7

- Дівчинко, щось ти виглядаєш надто втомленою, - дядько Микола дбайливо обійняв мене за плечі. - Тобі відпочити потрібно, виспатися.

- Так, поспати мені не завадило б, - я притулилась до плеча чоловіка. - Сьогодні всю ніч прокрутилася. Так і не змогла заснути.

- У нас все так погано, доню? - Стурбовано запитав він.

- Не знаю, дядько Миколо. Ти бачиш клієнтів мало. І я вперше за стільки років роботи не знаю, що нам робити.

- Не хвилюйся, дівчинко, адже ми завжди викручувалися зі складних ситуацій. І зараз впораємося. А цей співвласник, адже він наскільки я пам'ятаю друг нашого Олексія. Значить хлопець гарний та надійний. Тож усі разом ми обов'язково впораємося. Ми з колегами, до речі, хочемо меню трішки змінити. Придумаємо щось новеньке, а там новорічні свята почнуться і народ повалить, навіть не сумнівайся. Ну, а зовсім притисне, попросимо допомоги у Льоші. Ти ж знаєш він ніколи нам не відмовить.

- Ой, ось цей варіант нам зовсім не підходить, - я заперечливо покрутила головою. - Я не хочу напружувати Ірочку та Льошу. У них і так багато грошей пішло на новий ресторан. Та й засмучувати я їх не хочу. Діти тільки недавно розібралися зі своїми проблемами. Нехай хоч поживуть спокійно. Дядько Миколо, пообіцяй мені, що не будеш їм розповідати про те, що у нас тут відбувається.

- Так, не нервуй ти так, Маринко, - заспокоїв мене чоловік. - Не скажу я їм нічого. Щоправда, Олексій все може дізнатися від свого друга. Адже вони спілкуються між собою. І Ірочці цей Ігор може проговоритися. Тож тобі потрібно з ним поговорити.

- Я скажу йому, щоб не розповідав Іринці й Льоші про наші проблеми, - кивнула я. - А з меню це ви добре придумали. Нові страви завжди приваблювали клієнтів. І ти маєш рацію, дядько Миколо, ми обов'язково викрутимося. З таким колективом, як у нас, будь-які проблеми вирішуються. Це я просто трішки втомилась та розслабилась.

- Звісно, втомилася. Адже ти останнім часом майже цілодобово в ресторані знаходишся. Жаль мені тебе, дівчинко. Дивлюсь і серце кров'ю обливається. Тобі б хлопця гарного знайти, на побачення ходити, життю радіти. А ти як впряглася після смерті Сашка, так і тягнеш усе на собі. Дівчат виростила, Ірочку заміж видала. Так може тобі, дочко, час і про себе подумати. Он Ігор начебто непоганий хлопець. І я помітив, що ти йому подобаєшся. Такі погляди на тебе кидає. - Дядько Микола глянув на мене і підморгнув.

- Та які там погляди? - Вигукнула я. - Він просто мій бізнес-партнер. І взагалі в мене є ти, Ірочка, колеги. А більше мені ніхто не потрібний.

- Ого, доню, ось це ти розійшлася, - засміявся чоловік. - Бачу, що бізнес-партнер тобі ну, вже дуже байдужий. Он почервоніла як.

- Дядько Миколо, ну що ти вигадуєш, - почала сердитись я.

- А ти не гнівайся на мене, Маринко. Ти ж знаєш, що ви з дівчатками для мене найрідніші люди. Ірочка, слава богу, у надійних руках. Олена у нас така дівчина, що точно не пропаде. А я хочу, щоб і ти щастя своє знайшла. Мені спокійніше, якщо поряд з тобою буде надійний чоловік, який тебе любить. Щоб ти могла у скрутну хвилину розраховувати на його підтримку і могла спертися на сильне чоловіче плече.

- З глузду з'їхати! Ви що змовилися між собою? – Нервово засміялась я. – Всі про ці сильні чоловічі плечі розповідаєте. Так, з мене сьогодні вистачить. Я, мабуть, піду додому. Ви впораєтеся без мене?

- Звичайно, впораємось. Ти йди, дівчинко, відпочинь, поспи. Бо ти занадто нервова стала. Може попросити Ігоря, щоб додому тебе довів. А то раптом тобі погано дорогою стане.

- Не хвилюйся, дядько Миколо, я сама дійду, без провожатих. А мій бізнес-партнер нехай краще у справи вдається. Ти, якщо можеш, доглянь за ним. Підкажи, якщо йому щось незрозуміло буде. А то він у нашій сфері погано розуміється. Ще наламає дров, а нам потім розгрібати. І ще одне прохання. Ти не міг би принести мою курточку з кабінету? Тільки так, щоби Ігор не бачив. Домовилися? - Посміхнулась я.

- Щось ти недомовляєш, Марино, - чоловік пильно подивився на мене. - Але я хочу, щоб ти знала, якщо раптом потрібно буде поговорити, я завжди вислухаю. А тепер чекай тут. Зараз принесу твою курточку.

За кілька хвилин він з'явився на кухні, віддав мені курточку і сказав, що Ігоря в кабінеті не було.

- Ну, і добре, не довелося в шпигунів грати, - з полегшенням зітхнула я. - І дякую тобі за все, що для мене робиш. - Я цмокнула чоловіка в щічку і поспішила вийти з ресторану.

Я раділа, що змогла піти непомітно. Мені зовсім не хотілося зустрічатися з Ігорем. Але сьогодні був явно не мій день. Я вибігла з ресторану і відразу ж втиснулася в чоловічі груди. Мені навіть не довелося підіймати очі, щоб зрозуміти - втекти мені не вдалося.

- Мишеня, сьогоднішній день може закінчитися для тебе плачевно, - почула я голос чоловіка над головою. - Ти прямо гориш бажанням покалічитися. Куди ти летіла з такою швидкістю?

- Додому, - тихо сказала я. - Клієнтів мало і підлеглі впораються самі.

- Ну, ось і добре, - Ігор взяв мене під руку і відвів убік. - Якщо на сьогодні ми вільні, то я можу запросити тебе до ресторану?

- Дуже смішно, - стомлено сказала я і подивилася на хлопця. - Я вийшла з ресторану, щоб ти знову мене туди затягнув?

- Ти мене неправильно зрозуміла, - посміхнувся він. - Я хочу запросити тебе пообідати до іншого ресторану. Тут зовсім недалеко йти. Обіцяю, що поводитимуся адекватно. Просто посидимо і спокійно поспілкуємось.

- Ігнатов, якщо ти помітив, будь-яка наша розмова закінчується сваркою. А в мене вже просто нема сил. Я хочу піти додому та відпочити.

- Марино, ну, я тебе дуже прошу. Ти маєш рацію, ми останні дні постійно сваримося, але я хочу хоч якось налагодити наші стосунки. Зрештою, нам все одно доведеться працювати разом. І якщо тебе влаштує таке формулювання, то я запрошую тебе на діловий обід як бізнес-партнера.

Чоловік дивився на мене з надією і по погляду зрозуміла - він хвилюється, що я йому відмовлю.