. Його обличчя загострилося, а в очах була втома.

- Тобі потрібно відпочити, - тихо сказала я і піднявши руку, погладила хлопця по щоці. - Мені вже краще, і я можу побути сама. А ти можеш піти до мене додому. Там тихо та спокійно, ти зможеш поспати.

- Додому ми підемо тільки разом з тобою, - посміхнувся він і поклав свою руку на мою долоню, що лежала на його щоці. - Ну, а відпочити я можу й тут. Ляжу на друге ліжко. Але тільки за умови, що ти теж поспиш. Тобі потрібно сили відновлювати, щоб швидше одужати.