10.

— В твоїй кімнаті сьогодні спатиме Оксаночка з Тимуром, а ти в другій гостьовій. - каже мати.

Я не очікувала, але й не здивована. Друга гостьова якраз поруч з першою, де спить самі знаєте хто. В мене з'являється дивне відчуття, що боятися треба зовсім не Богдана. Хапаючи себе на цій думці, посміхаюсь. Бо це правда смішно. Мій найбільший кривдник проявляє до мене більше жалю, аніж родина.

А ось і він, виходить з гостьової з рушником на плечі й зупиняється, побачивши мене в коридорі. В моїх руках теж рушник, а до  нього ще й нічна сорочка, шампунь, бальзам, баночка крему, що не встигла перенести з валізи у ванну.

— Ти зі мною? - усміхається він.

— Не дочекаєшся. - огризаюсь у відповідь.

Оминаю його та йду до сходів вниз. В домі кілька ванн, та я краще скористаюсь літнім душем на вулиці. Домашній сільський антураж. Мені ж його не вистачало.

— Дарма. Потерли б один одному спинки. - перегинається він через перила, проводжаючи мене поглядом.

— Ага, я б потерла тобі. Граблями.

— Яка ти жорстока. - чується зверху.

Вода не змиває нав'язливі думки. Вночі теж ніяк не можу заснути. Хай би як я не втомилась після дороги, готовки на пів села й прибирання. Здається, з тіла викачали останні сили, та свідомість все одно відмовляється поринати в сон. 
Лежу, втикаю в телефоні. Гортаю стрічку в інсті. Все забито відео та фото зі святкування. Натрапляю на світлину, де ми з Тимуром куштуємо торта. Я тримаю дитину, а Богдан дивиться на нас посміхаючись. 
Ми виглядаємо, як щасливе подружжя з малям. 
Сердце крається від болю. На очі навертаються сльози. Колись, я мріяла про це. Але зараз. Пам'ятаючи про те, що сталося...

"Чого не спиш, принцесо?" - блимає повідомлення зверху екрана.

Не важко здогадатися від кого, хоч на аватарці замість фото якась картинка. Питати, звідки він взяв мій номер не треба. Навколо самісінькі зрадники.

"Чекаю на принца" - відповідаю цьому чудовиську.

"Це запрошення?"

"Так. Якщо зустрінеш його раптом, то можеш передати йому".

Якого біса я взагалі про щось переписуюсь з ним?

"Обов'язково передам" - приходить у відповідь.

"Передав"
"Каже, що йде до тебе"

Що?!

Та перш ніж я встигаю повністю усвідомити написане, ручка на дверях скрипить і ті повільно відчиняються.