6

Я увійшла до зали й обвела поглядом співробітників. Переді мною стояла моя сім'я, з якою ми пережили багато років. У нас були злети та падіння, але ми завжди справлялися з усіма викликами, які давало життя. Я була дуже вдячна цим людям за те, що вони завжди підтримували мене і вселяли надію на краще. І ось тепер я маю представити їм ще одного власника ресторану. Звичайно, всі співробітники знали, що останнім часом у нас виникли фінансові труднощі. Адже через постійні перевірки ми дуже часто не могли працювати й тому втратили своїх клієнтів. Але вони навіть не уявляли, що всі неприємності, які впали на нашу голову, організувала людина, що стоїть перед ними. Я нікому не збиралася говорити про це, навіть дядьку Миколі. І не тому, що пожаліла Ігоря, ні, я хвилювалась за своїх хлопців. Я думаю, що вони не змогли б працювати, знаючи, що співвласник ресторану вчинив так підло стосовно них. І наша ресторанна сім'я могла просто розпастись. Я не могла цього дозволити, не мала права зрадити їх усіх. І найголовніше - я не могла занапастити все, що створив мій брат. Цього я б точно не пережила, бо вважала, що у всіх неприємностях частково винна і я. Адже Ігнатов такими жорстокими методами намагався повернути мене.

Я перевела погляд на Ігоря. Після нашої останньої розмови поведінка чоловіка якось надто різко змінилася. Він виглядав розгубленим і задумливо дивився на мене. Я мимоволі здригнулась, бо згадала, що я вже одного разу бачила цей погляд. Тоді, дванадцять років тому, коли хлопець провів мене на вокзал. Він так само дивився на мене, розгублено та задумливо. І я не могла зрозуміти, що з ним відбувається. А він все жартував. Казав, просто хвилюється, що нам хоч ненадовго, але доводиться розлучатися. Після цього ми більше не бачилися, але я й досі пам'ятаю його очі. Я насилу взяла себе в руки й відвела свій погляд від чоловіка. Пауза затягувалась і мені потрібно було діяти.

- Ви вже всі знаєте, що останнім часом у нас виникли фінансові труднощі. Щоб не втратити наш ресторан, я звернулася за допомогою до свого друга. І він погодився допомогти. Тепер я думаю, що ми зможемо зберегти ресторан і втриматися на плаву. А зараз я хочу представити вам співвласника нашого закладу. Знайомтеся, Ігнатов Ігор Костянтинович. Прошу любити та шанувати.

- Потім я обернулася до співробітників і спробувала зобразити щось на кшталт посмішки. - Ігорю Костянтиновичу, може, ви хочете звернутися до наших співробітників?

- Так, з Вашого дозволу, Марино Володимирівно, я скажу кілька слів, - посміхнувся чоловік. - Не говоритиму багато. З багатьма з вас я вже знайомий і знаю, що у вас дуже дружний та згуртований колектив. І я буду дуже радий, якщо стану його частиною. А за ресторан не хвилюйтеся. Ми спільними зусиллями повернемо клієнтів і знову будемо найкращими у місті. Ну, ось в принципі й все, що я хотів сказати.

- Сподіваюся, що слова Ігоря Костянтиновича виявляться пророчими й ми справді зможемо вийти на колишній рівень, - підсумувала я розмову. - А може, навіть станемо успішнішими. А для цього потрібно докласти максимум зусиль. Ми завжди вибиралися з вами з найскладніших ситуацій. І я дуже вдячна вам за відданість, дружбу та підтримку. Без вас у мене нічого не вийшло б. І я знаю точно, що обов'язково подолаємо всі труднощі, бо ми одна сім'я.

Всі дружно заговорили, підтримуючи мої слова і на душі полегшало. Ці люди ніколи не зрадять мене.

- Ну, якщо ми все вирішили, тоді настав час відкривати ресторан. Сподіваюся, у нас сьогодні будуть клієнти. Усім вдалого дня.

Всі розійшлися по своїх місцях, а я підійшла до столика і втомлено опустилась на стілець. Все пройшло начебто нормально. Я змогла представити Ігоря і ні в кого не виникло жодних питань. Але на душі мені не полегшало. Я розуміла, що попри те, що чоловік поводився більш ніж адекватно, між нами ще не раз виникнуть конфлікти. І до чого вони нас приведуть я зовсім не знала.

- Марино, я тут тобі приніс ... все як ти любиш, - почула я голос Ігоря. Він сів навпроти мене і поставив на стіл каву та тарілку з пиріжками. - Кава з однією ложкою цукру та пиріжки з яблуками. Адже я нічого не забув?

Я підвела голову і зустрілася з пильним поглядом хлопця.

- На жаль, ні, - сумно посміхнулась я. - А я ось хочу забути. Все, що ти любив, все, що було між нами. Я хочу тебе забути.

Я закрила обличчя руками та завмерла.

- Але ж у тебе не виходить, - тихо сказав він. - І я все пам'ятаю. Кожний день проведений з тобою. Твої очі в яких сяяло щастя. Твій веселий сміх. Твої руки, які так ніжно обіймали мене.

- Ігорю, навіщо ти мучиш мене? - Прошепотіла я. - Тобі подобається знущатися з мене? Адже я не зробила тобі нічого поганого. Кинув мене ти. А я, зауваж, не влаштовувала тобі скандали, не намагалася з'ясовувати стосунки. Просто прийняла твій вибір. То навіщо ти зараз розкриваєш мої рани й змушуєш переживати все знову?

Я опустила руки на стіл і побачила, як почали тремтіти мої пальці.

- Мишеня, якщо ти думаєш, що я монстр, який хоче знущатися з тебе, то ти глибоко помиляєшся, - чоловік поклав свої руки на мої. - Я просто хочу, щоб ти, нарешті, повірила мені. Знаю, що тобі буде важко зважитися на такий крок. Але я дуже прошу, дай можливість довести, що ти для мене багато значиш. Впусти мене у своє життя. Я хочу дбати про тебе, взяти на себе всі твої проблеми. Невже тобі не хочеться спертися на сильне чоловіче плече, розслабитися і стати колишньою безтурботною та щасливою дівчиною?

- Господи, як же у тебе все просто вирішується, Ігнатов. Ти раптово зник з мого життя багато років тому. Мені було дуже погано, але я впоралась. І, зауваж, впоралася лише завдяки своїм рідним людям. Потім на мене впало величезне горе. Не дай боже хоч комусь пережити таке. Але я, як не дивно, змогла вистояти, - я скинула руки чоловіка зі своїх і вчепилася в чашку з кавою. - І знову поряд зі мною були тільки мої друзі. Ось ти питав, чи не хочу я спертись на сильне чоловіче плече? Я дуже хотіла, Ігорю! Весь час думала, ось був би ти поруч, тоді мені було б набагато легше. Щодня прокидалася й уявляла, як ти знаходиш мене і ми разом долаємо всі проблеми. Але йшли дні, місяці, а нічого не змінювалося. І я зрозуміла, що тебе більше не буде у моєму житті. І спертися на твоє плече мені теж не судилося. Тоді я перестала бути безтурботною дівчиною. Усі проблеми стали виключно моїми. А тепер ти ось так от запросто вриваєшся в моє життя, робиш мені капості, створюєш проблеми. І після цього хочеш, щоб я тобі довірилась? Я не хочу, щоб ти про мене дбав, Ігнатов. Мені зараз це зовсім не потрібне. І каву я тепер п'ю без цукру. - Я відсунула чашку, піднялась, і, не дивлячись на чоловіка, пішла на кухню.