2

Я повернулася додому, зачинила вхідні двері та сповзла по стіні на підлогу. Ні, я не плакала. Я майже розучилась плакати з того моменту, як загинули мій брат та його дружина. Знала, що не можу дозволити собі таку розкіш. Відповідальність за два маленьких життя та сімейний бізнес повністю змінили мене. Я стала набагато жорсткішою і кориснішою. Забула всі свої страждання про втрачене кохання. Ну, чи майже забула. Принаймні для себе я вирішила, що не дозволю жодному чоловікові з'явитися в моєму житті. І я впоралася з метою. Я пишалася тим, що втримала наш бізнес. Мені в цьому дуже допомагали дядько Микола, близький друг мого брата та всі співробітники нашого ресторану. А ще спромоглась підняти на ноги своїх племінниць. Правда у вихованні старшої дівчинки я, мабуть, все ж таки припустилася помилок. Події останніх місяців показали, що вона виросла занадто егоїстичною, у всьому шукала тільки користь і зовсім не цінувала сімейні цінності, які я намагалася прищепити моїм дівчаткам з самого дитинства. Зате Ірочка, молодша племінниця, стала моєю гордістю та відрадою. Вона була доброю, щирою та дуже талановитою дівчинкою. І я дуже хвилювалася, коли у нашому житті з'явився Льоша. Іра врятувала цього хлопця, коли він, не розрахувавши сили, мало не потонув у морі. На жаль, обставини склалися так, що він вибрав Олену і змусив страждати мою маленьку дівчинку. Моє серце розривалось на частини, коли я бачила її страждання. І тоді я вперше за стільки років повернулася у своє минуле і розповіла своїй племінниці про своє перше кохання. Звичайно, я не вдавалася у всі подробиці й не збиралася їй говорити, скільки болю приніс мені Ігор. Але вона, як завжди, вловила мої емоції й сказала те, в чому я боялась собі зізнатись.

- Марино, а ти ж досі любиш свого Ігоря. І не можеш забути його.

Її слова були для мене несподіванкою. Вони змусили мене замислитись і зазирнути всередину себе. І я зрозуміла, наскільки мала рацію моя дівчинка.

Я досі любила цього хлопця, але сховала свої почуття у найдальший куточок своєї душі. І бажання якось відроджувати це почуття в мене не було. Я була впевнена, що він ніколи більше не з'явиться у моєму житті. Але як я помилялась. Хто ж знав, що керівник театру, де працювала Ірочка, і про якого вона з таким захопленням розповідала, є Ігор Ігнатов. До того ж він був ще й найкращим другом Льоші. І коли вирішувалася доля моєї племінниці та Олексія, він знову з'явився у моєму житті.

Я важко зітхнула і, піднявшись, пройшла на кухню. Напевно, треба було б приготувати вечерю, адже за цілий день я так і не змогла поїсти. Але в мене зовсім не було ні сил, ні бажання щось робити. Після розмови з Ігорем я почувала себе розбитою та спустошеною.

- Господи, навіщо він знову з'явився у моєму житті? - У розпачі прошепотіла я і присівши на стілець, стиснула голову руками.

Я знову поринула у свої спогади. Того дня я була рішуче налаштована помирити Льошу з Іринкою. Я розуміла, що моїй дівчинці буде дуже важко вибачити хлопцеві, адже він у гніві наговорив їй дуже багато гидот. Але я точно знала, що ці двоє дуже люблять одне одного. Я б сказала навіть інакше - вони мали почуття більше, ніж любов. І я намагалася переконати племінницю дати Олексієві ще один шанс все виправити. Я була впевнена, що вони просто повинні бути разом. Ми так емоційно обговорювали з Ірою ситуацію, що навіть не помітили, коли до кімнати увійшли чоловіки. І коли я почула біля дверей такий знайомий до болю голос, то навіть спочатку не повірила в реальність того, що відбувається.  Думала, що від хвилювань за племінницю у мене реально почалися галюцинації. Але пройшло кілька секунд, і я зрозуміла, що життя знову вирішило випробувати мене на міцність. Переді мною стояв чоловік, який багато років тому розтоптав мої почуття і змусив мене страждати. Він спочатку розмовляв з Ірою, але я була в такому шоку, що навіть не чула про що вони говорять. А коли він підняв погляд на мене, я взагалі втратила зв'язок з реальністю. Мені хотілося провалитися крізь землю або просто розчинитися в повітрі, аби не бачити цих очей, які пропалювали мене наскрізь і змушували зрадливо тремтіти все моє тіло. Я відчувала, як починає паморочитися голова, і вже майже непритомніючи побачила як Ігор кинувся до мене. Він підхопив мене на руки й посадив у крісло.

- Привіт, Мишеня, - тихо промовив чоловік. - Не думав, що ти так емоційно відреагуєш на мене. Значить, не все ще втрачено і в мене ще є шанс виправити свою помилку.

Він узяв мої долоні у свої руки й пильно дивився на мене. Здавалося, він вивчає кожну рису мого обличчя.

- Як же я скучив за тобою, крихітко. А ти стала ще красивішою та жіночнішою, – прошепотів хлопець. А я ніби під гіпнозом не могла навіть поворухнутися. Тепло його рук, такий знайомий з легкою хрипотою голос, позбавляли мене бажання чинити йому опір. - Я дуже чекав на цю зустріч, хоча й боявся, що ти мене навіть слухати не захочеш. Маринко, я дуже винен перед тобою. Знаю, що вчинив як покидьок, - хлопець став переді мною навколішки. - Але я сподіваюсь, що ти пробачиш мені. Адже ми ще маємо можливість все виправити? Правда?

Ігор завмер, чекаючи моєї відповіді. А я потихеньку почала приходити до тями й вже могла адекватно реагувати на те, що відбувається. Я починала злитися. Сварила себе за те, що піддалася швидкоплинній слабкості, дозволила цьому негіднику торкатися себе. Я висмикнула свої долоні з його рук.

- Ти боявся, що я тебе не захочу слухати? - Намагаючись зберігати спокій, сказала я. - Як бачиш, я вислухала тебе дуже уважно. Сподіваюся, що тобі полегшало, Ігнатов. Щоправда, з вибаченнями ти явно спізнився, років так на дванадцять. Але якщо тобі це так важливо... Добре, вважай, що я вибачила тобі. І давай на цій оптимістичній ноті й закінчимо нашу розмову.

- Як закінчимо? - Він здивовано глянув на мене. - Я ж хочу бути поряд з тобою, Мишеня. Я всі ці роки думав про тебе, згадував, як добре було нам разом. Мої почуття до тебе нікуди не зникли, а стали тільки міцнішими. І я точно знаю, що ти теж мене не забула. І якщо доля знову звела нас, ми повинні спробувати почати все спочатку.